Протиставляючи капіталізм і соціалізм, Ф.-А. Хайєк розмежовує два принципи регулювання відносин між людьми:—

інстинкти, що відображають біологічну природу людини і відіграють визначальну роль на початковому стадному етапі розвитку людства;—

правила розширеного порядку як спонтанно утворена діюча система людської поведінки у суспільстві (особливо ті, що стосуються чесності, договорів, приватної власності, конкуренції, прибутку і приватного життя).

Ці правила, на відміну від інстинктів, що передаються біологічним шляхом, поширюються завдяки традиціям, навчанню і наслідуванню. Люди вимушені жити у двох конфліктуючих системах правил, оскільки правила розширеного порядку змушують утримуватися від того, до чого людей спонукають інстинкти (наприклад, до захоплення чужої власності, порушення договорів).

Загалом опозиційна будь-яким формам державного втручання і взагалі макроекономічного регулювання соціально-економічна філософія неоавстрійської школи тривалий час вважалася реліктом епохи aissez їаіге (мінімальної економічної ролі держави), пережитком старомодного лібералізму. Лише у зв'язку з кризою кейнсіанства у 70-ті роки і марксизму у 80—90-ті роки XX ст. зріс інтерес до концепцій неоавстрійців. З'ясувалося, що Ф.-А. Хайєк та його прихильники відіграли помітну роль в обстоюванні принципів вільного підприємництва, а багато їх положень, наприклад концепція спонтанного ринкового порядку, "очищення" ринків від впливу держави, профспілок та інших "забруднюючих" факторів, послужили основою для новітніх концепцій неоконсерватизму.

Ф.-А. Хайєк вивчав широке коло проблем економіки. У праці "Чиста теорія капіталу" він проаналізував оборот капітальних благ, враховуючи їх відтворення, зношуваність, замінність та специфічність. На відміну від мо-нетаристів учений був проти покладення в основу грошової політики питання про залежність між кількістю грошей та рівнем цін. У присвячених теорії грошей працях він запровадив поняття їх нейтральності та розглянув їх роль в економіці. Хайєк також є одним з авторів концепції децентралізації грошей, підтриманої останнім часом деякими представниками монетарної школи. Суть його ідеї конкурентної емісії ("Вибір валюти", 1976) полягає у передаванні права випуску (емісії) грошей у приватні руки, оскільки неможливо досягнути грошової рівноваги з допомогою політизованих кредитно-грошових установ.

Вклад Хайєка у розроблення теорії торгових циклів полягає в розвитку ідеї впливу постійних грошових ін'єкцій у народне господарство на ціни в різні періоди. У книзі "Грошова теорія і економічний цикл" він суттєво розширив межі кредитно-грошової теорії циклу, доповнив її аналізом процесів, що відбуваються на ринку робочої сили, а також показав механізми впливу інфляції на виробництво. Остання обставина позитивно відрізняє Ф.-А. Хайєка від багатьох представників західної економічної науки, включаючи противників інфляційної політики стимулювання економіки. Вони не могли теоретично пояснити негативний вплив інфляції на економіку.

Цікавим видається науковий підхід Ф.-А. Хайєка до вирішення практичної проблеми. Феномен стагфляції він розглядав в контексті порушення структурної рівноваги у виробництві. Визначаючи можливі напрями виходу з подібної ситуації, вчений відмовляється від кейнсіанських рекомендацій, які, на його думку, здатні лише "загнати хворобу вглиб" і відтягнути вирішення питання, ускладнюючи ситуацію.

На широкій аналітичній та історичній основі вчений охарактеризував процес пригнічення особи у зв'язку з втратою нею економічної самостійності, відходом до ринку як універсального механізму вільного узгодження інтересів. У 1978 р. вчений стверджував, що соціальна справедливість — не більш як порожня формула, а спроби втілити її на практиці несумісні з суспільством вільних людей. Своєю теорією Нобелівський лауреат захищає людину як самодостатню цінність загалом, та в умовах науково-технічної революції і економічної кризи зокрема.

У доробку Ф.-А. Хайєка вимальовуються контури послідовної та пройнятої внутрішньою єдністю світоглядної системи. Його ідеї, незважаючи на абстрактний теоретичний характер, помітно вплинули на практичну політику багатьох країн, на світогляд відомих політичних діячів.

Література

1. Мочерний С. В. Економічна теорія. — К.: ВЦ -Академія", 1999. — 656 с.

2. Мочерний С. В. Політична економія: Навчальний посібник. — К.: "Знання-Прес", 2002. — 687 с.

3. Мочерний С В., Устенко О. А., Фомішин С. В. Політична економія. — Херсон: "Дніпро*, 2002. — 794 с.

4. Мочерный С. В. Закон огосударствления капиталистической экономики. — К.: Вища школа, 1978.

5. Мочерный С. В. Концепции государственно-монополистического капитализма. — М.: Мысль, 1982.

6. Мочерный С. В. Современный государственно-монополистический капитализм. — К.: Вища школа. 1978.

7. Мочерный С. В. Сущность и эволюция капиталистической собственности. — М.: Мысль, 1978. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К., 1999. — 462 с. Мэмкью Н, Принципы экономике: Учебник. — СПб, 2000.

8. Мюрдаль Г. Современные проблемы *третьего мира" (Asian Drama). — М.: "Прогресс". 1972. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. — м.. 1999. Новейший философский словарь / Сост. А. А. грицанов. — Минск, 1998. — 896 с. Ойкен В. Основы национальной экономии: Пер. с нем. — М.: Экономика, 1996. — 351 с. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища школа — Знання, 1997. — 742 с.

9. Основи економічної теорії: У 2 кн.: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. — К.: "Либідь". 1998. — Книга 1. — 272 с.