Кругооборот та оборот капіталу

План

1. Капітальні блага. 

2. Постійний та змінний капітали. 

3. Зношування основних виробничих фондів. 

4. Кругооборот капіталу. 

5. Оборот капіталу. 

6. Література

Капітальні блага.

Представники різних напрямів і шкіл економічної теорії відповідно до розуміння сутності капіталу поділяли його на певні складові та елементи. У сучасній західній економічній літературі поширена категорія "капітальні блага", серед яких виокремлюють різні складові. Капітальні блага — різноманітні матеріально-речові елементи продуктивного капіталу, до яких належать верстати, машини, устаткування, будівлі, споруди, сировина, напівфабрикати, інструменти, допоміжні матеріали та інші елементи засобів виробництва, які використовують для виробництва інших товарів, тобто застосовують продуктивно.

На противагу їм товари особистого споживання використовують непродуктивно, тому їх називають споживчими благами.

Капітальні блага поділяють на товари тривалого (верстати, машини, будівлі тощо) і нетривалого (сировина, електроенергія, напівфабрикати) користування, у марксистській теорії — поділ на основний та оборотний капітали. Критерієм поділу на капітальні блага тривалого і нетривалого користування є довговічність речей, їх фізична нерухомість або рухомість; на основний та оборотний капітали — спосіб перенесення вартості цих речових елементів капіталу на новостворений продукт. До оборотного капіталу належать ті засоби виробництва, які переносять свою вартість повністю і відразу.

Термін "капітальні блага" хибний тому, що матеріально-речові елементи продуктивного капіталу охарактеризовано назвою, що позначає їх соціальну форму — блага, пов'язані з капіталом. Унаслідок цього засоби виробництва неправомірно ототожнюються з капіталом, речовий зміст — з їх суспільною формою.

Постійний та змінний капітали.

Постійний капітал існує у формі різноманітних засобів виробництва (верстати, машини, устаткування, виробничі будівлі, споруди, сировина, паливо тощо), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на новостворений продукт.

Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.

Інша частина затрат капіталу, яка авансується на придбання робочої сили, у процесі виробництва змінює свою вартість, тобто не тільки відтворює свій власний еквівалент, а й створює надлишок.

Західні та деякі вітчизняні економісти стверджують, що вартість і додаткову вартість формує не тільки робоча сила (праця як окремий фактор виробництва), а й постійний капітал. Насправді єдиним джерелом вартості є праця у її різновидах. Але натепер ні змінний, ні постійний капітали, будучи відокремленими один від одного, неспроможні створювати вартість і додаткову вартість. При їх взаємодії виникає нова продуктивна сила (синергічний ефект), а головну роль у її створенні відіграє праця, оскільки саме вона надає руху засобам виробництва. Тому основну частину додаткової вартості повинні привласнювати безпосередні працівники, у тому числі зайняті управлінською працею, а власники засобів виробництва теж мають право на привласнення незначної частини додаткової вартості.

Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.

К. Маркс уперше поділив капітал на постійний (с) і змінний (V). Змінний капітал у вигляді номінальної заробітної плати належить до поточних затрат виробництва капіталіста.

Більшу частину додаткової вартості за сучасних умов у розвинутих країнах привласнює переважно власник капіталу, частину вилучає держава через механізм оподаткування, а незначну частку привласнюють високооплачувані наймані працівники, які стали частковими співвласниками об'єктів власності.

"...З чисто об'єктивної точки зору, — зазначав М. Туган-Барановський, — немає жодних підстав для того, щоб ставити робітника чи капітал (засоби виробництва) вище або нижче"1. Непослідовність його позиції полягає в тому, що поряд з таким розумінням проблеми він протиставляв заробітну плату і прибуток як види трудового і нетрудового доходу, визначав прибуток як дохід, оснований на експлуатації робітника капіталом. Нині домінування особистісного фактора виробництва над речовим визнають і західні вчені.

Раніше у політичній економії соціалізму для теоретичного виразу протилежної за соціально-економічним змістом категорії "капітал" використовували поняття "фонди". Вважалося, що фонди, на противагу капіталу, є власністю самих трудящих, але насправді суб'єктом власності на засоби виробництва (і значну частину створеного продукту) була верхівка бюрократичного апарату — партійного, державного і радянського. Фондами недоцільно називати навіть викуплені найманими працівниками підприємства, оскільки це поняття відображає за своїм семантичним значенням здебільшого речову характеристику засобів виробництва (тобто їх належність до продуктивних сил), а не їх суспільну форму. Адекватнішими категоріями були б поняття "народні фонди", або "трудові фонди", які відображатимуть трудову (а не експлуататорську) природу відносин власності на таких підприємствах та відсутність відчуження безпосередніх працівників від процесу праці, управління власністю, економічної влади, результатів праці тощо.

Різні частини постійного капіталу переносять свою вартість на новостворений продукт неоднаково. Верстати, машини, устаткування, виробничі споруди тощо беруть участь у виробництві протягом багатьох років, переносячи свою вартість поступово і частинами. Сировина, паливо, матеріали та ін. у процесі виробництва повністю споживаються і переносять всю вартість на новостворений продукт. Тому виникла потреба в додатковому розмежуванні капіталу за таким критерієм, як спосіб перенесення різних частин постійного та змінного капіталів на новостворений продукт. Такий критерій не узгоджується з критерієм поділу капітальних благ на товари тривалого і короткотривалого використання. Це зумовлено тим, що західні економісти, по-перше, не визнають наявності товару робоча сила (вартість якого переноситься цілком на новостворений продукт), а, по-друге, тим, що цей специфічний товар належить до товарів тривалого використання.

До основних виробничих фондів належать будівлі, споруди, верстати, машини, устаткування, транспортні засоби, передавальні пристрої, багаторічні садові насадження, продуктивна худоба. Крім того, до основних виробничих фондів в Україні відносять предмети та інструменти, вартість яких у 1996 р. не перевищувала 17 грн., незалежно від терміну їх використання.

До основних фондів невиробничого, або соціального призначення, належать жилі будинки, а також санаторії, пансіонати, лікувальні установи, об'єкти соціально-культурного, оздоровчого та фізкультурного призначення, які обліковуються на балансах підприємств.

До оборотних виробничих фондів належать такі предмети праці, як сировина, паливо, енергія, закуплені та власного виробництва напівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, затрати на освоєння нової продукції та ін., які повністю споживаються в одному виробничому циклі, втрачаючи або змінюючи при цьому свою натурально-речову форму. Крім того, до них належать деякі засоби праці, що не вважаються основними фондами (спеціальні інструменти і пристосування, молодняк і худоба, що знаходиться на відгодівлі, багаторічні насадження, які вирощують як посадковий матеріал, та ін.). Оборотні виробничі фонди також поділяють на виробничі запаси і незавершене виробництво, яке складається з перенесеної частини вартості засобів праці, вартості оброблених предметів праці і затрат на оплату робочої сили.

До оборотних фондів належить і вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.

Та частина фондів підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формах, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу — це оборотні засоби. Основні структурні елементи виробничих фондів підприємства зображені на схемі 2.

Схема 2. Основні структурні елементи виробничих фондів підприємства

Зношування основних виробничих фондів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основних виробничих фондів.

Фізичне (матеріальне) зношування — поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості внаслідок її перенесення на новостворений продукт у процесі їх експлуатації та впливу зовнішнього середовища.

Утрачена основними фондами частина вартості внаслідок морального зношування не переноситься на вартість створюваного продукту.

Моральне зношування основних фондів — зниження вартості основних фондів незалежно від ступеня втрати ними своєї споживчої вартості внаслідок науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці.

Моральне зношування має дві основні форми:

1) втрата основними фондами частини вартості без втрати споживчої вартості завдяки зростанню продуктивності праці в тих галузях, які виготовляють аналогічну продукцію з меншими затратами праці. У результаті вартість старих основних фондів визначають нові (нижчі) суспільно необхідні затрати праці. Рівень цін на нові види аналогічної продукції зумовлює втрату старими основними фондами частини своєї вартості;

2) втрата основними фондами частини вартості зумовлена появою досконаліших і продуктивніших машин і технологій внаслідок упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це призводить до втрати частини вартості і споживчих якостей старих основних фондів, оскільки їх застосування стримує зростання продуктивності праці. Вартість старої техніки знижується пропорційно ступеню зменшення її ефективності, незважаючи на величину фізичного зносу. Найповніше ця форма виявляється в період упровадження нових машин, механізмів, приладів тощо. Моральне зношування також пов'язане з випуском застарілої, менш якісної продукції на старих основних фондах.

Моральне зношування основних фондів може відбуватися одночасно у двох формах. Отже, необхідні два різні підходи до оцінки фондів. Фонди можна оцінювати шляхом встановлення різниці між повною початковою вартістю основних фондів і втратами від морального зношування, що дає змогу встановити повну відновну вартість цих фондів. Точнішу оцінку отримують через визначення різниці між повною відновною вартістю і величиною фізичного зношування.

У першій формі моральне зношування не позначається на