Закон вартості та його функції

План

1. Закон вартості та його функції

2. Економічний зміст закону вартості. 

3. Теорії вартості

4. Трудова теорія вартості. 

5. Концепція граничної корисності. 

6. Концепція попиту і пропозиції. 

7. Література

Економічний зміст закону вартості.

У загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення.

Закон вартості характеризують такі особливості:

1. Вираження внутрішньо необхідних, суттєвих і сталих зв'язків між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Внутрішні суперечності цього закону є рушійною силою розвитку продуктивних сил, оскільки змушують товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів через поліпшення організації виробництва, впровадження нової техніки, зростання обсягів виробництва тощо.

2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільно необхідної праці та ступеня корисності. У такому аспекті він діє у сфері обміну.

8. Забезпечення сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої відбувається взаємний тиск одного підприємця на іншого. У такому аспекті закон діє як рушійна сила розвитку виробництва за єдності виробництва і обміну.

4. Забезпечення сталого зв'язку між попитом і пропозицією. Так, за недостатньої кількості товарів ринкову вартість регулюють товари, вироблені у гірших умовах, а за надлишкової їх кількості — у найкращих. Конкретизацією цієї властивості закону вартості є взаємозв'язок між кількістю та якістю витраченої на виробництво певного товару суспільної праці і суспільною потребою. Якщо кількість праці відповідає розмірам суспільної потреби, товар продається за його вартістю. У такий спосіб закон вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.

5. Вираження внутрішньо необхідних зв'язків між працею виробника товарів у минулому (суспільно необхідним робочим часом та корисністю у момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами виробництва. Вартість товарів зумовлюється не витраченим на їх виробництво робочим часом, а часом, витраченим на їх відтворення.

6. Вираження внутрішньо необхідних і сталих зв'язків між вартістю й цінами товарів. Зменшення або збільшення необхідного робочого часу зумовлює зниження або підвищення цін та їх форми — цін виробництва.

Однак закон вартості регулює ціноутворення не на всі товари. У сучасній ринковій економіці розширюється коло об'єктів, основою ціни яких є капіталізація доходів (необроблена земля, цінні папери та ін.) — визначення ціни певного об'єкта купівлі-продажу на основі доходу, який приносить цей об'єкт. Крім того, існує ціноутворення, за якого ціна визначається переважно співвідношенням попиту і пропозиції та рідкісністю товарів (товари мистецтва тощо). У класичному варіанті, коли ціни товарів коливаються навколо вартості, закон вартості діє лише за простого товарного виробництва. В епоху домонополістичного капіталізму (з перетворенням вартості товарів на ціни виробництва) закон вартості діє у формі коливання цін навколо цін виробництва, а на вищій стадії капіталізму — у формі коливання цін навколо монопольних цін виробництва. У коливанні цін навколо якісно нових трансформованих форм вартості виявляється історичний характер дії закону вартості. Історизм закону засвідчує зростаюча планомірність і організованість коливання (на відміну від стихійного на нижчій стадії), виникнення інтернаціональних форм дії закону вартості з поглибленням міжнародного суспільного поділу праці та ін.

Повніше сутність закону вартості розкривають такі його функції:

1. Стихійне регулювання товарного виробництва, тобто регулювання простого і капіталістичного виробництва в поєднанні із законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростання продуктивності праці тощо — за товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. — у період розвитку капіталістичного товарного виробництва.

2. Рушійна сила стихійного розвитку продуктивних сил. Дія закону змушує товаровиробників упроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва, вдосконалювати форми та методи організації виробництва, посилювати конкуренцію між товаровиробниками та ін.

3. Основа диференціації товаровиробників. За товарної форми виробництва товаровиробники змушені постійно вдосконалювати техніку, поліпшувати якість продукції, знижувати індивідуальні витрати виробництва тощо, щоб не збанкрутувати, тому прискорюється розвиток продуктивних сил. Водночас постійне коливання цін, зміни у ринковій кон'юнктурі розорюють й витісняють з ринку масу дрібних виробників. У сучасних умовах цей процес стосується дрібних, середніх і навіть великих фірм. Поступово посилюється їх майнова диференціація, а отже, змінюється можливість впливати на формування економічної і політичної влади в суспільстві, соціальної структури, що надає цій функції соціально-економічного змісту. Основні ознаки закону вартості та його функції зазнають якісних змін в процесі еволюції економічної системи. Дія закону вартості разом з іншими факторами сприяє формуванню ринкової економіки та її еволюції.

Теорії вартості

Трудова теорія вартості.

Ця теорія була першою з різноманітних теорій і концепцій вартості. Згідно з нею основу та величину вартості товарів і послуг формують витрати суспільно необхідної праці на їх виробництво. Найґрунтовніше теорія була осмислена К. Марксом, її підтримували А. Сміт та англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946). Але Маркс допустив недоліки при з'ясуванні субстанції вартості та її величини:—

обмежив принцип всезагальності праці, абстрактної праці як вартісно-утворюючого фактора, поширивши її лише на працю найманих робітників (не охопив діяльність підприємців-капіталістів, їх управлінську і організаторську працю);—

єдиним вартісноутворюючим фактором називав абстрактну працю, кількість суспільно необхідної праці, не дотримуючись принципу всезагальності праці, за яким вартісноутворюючим фактором повинна стати якість корисної праці, втіленої в якості виготовлених товарів, у корисному ефекті споживчих вартостей, а отже, в результативності праці, яка є однією з основ суспільної корисності товарів. За такого підходу товар перетворюється із суперечності на тотожність споживчої вартості і вартості, а споживча вартість — на споживчу матеріально-речову основу вартості (аналогічно з абстрактною і конкретною працею як основами відповідних сторін товару). Такий підхід дає змогу синтезувати і обґрунтувати позитивні аспекти трудової теорії вартості і концепції граничної корисності. Водночас це не означає, що джерелом вартості є перенесена конкретною працею вартість засобів виробництва. Конкретна праця виконує різні функції, а перенесення вартості на новостворений продукт лише одна з них.

Д. Рікардо зазначав, що "корисність не є мірою мінової вартості, хоча вона абсолютно істотна для останньої", що свідчить про опосередкованість дії цього фактора у процесі формування вартості, а автори концепції граничної корисності вважали корисність безпосереднім єдиним вартісноутворюючим фактором. Маркс, досліджуючи роль споживчої вартості в економічній системі, єдиним вартісноутворюючим фактором називав абстрактну суспільно необхідну працю (працю взагалі), а не конкретну працю і не сформовану нею корисність. Насправді вартісноутворюючим фактором є не відокремлена абстрактна праця в інтерпретації К. Маркса і не корисність (споживча вартість і конкретна праця, що її створює) в інтерпретації авторів концепції граничної корисності, а їх синтез, при якому діалектично зняті вартісноутворюючі фактори обох видів праці та інші сторони, функції тощо за визначальної ролі суспільно необхідної праці. Таку синтезовану єдність доцільно назвати поняттям "узагальнююча праця". У ній вартість вимірюється суспільно необхідним часом на створення товару (опосередковано через мінову вартість) і його суспільною корисністю (опосередковано через суб'єктивну оцінку окремим споживачем), суспільною (об'єктивною) оцінкою суспільства (через механізм попиту і пропозиції). Це не суперечить ідеї, що єдиним джерелом вартості є праця, оскільки корисність товарів створюється працею, насамперед якісно складною.

Крім того, внаслідок взаємодії особистісного і речового факторів виробництва виникає синергічний ефект як нова продуктивна сила, що є структурним елементом праці (в єдності абстрактної і конкретної праці), і тому окремого вартісноутворюючого фактора не формує.

Сучасні західні економісти намагаються довести, що за інформаційної революції монополізовані капіталістами на попередніх етапах розвитку капіталізму фактори виробництва стають доступними кожному здатному забезпечити їм відповідне застосування працівникові, внаслідок чого долається відчуженість капіталу від праці. Більше того, окремі автори стверджують, що натепер капітал в якості фактора виробництва заміняють знання, які поряд з інформацією стають найважливішим фактором сучасного господарства. На цій основі робиться висновок, що експансія інформації і знань є першим напрямом подолання вартісних відносин. Інформація при цьому характеризується дихотомією (суперечливим поєднанням, двоїстістю розповсюдженості і рідкості, невичерпності і конечності). Це означає, що в сучасній економіці, яку деякі західні та вітчизняні вчені називали "економікою знань", рідкісність інформації змінює її розповсюдженість, яка розглядається як процес її самозростання. Використання інформації створює нову інформацію та знання і не перешкоджає всім споживачам користуватись нею для власних цілей. Така інформація є найпоширенішим благом, створення її додаткової кількості вимагає мінімальних витрат, які наближаються до нуля, і здійснюється самими споживачами. Неможливість вартісної оцінки інформації зумовлює неможливість такої оцінки продуктів, основою створення яких вона є. Поряд з цими властивостями інформації, вказують і на те, що її виробництво і споживання є суб'єкт-суб'єктними процесами.

Ще одним доказом хибності трудової теорії вартості є, на думку деяких авторів, становлення нової мотивації діяльності людини як суб'єкта виробництва. Вони вважають, що в 70-ті роки XX ст. почався перехід від традиційних матеріальних цінностей до