Діалектика монополії і конкуренції в умовах капіталізму
План
1. Співвідношення монополії і конкуренції.
2. Основні форми та методи конкурентної боротьби.
3. Монопольні ціни і монопольний прибуток.
4. Література
Співвідношення монополії і конкуренції.
У найзагальнішому контексті воно означає процес діалектичної взаємодії двох рушійних (і водночас гальмівних) сил капіталістичного способу виробництва на вищій стадії його розвитку, який є виявом взаємовпливу і взаємозаперечення законів монополізації та конкуренції й супроводжується посиленням або послабленням кожної з них.
Уперше діалектику такої взаємодії описав К. Маркс, зазначивши, що на практиці наявні не тільки конкуренція, монополія та їх антагонізм, а й їх синтез, який є рухом: монополія створює конкуренцію, і навпаки. Синтез полягає в тому, що монополія існує, тому що постійно вступає в конкурентну боротьбу.
Історично першою виникла конкуренція, глибинну сутність якої найповніше відображають її закони. Найінтенсивніше вони діють на нижчій стадії розвитку капіталізму (початок XVI — кінець XIX ст.). На початку XVI ст. виникають перші монополії — англійська Ост-Індська компанія, голландська Ост-Індська компанія. Однак вони були монополістами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а монополізація економіки в межах національних країн відбувається наприкінці XIX — на почату XX ст., а отже, починає діяти закон монополізації виробництва і власності — стадійний економічний закон. Тому діалектична взаємодія монополії і конкуренції є вираженням взаємодії двох типів економічних законів.
У процесі взаємодії монополії і конкуренції на вищій стадії капіталізму переважаючою формою конкуренції стає монополістична (або недосконала). Це означає, що переважаючою рушійною (і гальмівною) силою є монополія, а у співвідношенні законів монополізації і конкуренції домінує закон монополізації.
Усі загальні та спільні економічні закони підпорядковуються дії специфічних і стадійних економічних законів, а передусім — основному економічному закону, що є специфічним. Водночас у певний період існування капіталістичного способу виробництва може посилюватися або послаблюватися дія всезагальних і загальних економічних законів, з одного боку, та специфічних і стадійних економічних законів — з іншого. Так, в останні десятиліття XX ст. (з розгортанням НТР) у розвинутих країнах посилилася конкурентна боротьба, що стала істотним імпульсом у розвитку рушійних сил капіталістичного способу виробництва.
Рушійною силою розвитку економіки є певною мірою і монополія, тому антимонопольне законодавство США захищає монополії, які розробили та освоїли нову ефективну продукцію протягом періоду дії патенту на цей товар. Монополія має низку переваг порівняно з немонополізованим підприємством. Однак монополія є і гальмівною силою, оскільки придушує конкуренцію, наживається, встановлюючи монопольно високі ціни, монополізуючи патенти, ліцензії, гальмує науково-технічний прогрес, посилює інфляційні процеси та ін.
Поєднання монополії і конкуренції якісно змінює форми і методи конкурентної боротьби, частково зберігає методи конкуренції, властиві домонополістичному капіталізму, зокрема неекономічні методи. Так, за даними журналу "Ю. С. Нью енд Уорлд Ріпорт" (органу ділових кіл США), у 1971—1980 рр. щонайменше 2690 корпорацій були засуджені за здійснення карних злочинів, хоча суди розглянули лише незначну частину порушень закону про досконалу конкуренцію. Крім того, висновок про переважання конкуренції над монополією чи про їхню рівність методологічно означає заперечення якісного перетворення домонополістичного капіталізму на вищу стадію і домінування специфічних і стадійних законів.
Оцінюючи співвідношення монополії і конкуренції, слід враховувати вимоги законів діалектики, передусім закону заперечення заперечення. Таке заперечення є не повним, а діалектичним, зі збереженням позитивних властивостей попередніх типів і форм економічної власності, господарювання і методів економічної боротьби. На практиці це означає існування сотень тисяч і навіть мільйонів дрібних і середніх капіталістичних підприємств, створення ними значної частки національного доходу, додаткової вартості і привласнення значної її частини монополіями. Аналізуючи співвідношення монополії і конкуренції в сучасних умовах, необхідно також враховувати, що категорія "конкуренція" поповнюється елементами якісно нового змісту на вищій стадії капіталізму. Оскільки в цьому періоді товарне виробництво набуває організованішого характеру, то й конкуренція стає організованішою, піддається корпоративному регулюванню і контролюванню. Система конкурентної боротьби, її форми і методи певною мірою монополізуються. Ця особливість сучасної конкуренції виразно виявляється у залежності підприємств від монополій через контрактну систему. Регульованішою та організованішою є конкурентна боротьба між самими монополіями за державні замовлення. Цьому сприяє й антитрестівське законодавство. У США, наприклад, корпорація, яка захопила 90 % ринку на певний товар, підлягає розпуску і перебуває під контролем держави. Регулюють конкуренцію (її форми та методи) наднаціональні економічні угруповання на зразок ЄС.
Аналогічне співвідношення монополії і конкуренції формується у сфері світового капіталістичного господарства. Так, у США експортну торгівлю здійснюють 3 % загальної кількості компаній, причому на 250 із них (менше 0,5 % усіх компаній-експортерів) припадає до 80 % усього експорту США, а 50 найбільших монополій контролюють майже третину товарного експорту країни. Однією з особливостей цього процесу є звуження сфери дії вільної конкуренції. На сучасному етапі до 60 % світових ринків контролюють гігантські ТНК. Істотну роль у монополізації цієї сфери відіграє внутрікорпораційний обмін, через який транснаціональний монополістичний капітал контролює до 40 % міжнародної капіталістичної торгівлі. Організованого характеру конкуренції у цій сфері надає державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Основні форми та методи конкурентної боротьби.
Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому разі виокремлюють вільну конкуренцію, яка панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну (недосконалу) та олігополістичну конкуренції, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому — внутрігалузеву та міжгалузеву конкуренції.
Вільна конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності, переважала впродовж XVI—XIX ст. і велась переважно між власниками невеликих капіталістичних підприємств, які виробляли товар на невідомий ринок. Тому таку конкуренцію ще називають "чистою" або "досконалою". За її умов ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Різновид вільної конкуренції — це чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу однорідних товарів (наприклад, ринок муки). За капіталізму на нижчій стадії розвитку вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі між типами і формами приватної власності, насамперед між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.) і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.
Внутрігалузева конкуренція — це боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами.
Міжгалузева конкуренція — боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку.
Різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці товаровиробників зумовлює різний індивідуальний робочий час на виробництво певного виду товару, а отже, різну індивідуальну вартість виробництва. Ціни на ринку тяжіють до середніх витрат, тобто до суспільно необхідних, що встановлюються на підприємствах, які виробляють основну масу продукції. Тому результатом внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.
Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція модифікується в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).
Формування ринкової вартості означає, що попит і пропозиція урівноважені. Проте величина вартості товару залежить не тільки від співвідношення попиту і пропозиції. Ринкову (суспільну) вартість слід розглядати, беручи до уваги робочий час на відтворення товарів. Оскільки відтворювальний аспект ринкової вартості товарів тісно пов'язаний із конкурентною боротьбою товаровиробників, значною мірою нівелюється різниця між концепцією рівноважної ціни А. Маршалла і теорією ринкової вартості К. Маркса. Це положення було конкретизовано у категорії "ціна виробництва", яка формується внаслідок міжгалузевої конкуренції між товаровиробниками, що діють у різних галузях народного господарства й конкурують не лише знижуючи ринкову вартість, а й переливаючи капітал в інші галузі.
Виробники у різних галузях за однакових витрат капіталу отримують неоднаковий прибуток. Тому ті підприємці, які отримали меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі з вищим прибутком. Унаслідок цього пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в галузях з високим — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижувалися, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростали і ставали вищими від ринкової вартості. Коли величина прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина середня загальна норма прибутку в кожній галузі на однаковий капітал. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції