Певну роль як соціально-економічної форми розвитку сучасних підприємств відіграє трудова власність.

Трудова власність — власність, що грунтується на власній праці, виключає найм робочої сили і означає привласнення засобів виробництва, створеного продукту окремою особою, сім'єю або трудовим колективом.

Вона поширена у сільському господарстві, сфері послуг, роздрібній торгівлі та ін. Так, у США і країнах ЄС більше половини фермерів не застосовують найманої праці. Додатковими критеріями належності до трудової власності (крім невикористання найманої праці), а також розмежування її форм на трудову і нетрудову є: привласнення необхідного або додаткового продукту; рівень доходів, який або надає можливість перетворення грошей на капітал, або заперечує її; витрати додаткового продукту на індивідуальне споживання або розширене відтворення; відокремлення власності на робочу силу від засобів виробництва або відсутність такого відокремлення та ін.

Чітко розмежувати трудову і нетрудову власність важко. Так, фермер, який не використовує найманої праці, але застосовує сучасну техніку і технології, добивається високих результатів виробництва і через механізм цін може привласнювати частину прибутку. Дрібний капіталіст може наймати для роботи на своєму підприємстві кілька осіб, але створеного ними додаткового продукту недостатньо, щоб звільнити від праці самого власника. Такі підприємства доцільніше зараховувати до проміжної (між трудовою і нетрудовою) форми власності, оскільки тут поєднуються ознаки протилежних за соціально-економічним змістом форм власності. Загалом питома вага трудової власності у сукупній власності тієї чи іншої країни незначна.

Суперечливо поєднуються трудова колективна і капіталістична форми власності на кооперативних підприємствах.

Кооперативні підприємства — добровільні об'єднання індивідуальних виробників, засновані на кооперативній власності щодо різноманітних об'єктів привласнення з метою раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і поліпшення умов життя своїх працівників.

Такими об'єктами привласнення є засоби виробництва, майно, кошти, інформація, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, ноу-хау), інноваційні продукти та ін. Основними видами кооперативних підприємств (кооперативів) у західних країнах є сільськогосподарські, споживчі, виробничі (у тому числі робітничі), житлові (житлово-будівельні, житлово-орендні, житлово-експлуатаційні та ін.), риболовецькі, кредитні (позичково-ощадні, страхові, ощадні, кооперативні банки), медичні, з інформатики та ін.

Кооперативні підприємства інтенсивно почали розвиватися на початку 70-х років XX ст. Насамперед цей процес охопив сферу послуг: з'явились кооперативи службовців, прибиральників, ремонтників будинків, таксистів, автотранспортників, працівників громадського харчування, власників і працівників готелів, пляжів, кемпінгів, товариства допомоги соціально незахище-ним та ін.

У 80—90-ті роки у багатьох країнах Західної Європи відбувається технічна модернізація кооперативних підприємств більшості галузей і сфер економіки, вони постійно оновлюють асортимент продукції. Нині в Іспанії, Італії,

Швеції та деяких інших країнах кооперативні підприємства є зразком встановлення нових економічних відносин і нових форм соціальної солідарності, між кооперативом як юридичною особою та його працівниками виникали відносини взаємодопомоги, вони отримували блага і послуги за вигіднішими цінами, ніж на ринку, або більшу заробітну плату, якщо працювали на підприємствах кооперативного типу. Крім того, на кооперативних підприємствах існує можливість демократичної участі в управлінні виробництвом і власністю. Дрібним виробникам кооперування дає змогу користуватись дорогими машинами та устаткуванням, кредитні спілки пропонують недороге групове страхування життя та ін. Єдина умова функціонування кооперативу за конституціями багатьох країн — відсутність спекулятивних цілей. Такими є насамперед кооперативи Мондрагонської групи в іспанській провінції Басків.

На кооперативних підприємствах долається відчуженість працівників від засобів виробництва. Робітники працюють творчо, намагаються вдосконалювати діяльність кооперативу, організацію праці. Інколи вони з метою зміцнення фінансової бази підприємства відмовляються від частини заробітної плати, добровільно погоджуються тимчасово не розподіляти частину прибутку. За рахунок таких коштів організовується медична допомога інвалідам, обслуговування престарілих, утримуються дитячі садки тощо.

Водночас у діяльності кооперативних підприємств простежуються суперечливі тенденції. Так, споживча кооперація у Великобританії дедалі більше надає послуг багатим верствам населення. У 1974 р. Союз споживчих кооперативів Швейцарії припинив виплачувати дивіденди пайовикам (що згодом поширилося і в інших країнах). Кооперація набуває ознак великих капіталістичних підприємств, які використовують аналогічні методи боротьби з метою виживання (дорогу рекламу, раціоналізацію виробництва тощо). Почастішали випадки порушення демократичних норм управління кооперативами, коли управлінські функції концентруються у адміністративного і технічного персоналу.

У сільському господарстві формами кооперації є товариства зі спільного обробітку землі і тваринництва, із закупівлі, зберігання і збуту продукції, її переробки і консервування, спільного користування деякими послугами. Подібні кооперативи сприяють ліквідації перекупників і посередників як явища. Деякі кооперативи закуповують і використовують меншу кількість сільгоспмашин за умови, що вони продуктивніші. Це допомагає зекономити на їх обслуговуванні. Тваринницькі кооперативи об'єднуються в консорціуми та асоціації і закуповують худобу, корми, організовують ветеринарний і санітарний контроль, збут продукції, допомагають у господарюванні. Кооператив визначає оптимальні раціони за сезонами, вагову категорію великої рогатої худоби на продаж, складає кошториси, звіти про виконання бюджету, вступає у відносини з банками, здійснює виплату податків і накладних витрат, веде всю фінансову документацію, дає рекомендації щодо вдосконалення управління підприємствами, надає позички, виконує інші функції. Адміністративні ради кооперативів визначають обсяг частини прибутку, яка буде спрямована у суспільний фонд, на амортизацію.

Держава надає допомогу кооперативам. Так, в Італії тим із них, що утворилися на базі закритого підприємства, надавалась фінансова допомога за державні кошти у розмірі, що втричі перевищує капітал, вкладений працівниками кооперативу.

Важливу роль у розвинутих країнах відіграє споживча кооперація. Вона перейшла на закупівлю товарів великими партіями, налагодила прямі зв'язки із сільськогосподарськими кооперативами, промисловістю. Почали будуватися сучасні великі магазини, складські приміщення, утворились заготівельні та транспортні об'єднання, консорціуми кооперативів з надання різних комерційних послуг. Через об'єднання і консорціуми споживча кооперація отримує необхідну інформацію, допомогу з економічних, технічних та інших питань. Кооперативні підприємства створюють важливі передумови для налагодження оптимального співвідношення між дрібним, середнім і великим виробництвом, для отримання вагомих позитивних результатів у трудомістких галузях і виробництвах, сприяють раціональному використанню матеріальних і трудових ресурсів, є важливим засобом усуспільнення виробництва і праці.

Література

1. Основы внешнеэкономических знаний / Под ред. И. П. Фаминского. — М., 1990.

2. Основы предпринимательской деятельности. — М.: Финансы и статистика, 1994.

3. Основы экономической теории. Политэкономия: Учебник / Под ред. Д. Д. Москвина. — М.: "Эди-ториал УРСС", 2001. — 527 с.

4. Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник / Под ред. Г. Н. Климко. — 3-е изд. — К.: "Знання-Прес", 2001.

5. Пезенти А. Очерки политической экономии капитализма: В 2 т. — М., 1976.

6. Піндайк Р. С, Рубінфелд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996.

7. Политическая экономия: Словарь / Под ред. О. И. Ожерельева и др. — М.: Политиздат, 1990.

8. Пригожий И. Р., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.

9. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 494 с

10. Рибалкін В. О., Лазня I. В. Теорія власності. — К.: Логос, 2000. — 280 с. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. Б. Є. Кваснюка. — К.: 1н-т екон. прогнозує. — Харків: Форт, 2003. — 424 с.

11. Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Экономическая теория. — М., 1998.

12. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. — К.: Основи, 1996.

13. Самуельсон П. Економіка. — Львів: Світ, 1993. — 496 с.

14. Світова економіка: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. — К., 2000.