що призводить до цілеспрямованого поєднання факторів виробництва. Він намагався запозичити Марксову методологію пізнання, що засвідчує використання понять "речова цінність грошової маси", "речові капітали". Неконструктивним і нечітким було його визначення політичної економії як науки, що вивчає "закони суспільності в діяльності людей, спрямовані на задоволення потреб", або як "науки суспільної домовитості".
Першим назвав закон "мінової цінності" основним законом політичної економії М. Косовський, професор Харківського університету. Проте така характеристика може стосуватись лише загальних економічних законів, тобто законів товарного виробництва. Конкретизуючи своє розуміння цінності як суспільно необхідного робочого часу, одиницею його виміру вчений вважав просту працю. Цілком обґрунтовано він критикував концепції попиту і пропозиції, граничної корисності, витрат виробництва Мальтуса, а також праці і корисності. Теорію трудової вартості (цінності) М. Косовський вважав основою перебудови соціально-економічних відносин суспільства. Справедливою була його оцінка експлуататорської природи прибутку.
Р. Орженський (1863—1923) як теорію цінності розглядав розділ науки, що досліджує закони, які управляють майновими відносинами. Саму цінність досліджував з позицій суб'єктивізму (вважав, що вона є позитивною, якщо її діяльність під час володіння благом супроводжується почуттям задоволення, і навпаки), виокремлюючи при цьому благо і зло як два протилежні аспекти цінності. Намагаючись заперечити трудову теорію вартості, необгрунтовано заперечував зв'язок між потребами (від яких, на його думку, залежить кількість суспільної праці) і працею, що є спільною властивістю благ, які обмінюються, та ін. Запровадив у науковий обіг поняття "об'єктивна оцінка (ціна)", "максимальна ціна благ", "мінімальна ціна благ", а блага розмежував на продуктивні і споживчі. Позитивною була його точка зору щодо зумовленості цінності об'єктивними факторами (наприклад, обмеженістю ресурсів).
Заслугою М. Яснопольського (1846—1920) є спроба оцінки ролі економічної політики держави, її ефективності фінансової системи (а отже, географічного підходу до цих проблем).
А. Білімович, представник психологічного напряму в економічній науці, намагався обґрунтувати психологічну теорію цінностей, основною категорією називав суб'єктивну господарську цінність. Високо оцінював концепцію граничної корисності, а також внесок австрійської школи за аргументовану критику марксистської теорії трудової вартості, не зумівши критично оцінити однобічність концепції граничної корисності. Хибною була також його концепція розподілу, в якій автор величину заробітної плати і прибутку пов'язував з граничною продуктивністю праці і капіталу. Заслуговує на увагу використання ним математичних методів в оцінці окремих економічних концепцій, обґрунтоване заперечення можливості виміру інтенсивності потреб та величини корисності суб'єктивної цінності.
Наприкінці 20-х років XX ст. В. Болобуєв обстоював ідею економічної конфедерації народного господарства України (наближену до економічного суверенітету). Вважав, що українські економічні центри повинні мати право і можливості дієвого управління всім господарством країни, що господарювання України підлягає змінам лише в тому разі, якщо воно суперечить директивам союзного держплану, виступав проти надмірного вилучення народногосподарських прибутків, створених у республіці, доводив доцільність встановлення всеукраїнської системи регулювання припливу робочої сили для пропорційного розподілу робочих місць між Україною і Російською Федерацією та ін.
Література
1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.
2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.
3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.
4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.
5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.
7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.
8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.
9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.
10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.
11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.
12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.
13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.