Відносно еластичний або просто еластичний попит виникає, коли незначні зміни в ціні призводять до значних (більших) змін у кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження цін на 2 % зумовлює ріст попиту на 4 %). Коефіцієнт еластичності за такого виду попиту повинен бути більшим за одиницю, а за попиту на предмети розкоші він дорівнює двом. Нееластичним попитом є такий, коли незначна зміна в ціні зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, за пониження ціни на 3 % попит зростає всього на 1 %. Коефіцієнт еластичності становить 1/3, тобто нееластичним є такий попит, коли цей коефіцієнт менше одиниці. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між цими двома видами еластичності (еластичним і нееластичним попитом) виникає проміжна ситуація одинично-еластичного попиту — коли відсоткова зміна ціни дорівнюватиме відсотковій зміні попиту. Наприклад, коли зниження ціни на 1 % зумовлює зростання продажу на 1 %. За абсолютно нееластичного попиту зміна ціни не призводить до жодної зміни кількості реалізованої продукції (попит на сіль). Абсолютно еластичним є такий попит, коли найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати покупки від нуля до межі своїх можливостей.

Практика, на думку західних вчених, свідчить проте, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15 %, на м'ясні вироби — 0,64 %, яйця — 2,65 %, електроенергію — 0,13 %, медичне обслуговування — 0,31 %, тютюнові вироби — 0,46 %, одяг і взуття — 0,20 %, квитки в кінотеатр —- 0,87 %.

На ринковий механізм ціноутворення також впливають кількість покупців та продавців на ринку товарів, конкуренція. Так, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження.

Ринкова рівновага за недосконалої конкуренції.

Взаємодія попиту і пропозиції, принципи конкурентної поведінки за панування монополій (олігополій) або в умовах недосконалої конкуренції мають істотні особливості. На них впливає дія законів монополізації виробництва і обміну та одержавлення економіки. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірма на ринку досконалої конкуренції. Внаслідок цього граничний дохід і граничні витрати вирівнюються раніше, ніж для фірми на ринку досконалої конкуренції. Тому загальним принципом поведінки на ринку уже не буде вибір рівня виробництва, при якому отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.

Відзначаючи негативний вплив монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму в політичній економії вважають доцільним втручання держави у монополізовані галузі економіки, де вона повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть націоналізувати такі галузі і встановлювати тарифи відповідно до граничних витрат1.

Серед західних економістів поширена думка про невідповідність ринкового механізму так званим "суспільним благам", до яких відносять дороги, мости, канали тощо, оскільки користування ними дуже важко обмежити шляхом введення безпосередньої плати.

У розвинутих країнах уряд, як правило, регулює ринки через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю над цінами та ін. Так, уряд встановлює так звану максимальну ціну (нижчу від ціни рівноваги) на бензин, яку продавці не мають права перевищувати. Тому виробники зменшують обсяг його пропозиції. Водночас споживачі збільшують попит, внаслідок чого виникає дефіцит або надлишковий попит. Цей попит може проявлятися у вигляді черг, обмежень, нормувань поставок, зростання попиту на інші товари. Такі умови виробникам невигідні, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).

Разом з тим встановлення максимальних цін може бути соціально справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг (наприклад, регулювання квартирної плати). Його побічними негативними наслідками може бути поява нових державних установ зі штатом працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом вирішення цієї проблеми є дотації держави з метою розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне тоді, коли ціна рівноваги надто низька, зокрема у сільському господарстві. Ще однією причиною державного регулювання цін у цій сфері є потреба стимулювання такого обсягу виробництва продовольства, щоб країна змогла себе забезпечити. Паралельно держава захищає своє сільське господарство за допомогою високих мит. Досвід розвинутих країн незаперечно засвідчує, що вільна ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги без державного регулювання.

Закон Вальраса і закон Сея. Іншої точки зору дотримується автор теорії (за змістом її логічніше назвати концепцією) загальної рівноваги Леон Вальрас (1834—1910). Цю теорію у модернізованому вигляді і нині вважають ядром політичної економії, а Й. Шумпетер назвав її "священним писанням" політичної економії2.

Концепція загальної рівноваги Л. Вальраса визначає зміну структури цін рівноваги як головний регулюючий механізм ринку. Свою концепцію вчений побудував у формі точної системи рівнянь. Умовою її побудови є положення (закон Вальраса) про те, що сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сукупній сумі пропозиції (поняття рівноваги і вартості збігаються).

Основною передумовою досягнення загальної рівноваги є те, що за сучасного рівня розвитку вартість визначають у точці між граничною суспільною корисністю певної кількості товару і граничними суспільними витратами на її виробництво. При цьому треба враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність виробництва всіх інших товарів, а з іншого — альтернативні можливості застосування залучених ресурсів.

Відсутність ціни рівноваги на ринку навіть за збалансування попиту і пропозиції спричинить нерівновагу на інших ринках. Так, при встановленні рівноваги на ринку автомобілів нижча ціна (щодо ціни рівноваги) призведе до зростання попиту на них, і відповідно — до зростання виробництва. Але це розбалансовує ринок холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тимчасовою.

Концепція загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса значною мірою збігається зі змістом сформульованого Ж.-Б. Сеєм закону, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит і зв'язок між ними нерозривний, що унеможливлює загальні економічні кризи. Розрив між попитом і пропозицією ці економісти допускали лише в межах окремого сектору (сегменту) ринку, але стверджували, що за допомогою цін встановиться рівновага між окремими секторами.

Багато економістів, у тому числі Д. Рікардо, підтримували положення закону. Основою його обґрунтування була теза, що оскільки кожний господарюючий суб'єкт виготовляє товари і послуги для продажу або для власного споживання, то кожний виробник є у певному сенсі покупцем власного продукту. Гроші, на думку Ж.-Б. Сея, є лише посередником у процесі купівлі-продажу, тому при обміні товарів на гроші, а грошей на товар відбувається, по суті, обмін товарів на товари. Закон Сея справедливий щодо натурального виробництва. За капіталізму типовим є розподіл доходу людини на споживання і заощадження. Крім того, підприємці використовують залучені кошти, а держава перерозподіляє значну частку національного доходу, що значно ускладнює механізм взаємодії попиту і пропозиції.

Сучасні інтерпретатори закону Сея стверджують, що він діє за умов рівності між національним доходом і обсягом національних витрат. Це положення конкретизує теза про рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції та обсягу капіталовкладень і обсягу заощаджень. Незважаючи на те, що капіталовкладення і заощадження можуть здійснювати різні категорії людей, прихильники закону стверджували, що через механізм конкуренції ці величини вирівнюються. Згідно з класичною моделлю рівноваги на ринку грошових засобів пропозиція представлена збереженнями, попит — капіталовкладеннями, а ціна — нормою відсотка. Зміна норми відсотка за вільної конкуренції забезпечує рівновагу між заощадженнями та інвестиціями, а отже, між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Аналізуючи дію закону Ж.-Б. Сея за умов вільної конкуренції, К. Маркс зазначав, що виконання грошима функцій загального еквівалента уможливлює розрив між пропозицією і попитом, що товар не завжди можна перетворити в гроші, що існують суперечності між відтворенням індивідуального і суспільного капіталу тощо.

Положення закону Сея щодо умов недосконалої конкуренції (на вищій стадії розвитку капіталізму) піддав критиці Дж. Кейнс. Згідно з його теорією не сукупна пропозиція породжує власний попит, а сукупний попит власну пропозицію. Рівень виробництва за цих умов визначає обсяг ефективного попиту (точка перетину функції сукупного попиту з функцією сукупної пропозиції). Якщо сукупний попит не збігається з прогнозованим, підприємці здійснюють комплекс заходів щодо пропозиції. Складніший механізм взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції Дж. Кейнс розкриває при аналізі граничної ефективності капіталу, схильності до споживання, кількості грошей, номінальної заробітної плати і переваги в ліквідності, обсягів експортно-імпортних операцій.

Закон Сея в методологічному аспекті ґрунтувався на загальних законах, притаманних усім економічним системам, на абстрагуванні від специфічних особливостей і суперечностей, насамперед від основної суперечності капіталізму, тому практично він неспроможний.

Між законами Сея та Вальраса існує важлива відмінність. Л. Вальрас до товарів і послуг зараховує гроші та цінні папери. Продавець будь-якого товару або послуги пред'являє попит на інший товар або послугу, тобто і на гроші, і на цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, за Вальрасом, збігаються