Критерії класифікації та структура ринків

План

1. Критерії класифікації ринків. 

2. Сутність та основні елементи інфраструктури ринку

3. Література

Критерії класифікації ринків.

Термін "критерій" (грец. kriterion — засіб судження) означає певну ознаку, на основі якої оцінюють та кваліфікують різні економічні явища і процеси.

Класифікація ринків на системно-структурній основі з урахуванням принципу субординації (підпорядкованості) в економічній літературі відсутня. Але саме такий підхід дає змогу виокремити основну підсистему економічних відносин власності і основний об'єкт ринку та логічно і послідовно класифікувати ринки.

Найважливіший об'єкт ринку за капіталізму — товар робоча сила. Цей товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової вартості. Загальний обсяг виплат на робочу силу в розвинутих країнах у формі фонду заробітної плати перевищує 70 % національного доходу. Залежно від цього формується величина ринку товарів, послуг, засобів виробництва та інших об'єктів. Ринок робочої сили вимагає створення та розвитку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва (ринок капіталу, за класифікацією західних економістів), оскільки для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання (техніко-економічне та соціально-економічне) робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст суспільно-економічної формації.

Але з погляду ємності ринку важливішу роль, ніж ринок засобів виробництва, відіграє ринок товарів і послуг (без урахування ринку робочої сили). Так, у розвинутих країнах частка групи "Б" становить до 70 %, а групи "А" — приблизно 80 %. Для функціонування і розвитку ринків виробництва засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) необхідне створення, постійне функціонування і розвиток товарної біржі.

Обслуговує названі ринки ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для його функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки.

Наступний за значенням ринок цінних паперів. Його об'єктами є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варранти (складські свідоцтва) та інші.

Згідно з принципом субординації важливу роль у розвинутих країнах відіграє ринок нерухомості — житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і до ринку засобів виробництва) та ін.

Серед найновіших об'єктів ринку вирізняють винаходи, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау тощо, які у сукупності формують об'єкти інтелектуальної власності. Внаслідок інформаційної революції найновішим об'єктом власності стала інформація.

Певну роль серед об'єктів власності у розвинутих країнах відіграє і ринок золота.

Сукупність суб'єктів ринку можна поділити на такі основні групи: продавці, покупці, посередники (проміжні покупці), державні установи (різні гілки державної влади) та організації.

Наступним критерієм класифікації ринків (за принципом субординації) є генетичний підхід. У процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (в тому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональних органів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типи ринку.

За формами власності виокремлюють приватний (продажем займається одна особа або сім'я), колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований (наднаціональний в межах ЄС та інших економічних об'єднань) ринки.

За географічними ознаками ринки поділяють на місцеві, регіональні, національні, міжнародні, регіональні (наприклад, в ЄС) та світовий ринок.

Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (ринок, що формується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо), за формою продажу (гуртовий та роздрібний). З урахуванням єдності економічного та правового підходів розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий, "чорний") ринки.

Виокремлюють також організаційно-функціональні структури, які забезпечують контрактну систему закупівель: системи бірж, ярмарки, виставки та інші посередницькі структури із збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін.

Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами утворюються складні прямі та опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку загалом та окремих типів ринків зокрема.

За соціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок та ін.

У структурі сучасного ринку найважливішим є ринок робочої сили.

Ринок робочої сили (в економічному аспекті) — сукупність економічних відносин між найманими працівниками (зайнятими і незайнятими), з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) — з іншого, з приводу організації, купівлі-продажу I використання робочої сили.

Процес використання робочої сили відображає здебільшого юридичний аспект проблеми, оскільки у процесі купівлі-продажу робочої сили наймані працівники і капіталісти вступають у договір як вільні, юридично рівноправні особи, а в самому договорі їх воля виражається юридично.

У сформованих на цьому ринку організаційно-економічних відносинах (як підсистемі економічних) відображаються маркетингова діяльність фірм і компаній щодо пошуку та відбору необхідних кадрів, організація роботи бірж праці робочої сили та ін. Відносини менеджменту реалізуються здебільшого у процесі використання робочої сили у сфері безпосереднього виробництва, тобто техніко-економічного поєднання засобів виробництва і робочої сили.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну. У сучасних умовах результати цього продажу фіксують у колективних та індивідуальних контрактах, де зазначають обсяги й умови роботи, величину заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін. Оскільки на зміст колективних договорів, умови їх укладання активно впливає держава, то суб'єктами ринку робочої сили є не лише підприємець і найманий працівник, а і опосередковано держава. Вона стає безпосереднім учасником такого ринку на підприємствах і установах державного сектору економіки.

Крім ринку робочої сили, виокремлюють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Основні ланки (важелі) ринку робочої сили — попит, пропозиція і заробітна плата (ціна вартості й певною мірою споживчої вартості робочої сили).

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили. На першому ринку пропозиція робочої сили недостатня (порівняно з попитом), на другому — попит і пропозиція збігаються, на третьому — пропозиція перевищує попит. Типовою ситуацією на ринку робочої сили у розвинутих країнах є нерівновага — перевищення пропозицією робочої сили її попиту в поєднанні з дефіцитом на окремі професії. Унаслідок перевищення пропозицією попиту заробітна плата відхиляється вниз від вартості товару робоча сила, і навпаки.

У межах загальнонаціонального ринку робочої сили виокремлюють окремі сегментні ринки, або субринки: ринок робочої сили в передових наукомістких галузях промисловості і в традиційних галузях; ринок робочої сили у сферах матеріального і нематеріального виробництва та ін. Кожний із них, у свою чергу, поділяють на ринок робочої сили кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей та ін.

Отже, управляють ринком сучасної робочої сили у розвинутих країнах, а також в більшості слаборозвинутих, в тому числі в Україні, такі закони: поступове (але хвилеподібне) наростаюче перевищення пропозиції робочої сили над її попитом, що спричиняє відхилення ціни вниз від вартості цього товару; скорочення ринку робочої сили у сфері матеріального виробництва та відповідне зростання у сфері нематеріального виробництва; послаблення ринкових важелів регулювання ринку робочої сили та посилення державних, що виявляється у зростанні державних виплат на підготовку робочої сили (рівня її освіти, кваліфікації тощо, а отже, одного з найважливіших елементів вартості робочої сили та її ціни); звуження сфери ринку простої, здебільшого фізичної робочої сили та збільшення інтелектуально та інформаційно-насиченої робочої сили; закон стрибкоподібного зростання чисельності професій, спеціальностей, які пропонуються на ринку, що пов'язано з динамічним розвитком одиничного поділу праці (так, якщо наприкінці 30-х років XX ст. їх налічувалося до 40 тис, то наприкінці цього століття майже 8 млн) та інші.

Існування ринку робочої сили визнано здебільшого в марксистській політичній економії. Західні економічні концепції погоджуються з наявністю ринку праці, хоча також оперують категорією "робоча сила".

Поняття "ринок праці" доцільно розглядати передусім як категорію сфери безпосереднього виробництва, яка відображає відносини між найманими працівниками і підприємцями (або їх представниками — менеджерами різних ланок) з приводу використання робочої сили, контролю над процесом праці. Тому це поняття вужче, оскільки не охоплює безробітних та деякі інші категорії працездатного населення і відтворювальний аспект цієї проблеми. Воно відображає лише окремі сторони вартості робочої сили, тобто різні види прямої заробітної плати, але не включає оплату невідпрацьованого часу (відпусток тощо), вартість житла для найманих працівників, витрати підприємств на соціальне забезпечення тощо.

Тлумачення ринку праці (здебільшого як синоніма ринку робочої сили) представниками різних напрямів західної економічної теорії неоднакове. Так, прихильники неокласичного напряму вважають, що основним регулятором цього ринку (як і інших) є ціна, тобто заробітна плата, яку визначають лише попит