стверджуючи, що знецінення грошей приведе до зростання обсягів купівлі товарів іноземцями, посилить їх зацікавленість у перечеканюванні своїх грошей на місцеві), зростання цін на товари. Це призвело до "банкрутства" раннього меркантилізму і появи пізнього, який почав розвиватись у середині XVI ст. Найвідомішими представниками його були Томас Мен (1571—1641) в Англії, А. Монкретьен у Франції та ін. Основою поглядів меркантилістів була теорія торгового балансу, яка пропонувала створити сприятливі умови для розвитку зовнішньої торгівлі. Оскільки багатство країни вимірювалось різницею між ввезеними і вивезеними товарами, то меркантилісти рекомендували продавати іноземцям більше товарів, діж купувати, скорочувати споживання іноземних товарів, вивозити готові вироби (оскільки за них можна отримати більше грошей) і забороняти ввезення предметів розкоші, пропонували обкладати митом іноземні товари і стимулювати вивезення своїх шляхом надання премій тим виробникам, продукція яких користується попитом в інших країнах, знижувати витрати і підвищувати якість продукції та ін. Вони не забороняли вивезення грошей із країни, але пропонували за допомогою посередницької торгівлі купувати товари в одній країні і продавати їх дорожче в іншій. З метою створення сприятливих умов для зовнішньої торгівлі меркантилісти обстоювали необхідність розвитку мореплавства, створення великих торгових компаній (так, Т. Мен називав операції Ост-Індської компанії великою справою), захоплення колоній, стимулювання розвитку експортних галузей промисловості тощо. Отже, центр досліджень пізніх меркантилістів перемістився із сфери грошового обігу у сферу торгового обміну, що значно більше відповідало вимогам практики. Але вони не вивчали безпосереднє виробництво, притаманні йому економічні закони, тому поза їх увагою залишився справжній предмет політекономічного дослідження. Це призвело до того, що джерелом прибутку вважався нееквівалентний обмін, а продуктивною працею — праця у тих галузях, продукти яких вивозили за кордон. Гроші меркантилісти розглядали не лише як засіб нагромадження, а й як засіб обігу, називали їх товаром, частково ототожнювали з капіталом. Проте з'ясувати вартість товару вони не змогли, оскільки вважали, що товар має вартість внаслідок його купівлі за гроші, а її величина визначається кількістю отриманих за нього грошей. Тому вартість грошей меркантилісти не змогли розкрити, а зосереджували свою увагу здебільшого на міновій вартості. Меркантилізм обстоював втручання держави в економіку, зокрема з метою укладення договорів про торгівлю, завоювання колоній, сприяння розвитку мореплавства, введення високих ставок оподаткування, мануфактурного виробництва за допомогою субсидій, роздавання земель, рудників та ін.
А. Монкретьен увійшов в історію світової економічної думки завдяки запровадженню в науковий обіг терміна "політична економія" (хоча предметом науки вважав сукупність правил господарської діяльності). Він стверджував, що багатство створюється працею, надавав найважливішого значення природному багатству (наявності в країні хліба, солі тощо), виступав за втручання держави в економічне життя, захищав інтереси селян. Політичну економію він характеризував як науку про багатство та сукупність правил господарської діяльності. Т. Мен обґрунтував теорію торгового балансу, виступав за розширення сировинної бази промисловості в сільському господарстві, поліпшення якості англійської продукції, введення митних тарифів державою, висловлювався проти зберігання грошей як скарбу (тому що це не розширює експорт), надмірної кількості грошей в країні (оскільки це породжує подорожчання товарів), проти втручання держави у сферу торгівлі. Г. Скаруффі пропонував запровадити єдину монету для всіх країн, встановити співвідношення між золотом і сріблом у пропорції 1:12, скликати міжнародний з'їзд з питань грошового обігу.
Заслугою меркантилізму є введення в науковий обіг поняття "національне багатство", акцентування уваги на дослідженні якісного аспекту вираження вартості, на еквівалентній формі товару, постановка проблеми про першоджерело доходів, еквівалентність обміну та ін. Заслуговує на увагу з погляду сучасності їхня ідея про пріоритет суспільних інтересів (якщо йдеться про демократичну державу) над особистими. Водночас методологічною основою меркантилізму була мінова концепція — проголошення сфери обміну вирішальною сферою економічного життя суспільства. Поряд з ідеєю про визначальну роль грошей в господарюванні принцип мінової концепції послужив однією з важливих теоретико-методологічних передумов монетаристської теорії (активізувалася на початку і в 70—80-ті роки XX ст.). Рекомендації меркантилістів про необхідність застосування протекціоністських заходів, підтримку державою експорту вітчизняних товаровиробників, упровадження єдиної валюти та інші активно використовують багато країн. Оскільки ця школа відображала здебільшого інтереси торговельної буржуазії, уже наприкінці XVI — на початку XVII ст. її ідеї почали суперечити інтересам промислової буржуазії. У мануфактурний період розвитку капіталізму, держави загалом, меркантилізм у другій половині XVII ст. змінює класична політична економія.
Література
1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.
2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.
3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.
4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.
5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.
7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.
8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.
9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.
10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.
11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.
12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.
13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.