Економічні потреби та інтереси людини

План

1. Економічні потреби. 

2. Економічні інтереси. 

3. Закон зростання потреб. 

4. Література

Економічні потреби.

Важливим елементом людини економічної є її потреби, які постійно зростають.

Економічні потреби — ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення передусім власного добробуту та членів своєї сім'ї.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Необхідність задоволення економічних потреб спонукає виробництво створювати необхідні життєві блага. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб. Такий самий діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну, потреб і розподілу. Економічні потреби задовольняють у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби. У такий спосіб економічні потреби відтворюються.

Економічні потреби забезпечують взаємозв'язок інтересів, цілей і засобів та умов життя людей. Потребами і прагненнями до їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, підприємствами і країнами.

За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством за найсприятливіших умов. Так., у розвинутих країнах не завантажені майже 25 % виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів бідних. Тому там існує можливість для значного збільшення виробництва та споживання матеріальних благ і послуг. Дійсні економічні потреби задовольняються за оптимальних розмірів виробництва і є оптимальними щодо сутності певної економічної системи. Платоспроможні (фактичні) економічні потреби — це потреби у формі задоволеного платоспроможного попиту, які визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. З-поміж останніх виокремлюють фізіологічні (з верхньою і нижньою межею), соціальні та духовні потреби. Фізіологічні потреби — це основні потреби у товарах і послугах, без яких неможливе існування людини, зокрема певний набір продовольчих товарів і товарів широкого вжитку. Соціальні потреби охоплюють потреби у здобутті освіти, медичних послугах, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо. Духовними потребами вважають потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури тощо для розвитку особистості.

Розвиток та задоволення потреб залежать від ступеня зрілості економічної системи. За первіснообщинного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби з найнижчою мінімальною межею. Натепер у розвинутих країнах західні економісти налічують майже 11 тис. потреб, з-поміж яких переважна більшість — економічні. Постійне зростання потреб свідчить про дію закону всезагального економічного зростання потреб.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу та сукупного працівника слід згрупувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника.

Потреби людини-працівника зароджуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. Це передусім потреби в якісному вдосконаленні умов праці: санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізичні небезпеки, контакти з іншими людьми. Близькі до них фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграють темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця тощо. Умови праці повинні стимулювати працівника до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва вирішальними стануть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, виявленні здібностей і талантів, максимально можливому подовженні активного життя. Всебічний розвиток людини як самомета уже домінує в деяких розвинутих країнах. Україна з недосконалим технологічним способом виробництва відстає на кілька десятиліть у формуванні таких потреб і створенні умов для їх реалізації.

Потреби людини-власника — це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства і продуктивності праці величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини доходу від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою зручною квартирою, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном тощо), а по змозі — дачною ділянкою.

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби у послугах та духовні потреби. До середини 50-х років XX ст., тобто до початку формування технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, у розвинутих країнах переважали потреби першого виду. На їх задоволення витрачалася значна частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби у послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо), а в Україні на початку XXI ст. переважали фізіологічні потреби, оскільки середня заробітна плата трудящих у 2003 р. була не вищою від величини штучно заниженого прожиткового мінімуму.

Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси, що реалізуються через конкретно поставлену мету, окремо поставлені завдання тощо, їх здійснення.

Економічні інтереси.

Економічна система формується у процесі взаємодії кількох підсистем. Ступінь розвитку кожної з них визначає рівень розвитку економічних інтересів, а місце людини в економічній системі формує її економічні інтереси.

Економічні інтереси — усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, класів і груп, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені розвитком їх потреб, досягнутим рівнем продуктивних сил, місцем у системі суспільного поділу праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.

Економічні інтереси взаємопов'язані з економічними законами. У найзагальнішій формі цей взаємозв'язок зумовлений тим, що для найповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у господарській діяльності керуватися вимогами об'єктивних економічних законів. Крім того, економічні інтереси як об'єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей зумовлює розвиток їх потреб. Будучи формою вияву економічних відносин, економічні інтереси є водночас і формою вияву та реалізації економічних законів, оскільки ці закони відображають сутність економічних відносин, є найглибшими, внутрішньо необхідними зв'язками між економічними явищами і процесами. Найтісніше економічні інтереси пов'язані із законами розвитку людини. Ті економісти, які зводять економічні інтереси до потреб, забувають, що потреби є і в тварин.

Органічний взаємозв'язок існує і між економічними інтересами та господарським механізмом, виконуваними ним основними функціями. Одна з них — розвиток людини (в єдності її біологічної та соціальної сторін), узгодження інтересів між класами, соціальними верствами і групами.

Економічні інтереси тісно взаємопов'язані насамперед з такими підсистемами сукупності економічних відносин, як продуктивні сили та відносини економічної власності і властиві їм економічні закони. Такі інтереси взаємозумовлені розвитком продуктивних сил, оскільки головною продуктивною силою є людина з притаманними їй потребами, інтересами й цілями. Це означає, що прогрес продуктивних сил найшвидше відбувається тоді, коли вони розвиваються відповідно до потреб та інтересів людей. Зв'язок економічних інтересів з відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність — це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Отже, прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли типи і форми власності (а отже, й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволення людських потреб та інтересів. Це безпосередньо виражають категорії економічної власності: "гроші", "прибуток", "заробітна плата", "земельна рента", "дохід", "торговий прибуток" та ін.

Оскільки у сучасній структурі відносин власності виокремлюють три основні типи власності (індивідуальна (приватна), колективна та суспільна), виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас такі інтереси є формою вияву відповідних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремим індивідом, трудовим колективом та суспільством. Тому разом з економічними потребами економічні, інтереси — рушійна сила розвитку суспільного способу виробництва.

Західні економісти, а останнім часом і деякі українські, поділяють економічні інтереси лише на суспільні та приватні, а колективні нерідко розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Це відображає реалії приблизно 200-річної давності, коли системі капіталізму були властиві два типи власності, а колективна форма власності (представлена акціонерними компаніями) була винятком. Нині таке твердження є застарілою догмою, оскільки кожна велика і навіть середня компанія існує у формі акціонерного товариства.

Поняття "приватний" походить від англійського слова "private" — приватний, особистий, а також від латинського "privaticus" — особистий. У словнику В. Даля цього терміна як самостійного немає, він вживається як синонім слова "часть" ("частний случай" на противагу "общественное", "государственное", лично чье-либо). В українській мові приватна власність — це форма привласнення, за якої засоби виробництва й продукти праці належать окремим особам. Отже, якщо виходити з термінологічного значення слова "приватний", то у висновку "приватною може бути власність об'єднань громадян і трудових колективів" підмінено поняття.

Практика еволюції капіталістичного способу виробництва свідчить, що з середини XIX ст., тобто з часу масового виникнення акціонерних компаній, в які об'єднують капітал кількох індивідуальних підприємств, власність стає колективною (груповою, асоційованою) капіталістичною. Прибуток привласнюється пропорційно сумі внесеного індивідом до акціонерної компанії капіталу. На цю суму він отримує певну кількість акцій, на які за результатами виробництва йому виплачуються