елементами нового змісту. Такого підходу не дотримуються автори тих підручників і навчальних посібників, які розглядають сукупний суспільний продукт в інтерпретації К. Маркса. Деякі автори трактують цю категорію з позицій діалектики і розглядають як "всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік)"1. Але при цьому майже повністю ототожнюються дві категорії — "сукупний суспільний продукт" і "валовий національний продукт". За вербальним значенням перша категорія не може обмежуватись лише сферою матеріального виробництва, оскільки поєднує терміни "сукупний" і "суспільний". Тому найлогічніше розглядати сукупний суспільний продукт як переважну масу товарів і послуг, створених тією частиною сукупної робочої сили, яка зайнята лише продуктивною працею. За цих умов сукупний суспільний продукт буде меншим за ВНП на величину доходів, отриманих такими категоріями населення, як домашні слуги, служителі культу, військовослужбовці та деякі інші, зайняті непродуктивною працею. На відміну від традиційного марксистського тлумачення до сукупного суспільного продукту належать послуги, надані працівниками сфери освіти, охорони здоров'я, науки, зайнятого регулюванням економіки державного апарату та деяких інших. Крім того, за інтенсивної мілітаризації економіки у його складі виокремлюється продукція військово-промислового комплексу.
Відтворення економічної системи — безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг і духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення сукупного суспільного продукту та всіх елементів економічної системи — продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності і господарського механізму.
Відтворення продуктивних сил і техніко-економічних відносин формує процес відтворення технологічного способу виробництва; продуктивних сил і відносин економічної власності — відтворення суспільного способу виробництва, продуктивних сил і економічних відносин — економічного способу виробництва.
Процес відтворення цілісної економічної системи здійснюється відповідно до вимог системи економічних законів (передусім всезагальних, загальних і специфічних), а окремих її елементів — відповідно до вимог як загальносистемних, так і законів окремих підсистем (продуктивних сил та ін.). Дії цих законів притаманний відтворювальний аспект, що значно розширює сферу їх розвитку та функціонування. Так, закон адекватності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил з урахуванням процесу відтворення цілісної економічної системи передбачає наявність таких форм адекватності: виробничих і техніко-економічних відносин; відносин економічної власності та господарського механізму; технологічного способу виробництва і господарського механізму; продуктивних сил і техніко-економічних відносин та ін. Закон продуктивності праці у контексті відтворення економічної системи передбачає продуктивність усієї економічної системи, в тому числі продуктивність економічної власності, господарського механізму, техніко-економічних відносин, технологічного способу виробництва та інших структурних елементів. Відтворювальний аспект дії економічних законів діє і при трансформації однієї економічної системи в іншу. Зокрема, він вимагає системного проведення економічних реформ та органічно пов'язаних з ними політичних і соціальних перетворень. При цьому реформування політичної системи може передувати реформам в економічній системі (такою була, наприклад, особливість проведення економічних реформ у Швеції).
Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення.
Просте відтворення — відновлення у кожному наступному циклі виготовленого продукту і наданих послуг у незмінних масштабах та однакової якості за незмінного рівня розвитку продуктивних сил та інших підсистем цілісної економічної системи.
Увесь додатковий продукт при цьому спрямовується на особисте споживання.
Розширене відтворення — кількісне та якісне зростання у кожному наступному циклі виготовленого продукту і наданих послуг за умов вищого рівня розвитку продуктивних сил та інших підсистем економічної системи.
Джерелом прогресу продуктивних сил є використання частини додаткового продукту для збільшення кількості та якості засобів виробництва, вдосконалення робочої сили й інших елементів системи продуктивних сил. Окремі джерела можна виокремити і в інших підсистемах та їх елементах в межах цілісної економічної системи, а також раціональної взаємодії всіх підсистем.
Відтворення технологічного способу виробництва.
Структура технологічного способу виробництва надзвичайно складна і багатопланова, що зумовлює багатоаспектність аналізу процесу його відтворення. Двома основними сторонами технологічного способу виробництва є продуктивні сили і техніко-економічні відносини.
У процесі відтворення продуктивних сил між окремими елементами цієї системи встановлюються стійкі причинно-наслідкові зв'язки (кількісно-якісні, сутнісні та ін.), які відповідають вимогам економічних законів. Найтісніші зв'язки виникають між засобами і предметами праці, засобами виробництва і людиною-працівником, засобами виробництва і використовуваними людьми силами природи. їх можна класифікувати, наприклад, як закон відповідності між робочою силою і засобами виробництва, між засобами виробництва і використовуваними людьми силами природи (тобто видами енергії, які застосовують у виробництві), між рівнем розвитку техніки і технології та ін. Ці закони можна назвати локальними. їх порушення знижує ефективність функціонування та розвитку не тільки продуктивних сил, а й усієї економічної системи.
Локальні економічні закони діють і в процесі відтворення системи техніко-економічних відносин: закони адекватності між досягнутим рівнем концентрації виробництва та його спеціалізації, між рівнем особливого поділу праці (тобто поділу суспільного виробництва на окремі галузі) і ступенем спеціалізації та ін. їх дія відбувається на мікро- і макрорівні. На макрорівні виявом дії локальних законів є, зокрема, потреба у здійсненні певного обсягу витрат на розвиток освіти, фундаментальної і прикладної науки (для сучасних розвинутих країн — приблизно 2,5—3 % від величини ВНП) та ін. Тільки за цих умов держава спроможна фінансувати НДДКР, впроваджувати досягнення НТР у виробництво, утримувати свої позиції на світовому ринку товарів і послуг тощо. Кількісним виявом дії локальних законів є необхідність щорічно витрачати певні фінансові ресурси на розвиток техніки, інформації тощо. В узагальненому вигляді виявом комплексної дії локальних законів (а також законів розвитку продуктивних сил, технологічного способу виробництва загалом та ін.) є необхідність спрямовувати певну частку сукупного суспільного продукту у фонд нагромадження. У разі порушення таких закономірностей починається руйнування цих елементів продуктивних сил, яке спричиняє деградацію всієї економічної системи.
Закономірністю розширеного відтворення технологічного способу виробництва в умовах НТР є випереджаючий розвиток автоматизованого виробництва і одночасне зниження питомої ваги інших технологічних способів виробництва. Загалом для розвинутих країн домінуючим типом розширеного відтворення технологічного способу виробництва є розвиток автоматизованого та напівавтоматизованого виробництва. В Україні переважає розвиток нижчого за якістю машинного виробництва, а під час кризи 1991—1999 рр. навіть зростала питома вага виробництва, що ґрунтується на ручній праці.
Закономірністю розширеного відтворення системи продуктивних сил має стати випереджаючий розвиток основної продуктивної сили — людини. Розширене відтворення сукупного працівника також передбачає врахування природного руху населення (переважання народжуваності над смертністю), розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями і сферами народного господарства, перепідготовку значної кількості безробітних та ін. Усі ці закономірності в Україні порушуються.
При. відтворенні речових елементів продуктивних сил випереджаючими темпами повинні розвиватися наука та інформація.
Закономірністю розширеного відтворення техніко-економічних відносин є також випереджаючий розвиток одиничного поділу праці на інтернаціональній основі. Такі процеси зумовлені дією закону суспільного поділу праці, специфічністю форм його розвитку в умовах НТР. В Україні такі закономірності не діють.
Відтворення економічної власності і господарського механізму.
У підручниках, виданих вітчизняними вченими у 90-ті роки XX ст., де розглядаються проблеми економічного відтворення, йдеться, як правило, про відтворення виробничих відносин. К. Маркс стосовно капіталістичного способу виробництва це питання зводив в основному до відтворення на одному полюсі зростаючої кількості найманих робітників, позбавлених засобів виробництва, а на другому — класу власників цих засобів, які експлуатують найману працю. Він твердив про зростання чисельності капіталістів, а розглядаючи історичну тенденцію капіталістичного нагромадження, — про експропріацію власності одними капіталістами в інших (зростаючу централізацію капіталістичної власності), яка готує матеріальну основу експропріації експропріаторів.
Категорія "відносини економічної власності" евристично цінніша, ніж категорія "виробничі відносини". Значніша евристична цінність притаманна категорії "економічна власність" і тоді, коли йдеться про процес розширеного відтворення виробничих відносин (а отже, відносин економічної власності). Це виявляється в тому, що основна продуктивна сила — людина — за сучасних умов перебуває на такому етапі розвитку, коли збагачення новими рисами людини-працівника може здійснюватись здебільшого тією мірою, якою в ній з'являються нові риси та якості людини-власника. Тому розширене відтворення економічної власності передбачає розширене відтворення власності людини-працівника на частину додаткового продукту, засоби виробництва, управління власністю тощо, а отже, поступове подолання процесу відчуження економічної власності від праці. Розширене відтворення відносин економічної власності також виявляється у посиленні плюралізму типів і форм власності. Але в процесі відтворення внаслідок дії економічних законів тип або форма власності, яка найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку продуктивних сил, починає домінувати. Рівність форм власності за цих умов можна констатувати в юридичній власності.
На початку XX ст. домінуючою формою є акціонерна, тобто колективна форма капіталістичної власності, яка починає діалектично заперечувати попередню форму власності — приватну (індивідуальну). Отже, пізнавальна цінність категорії "економічна власність" виявляється при характеристиці розширеного відтворення з урахуванням дії законів заперечення заперечення, адекватності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил. Надалі посилюється роль державної власності, в якій поєднуються колективне капіталістичне привласнення та елементи загальнонаціонального. З поглибленням НТР виникає і розвивається інтегрована капіталістична власність — суспільна форма розвитку