Аналіз функціональної залежності між витратами виробництва (у грошовій формі) і ціною пропозиції на мікрорівні дав змогу Маршаллу констатувати наявність трьох законів, які, однак, ґрунтуються на недосконалій методологічній основі:—

закон постійної віддачі, при якому ціна пропозиції окремої фірми залежить від грошових витрат виробництва лише тоді, коли витрати виробництва одиниці продукції залишаються незмінними при зміні обсягів виробництва;—

закон зростаючої віддачі, при якому із збільшенням обсягів виробництва витрати одиниці продукції знижуються;—

закон спадної віддачі, при якому із зростанням обсягів виробництва на окремій фірмі відбувається зростання витрат виробництва на одиницю продукції. Протягом тривалого періоду вплив витрат виробництва на процеси ціноутворення, на думку А. Маршалла, збільшується.

Першу спробу синтезувати позитивні аспекти теорії трудової вартості і концепції граничної корисності в українській економічній літературі зробив М. Туган-Барановський. Він наполягав на необхідності дослідження цінності з урахуванням об'єктивних (витрати праці) і суб'єктивних (психологічна оцінка) факторів. З цією метою вчений запроваджує в науковий обіг поняття "вартість" і "трудова вартість". Вартість охоплює витрати засобів виробництва і праці, а трудова вартість — лише витрати праці. Вчений також розмежовує категорії "вартість" і "цінність". Цінність, у свою чергу, є суб'єктивною з точки зору окремої особи (оскільки дається психологічна оцінка корисності товару) і об'єктивною з точки зору суспільства, причому вона виявляється як ціна. Тому при правильному трактуванні концепції граничної корисності вона не заперечує, а підтверджує теорію трудової вартості. Зокрема, при досягненні максимального ефекту оцінка блага за його господарською корисністю збігається з оцінкою того самого блага за його трудовою вартістю. Туган-Барановський формулює закон цінності, згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. Отже, оцінка корисності та оцінка витрат як рівноправних сил об'єктивуються за допомогою ринку.

Сучасні прихильники граничної корисності розглядають еластичність попиту не тільки як функціональну залежність між ціною і попитом, а і як взаємозалежність між позичковим відсотком і пропозицією капіталу, ціною і пропозицією товарів, заробітною платою і ринком робочої сили. Ця концепція включена у більш широку теорію попиту і пропозиції різних факторів виробництва.

При вимірюванні корисності західні вчені (Дж. Нейман, О. Моргенштерн та ін.) пропонували різні штучні способи вимірювання абсолютної величини корисності: за допомогою теорії ігор (Дж. Робертсон та ін.), за допомогою теорії грошей (Дж. Хікс, П.-Б. Самуельсон), інші вихідним пунктом своїх розробок називають переваги споживачів, порівняння яких (переваг) при купівлі різних товарів використовують для побудови порядкової функції корисності. Самуельсон, зокрема, намагається поєднати варіант концепції попиту і пропозиції В.-С. Джевонса і концепцію корисності Хікса та італійського економіста Вільфредо Парето (1848—1923), які розглядають ранги корисності і ступеня першості одного набору товарів і послуг перед іншими. В. Парето, Дж. Хікс та український економіст Євген Слуцький (1880—1948) виходили з оберненої залежності: досліджували не залежність цін від корисності благ, а йшли від доходів і цін до з'ясування потреб і відчуттів. Це дало змогу виявити раціональні аспекти при аналізі споживчих бюджетів сімей і еластичності попиту, зробити реалістичні прогнози зміни попиту за певного рівня доходів і цін, що змінюються, і навпаки (при цінах і динамічних доходах).

Удосконалюючи теорії попиту і пропозиції, англійські економісти Артур Пігу (1877—1959) і Дж. Кейнс відмовились від ідеї про стихійне встановлення рівноваги між цінами попиту і пропозиції і розробили комплекс заходів для її досягнення за участю держави.

Автори концепції граничної корисності при з'ясуванні змісту цього поняття обґрунтували такі положення економічної теорії:

1. Необхідність при визначенні цінності товару (послуги) враховувати і його корисний ефект. У працях Маркса сутність товару розглядається в діалектичній єдності споживчої вартості і вартості, а споживча вартість характеризується насамперед корисністю речі, її здатністю задовольняти певні потреби людини. Проте цей підхід не використаний при розгляді проблеми ціно* утворення. Марксистська теорія зосереджується на виробничих відносинах між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, а відношення людини до речі як елемент відношення людини до природи в процесі праці практично ігнорує, як і відношення людини до речей у сфері обігу, де відбувається реалізація створених товарів. Цей аналіз замінено абстрактними судженнями про відповідність або невідповідність товарів суспільно необхідним потребам. Саме цю прогалину заповнила концепція граничної корисності, але, не дослідивши соціально-економічні відносини і зв'язки між людьми, звела проблему до суб'єктивно-психологічного відношення між людиною і благом. Саме тому предметом економічної науки деякі представники цієї концепції вважали відношення людини до речі.

2. Намагання при визначенні цінності блага врахувати його рідкісність. Однак ця ідея Д. Рікардо прихильниками маржиналізму не була належно обґрунтована.

3. Виокремлення Б. Бем-Баверком абстрактної і конкретної корисності як конкретних форм корисності взагалі. Це відповідає вимогам діалектики щодо пошуку суперечностей сторін у кожній категорії.

4. З'ясування комплексу функціональних залежностей між цінами товарів і коливанням попиту та пропозиції в міру насичення потреби в будь-якому товарі чи послузі, обґрунтування відповідних законів такої залежності.

5. Введення в економічну теорію засад граничного (маргінального) аналізу, системне збагачення кількісного підходу (як елементу діалектичного методу).

6. З'ясування впливу суб'єктивної оцінки індивідів та доходів сімей на ціноутворення. У ширшому аспекті йдеться про повніше включення в предмет економічної теорії відносин між людиною і річчю у сфері обігу та споживання, акцентування на цій проблемі.

7. Розроблення проблеми альтернативних витрат.

Водночас концепція граничної корисності має такі теоретико-методологічні вади:—

домінуючий метафізичний підхід до предмету економічної теорії, ігнорування відносин економічної власності, насамперед у сфері безпосереднього виробництва;—

переважання методу "робінзонади" (атомістичного підходу), тобто підходу до аналізу мікро- і макроекономічних процесів з точки зору окремого індивіда;—

абстрагування від такого суб'єкта господарської діяльності, як держава, що стосується насамперед основоположників концепції граничної корисності;—

ігнорування соціальних аспектів в економічних явищах і процесах, передусім поділу капіталістичного суспільства на класи, соціальні верстви і прошарки населення;—

заперечення вже обґрунтованих і підтверджених практикою економічних законів. Це зумовило однобічність концепції граничної корисності (насамперед серед представників австрійської школи), необхідність поєднання у наступних теоріях багатьох фундаментальних положень теорії трудової вартості і позитивних аспектів концепції граничної корисності;—

ігнорування сучасної практики встановлення цін корпораціями і фірмами.

Цю концепцію критикували багато західних економістів, починаючи з Д. Рікардо. Американський економіст Дж.-Б. Кларк вказував на тавтологічність висновків теорії граничної корисності, оскільки вони не підлягали емпіричній перевірці. Крім того, концепція аналізувала здебільшого гедоністичну концепцію людської поведінки (радість, задоволення людини від придбання благ та їх споживання), ігноруючи багато інших форм. Американський економіст Т. Веблен критикував концепцію граничної корисності за підміну виробничого підходу грошовим. Й. Шумпетер ставив під сумнів принцип граничної корисності в разі урахування системи загальної рівноваги. Дж.-К. Гел-брейт стверджував, що ця теорія повністю абстрагувалась від можливості задоволення поточних потреб в недалекому майбутньому. Справедливою є критика концепції граничної корисності багатьма вченими за її малу придатність для практичних цілей. На думку шведського економіста Г. Касселя, граничні зміни корисності ілюзорні, оскільки зіставляти відчуття і суб'єктивні почуття задоволення неможливо, як і неможливо визначити корисність. В. Парето зазначав, що він не може зрозуміти, як виміряти корисність. Хікс вважав недоцільною граничну корисність, якщо здійснюється перехід до ординалізму. Крім того, він вбачав у концепції А. Маршалла немало вразливих моментів. Подібних оцінок можна навести багато.

Концепція попиту і пропозиції.

Згідно з цією економічною концепцією вартість і ціна товарів визначаються лише коливаннями попиту і пропозиції. Найвідомішим її представником був Ж.-Б. Сей, який визначав вартість корисності трьома факторами виробництва (працею, землею і капіталом), що надало його концепції еклектичного характеру.

Одним із найважливіших факторів ціноутворення вважав співвідношення між попитом і пропозицією Л. Вальрас. Це положення підтримували представники концепції граничної корисності.

Концепція попиту і пропозиції не відповідає критеріям науково обґрунтованої економічної теорії, оскільки має такі недоліки:

1. Аналіз зовнішніх поверхових зв'язків, а не глибинних явищ і процесів. Це виявляється в тому, що коливання між попитом і пропозицією впливає насамперед на ціни товарів, які є грошовим виразом їх вартості, їх субстанціональною основою. Вартість і ціна співвідносяться між собою як сутність і явище. Внаслідок поверхового підходу по суті ототожнюється цінність і ціна, незважаючи на відокремлення англійським економістом Г. Маклеодом (прихильником концепції) обох категорій.

2. Неспроможність