Економічний зміст поняття "капітал"

План

1. Економічна думка країн Західної Європи та Америки про поняття "капітал". 

2. Характеристика капіталу в радянській економічній літературі та працях вітчизняних учених 90-х років XX ст. — початку XXI ст.

3. Сутність капіталу. 

4. Експлуатація та її форми. 

5. Література

Економічна думка країн Західної Європи та Америки про поняття "капітал".

У німецькій та французькій мовах терміном "капітал" називали головне майно, основну суму. Першу спробу науково аналізувати сутність капіталу (лат. саріtalis — головний) зробив Арістотель. Він запропонував поняття "хремастика" (мистецтво наживати достаток або діяльність, спрямована на нагромадження капіталу). Оскільки в античному світі важливу роль відігравали торговельний і грошовий (лихварський) капітали, то "капітал" став синонімом безмежного накопичення багатства.

Класики буржуазної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей тощо). Правда, Сміт до капіталу відносив лише частину запасів, призначену для подальшого виробництва і забезпечення доходу. Сміт і Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем при з'ясуванні суті капіталу.

Представник маржиналізму К. Менгер визначав капітал як рухомий фонд, уособленням якого є вартість майна, виражена в грошовій формі. Проте він не відрізняв самі блага і послуги, які надають ці блага, від необхідності платити за такі послуги. Є. Бем-Баверк називав капіталом лише матеріальні блага і не включав у це поняття права та не речові цінності. Американський економіст Дж.-Б. Кларк ототожнював капітал з постійним фондом, а капітальні блага вважав недовговічними матеріальними предметами: перші характеризував як рухомість, а другі — як нерухомість. Представники європейського маржиналізму називали капітал виробничим устаткуванням, а американського — фондами. І. Фішер визначав капітал як запас багатства в певний момент, убачаючи в ньому натуральний і вартісний аспекти1. Й. Шумпетер вказував на недоцільність ототожнення капіталу з конкретними товарами. Капітал, на його думку, є незалежною категорією, що має характер фонду купівельної спроможності (частково таке трактування нагадує тлумачення цієї категорії Кларком).

Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає його суть. Так, на думку англійських учених, слово капітал "...використовується для позначення фактора виробництва...", а також "для позначення фінансових активів". П. Ромер до капіталу зараховує ще інвестиції у НДДКР, ідеї та ін. Різниця між їхньою точкою зору і поглядами класиків політекономії полягає, по-перше, у тому, що наші сучасники, з'ясовуючи суть капіталу, розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці (дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо). По-друге, отримання доходу пов'язується не лише з речовими факторами виробництва ("фізичним капіталом"), а й з особистим, людським фактором ("людським капіталом"). До складу останнього відносять набуті знання, звички, енергію людей, а інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, виховання дітей, підтримку здоров'я тощо, навіть особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці ототожнюють капітал насамперед із грошима, фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, розглядаючи його як окремий фактор виробництва, що створює дохід. Від цих визначень істотно відрізняється характеристика капіталу Т. Веблена: капітал виражає відносини між людським інтелектом і матеріальними благами.

Усі ці погляди об'єднує всебічне розкриття лише матеріально-речового змісту категорії, пов'язування капіталу з різними факторами виробництва, процесом отримання доходу. З цієї точки зору західні науковці наближаються до розуміння одного із аспектів суті капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, життєвих засобів, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей, також трактував капітал як нагромаджену працю, як відношення уречевленої праці до живої.

Сучасні західні науковці повніше, ніж марксисти, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з часом. Російські та українські економісти лише останнім часом намагаються з'ясувати сутність такого джерела доходу, як час, але досі не змогли дати кількісну оцінку ролі знань, науки, охорони здоров'я у створенні національного доходу.

Однак західні автори не доповнюють матеріально-речовий аспект категорії "капітал" характеристикою його суспільно-економічної форми, дію його факторів не розглядають в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми у процесі привласнення. Тому їм притаманний однобічний, метафізичний, поза-історичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу суті капіталу. Існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям, до нього відносять навіть лук і стрілу в руках мисливця за первіснообщинного ладу.

Щодо концепції людського капіталу в західній економічній науці визначились дві основні точки зору. Першу уособлювали прихильники теорії трьох факторів виробництва (Мілль, Сей та ін.), які стверджували, що капіталом є лише набуті знання, що реалізуються у процесі праці. Вони спиралися на положення А. Сміта про належність знань, майстерності, досвіду людей до основного капіталу суспільства, поряд з машинами, землею, спорудами. Другу представляли В. Сеніор, І. Фішер, Л. Вальрас та інші, які капіталом вважали саме людину з набутими знаннями і навичками до праці. Людина, на думку І. Фішера, належить сама собі, іншій людині може належати В умовах рабства.

А. Маршалл стверджував, що оскільки сама людина не є товаром, то науково необгрунтованою є і вся теорія людського капіталу. Т. Шульц людські ресурси без набутих знань ототожнював із природними. Але з набуттям освіти, кваліфікації і майстерності праця людини перетворюється на капітал, що означає ототожнення людини з речовим капіталом (засобами праці, землею). Незалежно від джерел формування цього капіталу (державні, власні, витрати підприємств) його використання контролюють самі власники.

Прихильників обох точок зору об'єднують:

1. Ототожнення витрат на набуття освіти, кваліфікації працівника з капіталом. За цієї умови капітал розглядають лише з точки зору матеріально-речового змісту, ігнорують його суспільно-економічний аспект, тобто виробничі відносини між позбавленими засобів виробництва найманими працівниками! підприємцями-власниками (засобів виробництва і створеного продукту).

2. Нехтування фактом, що затрати на освіту, отримання кваліфікації формують лише здатність до праці, робочу силу відповідної якості. Робоча сила набуває форми змінного капіталу лише за умов перетворення її на товар, праці найманого робітника або службовця на капіталістичному підприємстві або в установі. Якщо людина працює на власному підприємстві, її здатність до праці перестає бути змінним капіталом.

3. Ігнорування того, що перетворення набутих знань у капітал (певну кількість акцій, яка дає змогу стати частковим співвласником корпорації) вимагає, щоб найманий працівник постійно працював та ін.

Характеристика капіталу в радянській економічній літературі та працях вітчизняних учених 90-х років XX ст. — початку XXI ст.

Переважна більшість учених колишнього СРСР, немало сучасних вітчизняних економістів поняття "капітал" розглядають як основне виробниче відношення, основні відносини між капіталістами та найманими працівниками тощо.

Визначення капіталу як основного виробничого відношення має певні теоретико-методологічні вади:

1) нечітке уявлення про співвідношення між найбільш узагальнюючими, абстрактними поняттями капіталу та його конкретними формами (насамперед основним, промисловим, фінансовим капіталами та ін.), про те, що категорія "капітал" утілює всі основні ознаки, притаманні кожній окремій формі капіталу. Виходячи з цього, основним виробничим відношенням може бути не капітал як узагальнююче поняття, а його найважливіша, основна форма;

2) відсутність системного підходу до з'ясування суті капіталу, окремих його аспектів, оскільки ця категорія навіть у найабстрактнішій, узагальнюючій формі визначається як суспільна форма капіталістичного способу виробництва, як суспільно-економічна форма, якої набувають засоби виробництва, інші об'єкти власності на основі найманої праці, як уречевлена праця, що протистоїть живій, як самозростаюча вартість та ін.;

3) трактування капіталу як основного виробничого відношення зумовлює висновок, що всі інші (крім основного) не є капіталом, або є другорядним капіталом, а отже, й виробничими відносинами, заснованими на експлуатації.

За обсягом відображуваних процесів категорія "капітал" охоплює домінуючу підсистему виробничих відносин капіталістичного способу виробництва. Про їхню питому вагу свідчить, наприклад, кількість осіб найманої праці у загальній чисельності працездатного населення, частка засобів виробництва та інших зосереджених у руках пануючого класу об'єктів власності тощо. Якщо усунути названі недоліки і дотримуватись вимог діалектичного методу дослідження, то глибинна внутрішня сутність капіталу полягає в тому, що він як суспільна форма капіталістичної економічної системи ґрунтується на антагоністичній суперечності між монополізованими певною частиною суспільства засобами виробництва та іншими об'єктами власності і безпосередніми працівниками, які змушені продавати свою робочу силу. Капітал загалом — це абстракція, але не довільна, а змістовна, бо вона розкриває найважливіші специфічні риси суспільної форми капіталістичного способу виробництва, всієї його економічної системи і реально існує у різноманітних формах капіталу, які є його конкретизацією, засобом існування. Тому глибинна внутрішня сутність капіталу загалом властива кожному окремому виду капіталу, будь-якій його формі. Види і форми капіталу мають свої специфічні якості, властивості, завдяки яким вони уособлюються, розвиваються за притаманними лише їм законами, вступають між собою в конкурентну боротьбу.

Капітал розгортається у пануючу систему капіталістичних виробничих відносин, а у гносеологічному аспекті таке розгортання відбувається через категорії "загальне — особливе — одиничне". Загальним у схемі, за К. Марксом, є:

1. Процес становлення капіталу із грошей: