Поділ витрат на постійні та змінні забезпечує розрахункову базу для встановлення цін компаніями та фірмами, зокрема, дає змогу з'ясувати вплив зростання обсягів реалізації продукції на загальні розміри витрат, визначити, за яких обсягів виробництва та оптимальних цін підприємство отримуватиме прибуток.

Сума постійних та змінних витрат підприємства на виробництво певної кількості товарів формує сукупні витрати, які визначають шляхом додавання до витрат на виробництво одного екземпляра товару додаткових витрат на виробництво другого екземпляра товару плюс додаткові Витрати на виготовлення третього екземпляра і т. д. Використання цієї категорії показує, що із збільшенням чисельності виготовлених товарів сукупні витрати підвищуються.

Зростання граничних витрат дає змогу визначити витрати, які можна контролювати на підприємстві безпосередньо. Це зумовлено тим, що граничні витрати характеризують витрати на виготовлення останньої одиниці продукції, а також витрати, яких може уникнути підприємство при скороченні виробництва на останню одиницю. Застосування цієї категорії дає змогу виявити початок зниження середніх витрат, що відбувається за умов, коли граничні витрати стають нижчими за середні. Західні вчені середні витрати поділяють на середні постійні та середні змінні, які досягають найнижчого рівня у тому разі, коли обсяги випуску продукції є максимальними в розрахунку на зростаючі змінні ресурси. Після цього збільшення обсягів виробництва супроводжується непропорційним підвищенням змінних витрат, а отже, починають зростати і середні змінні витрати. Такий підхід приховує особливу роль робочої сили при створенні вартості.

Шляхи зниження собівартості продукції.

Зниження собівартості продукції вигідне як для кожного підприємства, окремого його підрозділу, так і для суспільства. Низька собівартість забезпечує підприємству привласнення додаткового продукту, розміри якого залежать від обсягів зниження індивідуальної собівартості порівняно з суспільною.

Низька собівартість продукції в масштабах суспільства підвищує конкурентоспроможність національної економіки на світовому ринку, механізм ціноутворення якого схожий на механізм ціноутворення всередині окремої країни. Різниця полягає насамперед у тому, що на світовому ринку функціонують не окремі підприємства, а окремі країни, національні компанії та фірми. Зниження собівартості продукції більшістю підприємств країни, особливо в галузях, які виготовляють товари масового споживання, забезпечує передумови для зменшення цін на ці товари, а отже, для підвищення добробуту народу, а також означає економію матеріальних, людських, фінансових та інших ресурсів, які суспільство може використати для виготовлення нових товарів і задоволення нових суспільних потреб. Таке зниження досягається шляхом скорочення витрат на кожний елемент її структури (за елементами витрат і статтями калькуляції), а також постійних і змінних (а в їх поєднанні — сукупних), внутрішніх і зовнішніх (частково) витрат.

Скорочення пов'язаних з використанням засобів праці витрат можливе завдяки: зменшенню амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивного використання машин, устаткування; підвищенню коефіцієнта змінності техніки; поліпшенню якості існуючих типів машин, устаткування та впровадженню принципово нової техніки; зменшенню частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів і відповідного збільшення їх активної частини; виготовленню дешевої техніки в результаті підвищення продуктивності праці у галузях групи "А" та ін. Особливо актуальним для України є впровадження принципово нових видів техніки і технологій, оскільки моральне зношування основних фондів у народному господарстві країни досягає 95 %. Проте за катастрофічно низького рівня капіталовкладень в економіку продовжують впроваджуватися переважно застарілі зразки техніки. Так, у 1994 р. з 687 створених нових видів машин та устаткування тільки 1 % перевищував рівень кращих вітчизняних і зарубіжних аналогів. У 2001 р. приватні підприємства використали лише 8 винаходи, не запровадили жодної корисної моделі та промислового зразка. Зниження пов'язаних з використанням предметів праці витрат (сировини, електроенергії, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів та ін.) має надзвичайно велике народногосподарське значення, оскільки питома вага матеріальних витрат у загальній собівартості промислової продукції становить у середньому від 60 до 90 %, більшість з них невідтворні, а видобуток первинних ресурсів стає дедалі складнішим і дорожчим. Основними шляхами скорочення таких витрат є:—

заміна традиційних сировинних матеріалів раціональнішими і сучаснішими в тому числі із заздалегідь заданими властивостями: композитних матеріалів, сплавів різних матеріалів, полімерів. Так, в Україні сумарна частина крекінгу в загальному обсязі переробки нафти становить 36 %, що майже у 8 разів нижче, ніж у Німеччині, і в 15 разів — ніж у США; з родовищ добувається лише 40—45 % нафти, загалом в Україні витрачається приблизно 11/4 загальної кількості вугілля і супутного газу;—

зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (на виплавлення 1 т сталі конверторним способом витрачають до 800 кг умовного палива, а в електропечах — до 400 кг; проте в Україні на частку і виплавленої в електропечах сталі припадає 5—7 %, тоді як у США, Японії і Франції перевищує 30 %);—

комплексне використання ресурсів, у тому числі відходів вторинних ресурсів,—

поліпшення якості матеріальних ресурсів та ін.

Розв'язання цих проблем здійснюється завдяки зростанню продуктивності праці в добувних галузях, впровадженню прогресивної ресурсозберігаючої техніки і технології, забезпеченню якості продукції на етапі розроблення її нових видів, підвищенню рівня інженерно-конструкторських розробок, організації технологічного використання відходів, удосконаленню технології складського зберігання, застосуванню сучасних видів транспортування та ін.

Скорочення собівартості продукції за рахунок заробітної плати у розвинутих країнах можливе через забезпечення вищих темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами збільшення заробітної плати. Для України ця проблема є специфічною, оскільки частка фонду оплати праці зайнятих у матеріальному виробництві в національному доході ще у 1998 р. знизилася до 18 % (проти приблизно 88 % у колишньому СРСР). Скорочення цієї статті витрат можливе за рахунок зменшення чисельності управлінського апарату.

Надзвичайно важливе значення для зниження собівартості продукції в Україні має зниження виплат відсотків за кредит. Навіть наприкінці 1996 р., коли темпи інфляції були відносно низькими, комерційні банки видавали кредити з розрахунку 90 % річних, тоді як ставка рефінансування НБУ була вдвічі нижчою. Приблизно таке ж співвідношення між ставкою рефінансування і кредитними ставками комерційних банків було і в 2002 р. Скорочення виплат підприємства за кредит сприяє відносному зниженню витрат на виплату обов'язкових платежів (відрахувань у фонд соціального страхування, орендної плати тощо), інших статей витрат. Дешеві кредити можна використати для модернізації виробництва, впровадження принципово нової техніки і технологій, які сприятимуть економічному використанню матеріальних, фінансових, людських ресурсів тощо.

Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів зумовлює наявність на підприємствах такої статті непродуктивних витрат, як штрафи. Факторами, що посилюють значущість таких витрат, є низька трудова і виконавська дисципліна. їх зменшенню сприятиме процес перетворення найманих працівників на співвласників підприємств, підвищення рівня їх самосвідомості та культури, особливо виробничої.

Література

1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.

2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.

3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.

5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.

7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *

8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.

9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.

10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.