Більшість підприємців розвинутих країн змушена враховувати процес морального зношування і замінювати стару техніку новою під тиском законів конкурентної боротьби. Щоб зменшити втрати від морального зношування, підприємці вводять багатозмінну роботу машин та устаткування, подовжують тривалість робочого дня, встановлюють високі норми амортизаційних відрахувань тощо.

Значний вплив на ці процеси має сучасна держава, яка проводить активну амортизаційну політику. Так, в Україні моральне зношування основних фондів наприкінці 90-х років XX ст. досягало майже 95 %. Проте держава в першій половині 90-х років не тільки не стимулювала їх оновлення, а й стримувала цей процес, деколи вилучаючи амортизаційні відрахування у бюджет. При цьому з 1990 р. ступінь амортизації (перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування) основних виробничих фондів був вищим за рівень введення їх у дію, що означало відсутність їх простого відтворення упродовж 90-х років XX ст.

Щоб своєчасно замінювати основні виробничі фонди, на підприємствах утворюють амортизаційний фонд, до якого перераховують кошти в міру зношування основних фондів. Амортизаційний фонд формується під впливом таких факторів, як вартісна оцінка основних фондів, їх структура, рівень норм амортизації та ін.

У зв'язку з цим розрізняють первісну, відновну та залишкову вартість. Первісна вартість основних фондів — це їх вартість у момент створення або придбання. Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення за сучасних умов, а залишкова вартість основних фондів — різниця між первісною вартістю і сумою його спрацювання. Відновну вартість основних виробничих фондів визначають у процесі переоцінки та індексації. Тому норма амортизації означає відношення перенесеної за рік вартості основних фондів до їх первісної вартості.

Система амортизаційних відрахувань ґрунтується на відшкодуванні підприємствами первісної вартості основних фондів. Водночас відбувається їх нарахування за відновною вартістю, У зв'язку з високими темпами інфляції суми амортизаційних відрахувань на повне оновлення основних виробничих фондів повинні щоквартально коригуватись відповідно до індексів, що встановлюються Міністерством фінансів України. Але в Україні були допущені значні прорахуйки у процесі переоцінки вартості основних фондів. Так, порівняно з 1990 р. загальна вартість основних фондів наприкінці 1993 р., за офіційним курсом, зменшилася майже в 11 разів, у тому числі основних виробничих фондів — майже у 9 разів, а невиробничих — у 23 рази. Внаслідок цього не враховувались значні обсяги амортизації, а отже, послабилась інвестиційна політика.

Прискорення амортизації основних виробничих фондів здійснюється шляхом скорочення амортизаційного періоду (стосовно економічно раціонального терміну служби) і відповідного підвищення річної норми амортизації, застосування спеціальних методів її нарахування. Унаслідок їх інтенсивного використання у перші роки штучно завищується собівартість продукції, знижується прибуток, а значить і податки на них. Крім того, суми амортизаційних відрахувань не оподатковуються. Водночас збільшуються темпи і масштаби нагромадження капіталу, зокрема, зростає частка амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. У США з 1986 р. використовується метод залишку, за якого річна норма амортизації множиться на зростаючий коефіцієнт: 1,5; 2,0; 3,0 і т. д. При цьому амортизаційні відрахування обчислюються не від первісної вартості, а від недоамортизованої.

В Україні з 1991 р. підприємства отримали право проведення прискореної амортизації за рахунок скорочення амортизаційного періоду, а діючі норми амортизації вдвічі збільшено. З 01.01.97 в Україні введено нові річні норми амортизації на реновацію основних фондів: для будівель, споруд і передавальних пристроїв — 5 %; для транспортних засобів та інформаційних систем — 25 %; для інших основних фондів — 15 %. Але глибока економічна криза, брак обігових коштів, непродумана політика уряду (зокрема, вилучення амортизаційних відрахувань у бюджет) звели ці рішення нанівець.

У колишньому СРСР, в тому числі в Україні, середні строки амортизації у 80-ті роки XX ст. становили 12—14 років. В Україні з початку 90-х років основні виробничі фонди майже не оновлюються, а частка їх нагромадження у структурі всього нагромадження знизилась до 11,2 % (у США цей показник становить до 60 %).

Кругооборот капіталу.

Зношування основних виробничих фондів є одним з елементів процесу кругообороту капіталу.

Кругооборот капіталу — рух капіталу у сфері виробництва та обігу, у процесі якого він послідовно набуває грошової, продуктивної і товарної форми і завдяки праці повертається до вихідного пункту у зростаючому обсязі.

Оскільки двома основними сторонами капіталу (безвідносно до будь-якої конкретної форми) є речовий зміст і суспільна форма, то рух капіталу здійснюється у процесі кругообороту кожної з них. З точки зору суспільної форми кругооборот капіталу — це процес функціонування і розвитку капіталістичних відносин економічної власності у кожній зі сфер суспільного відтворення на основі збільшення і вдосконалення об'єктів цієї власності, передусім привласнення результатів експлуатації досконалішої робочої сили.

Кожний вид капіталу (індивідуальний, акціонерний, монополістичний, державний, інтернаціональний та ін.) починає свій рух у сфері обігу у формі грошового капіталу та авансується насамперед на купівлю засобів виробництва і робочої сили. Перша стадія кругообороту капіталу виражається формулою:

де Г — гроші; Т — товар; Рс — робоча сила; Зв — засоби виробництва.

Купівля засобів виробництва здійснюється на ринку засобів виробництва (звичайному товарному ринку), купівля робочої сили — на ринку робочої сили. У результаті цієї операції грошовий капітал перетворюється на елемент продуктивного капіталу, речові та особистісні фактори виробництва.

Процес формування грошового капіталу, який здійснюють фінансові інститути за допомогою своїх працівників, не можна вважати непродуктивною працею, як стверджувалось у марксистській теорії. Якщо з точки зору речового змісту при цьому грошові заощадження населення трансформуються у грошовий капітал, а одні елементи капіталу перетворюються на інші (грошові на натурально-речові), то з точки зору суспільної форми тут формуються передумови експлуатації найманих працівників у сфері безпосереднього виробництва, з одного боку, і здійснюється привласнення їх неоплаченої праці — з іншого.

На другій стадії кругообороту капіталу відбувається техніко-економічне і соціально-економічне поєднання робочої сили із засобами виробництва. Капітал на цій стадії набуває форми продуктивного капіталу. При цьому закінчується сфера обігу і починається виробниче споживання. Друга стадія кругообороту капіталу виражається формулою:

де П — процес виробництва; Т1 — новостворений товар; крапки — процес переривання сфери обігу і сфери виробництва. Т1відрізняється від Т (товарів, куплених капіталістом на першій стадії) за своїм речовим змістом і суспільною формою. У першому разі — це нові товари з іншими властивостями, споживчими вартостями; в другому — економічна форма реалізації відносин економічної власності між капіталістами і найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва, яка втілена у додатковій вартості (що міститься у новостворених товарах, або товарному капіталі). Водночас на цій стадії триває процес безпосереднього виробництва (розфасовка, упаковка, транспортування товарів тощо).

На третій стадії рух капіталу знову відбувається у сфері обігу при реалізації виготовлених товарів. У процесі реалізації втіленої у товарах додаткової вартості товарна форма капіталу перетворюється на грошову (тобто початкову) форму. Виражається це формулою:

Т1 - Д1

де Д1 — початково авансований грошовий капітал з приростом (додатковою вартістю).

Отже, капітал здійснює круговий рух, набуваючи форм грошового, продуктивного і товарного капіталу. Загальна формула кругообороту капіталу має такий вигляд:

Безперервність процесу кругообороту капіталу забезпечується як послідовною зміною однієї форми капіталу іншою, так і одночасним перебуванням промислового капіталу у всіх трьох формах. Одна частина промислового капіталу існує у вигляді грошового (для закупівлі верстатів, машин, устаткування, сировини, виплати заробітної плати та ін.), друга — продуктивного (вже функціонуючі засоби виробництва і робоча сила), третя — товарного (готові до реалізації товари і товари, що реалізуються). Між ними існують певні пропорції, тому кругообіг кожної з цих форм капіталу відносно відокремлений.

Кожен з основних видів капіталу (індивідуальний, акціонерний, монополістичний, державний, інтернаціональний та ін.) здійснює свій кругооборот у трьох функціональних формах. Монополістичний капітал, крім того, має форму руху транснаціонального капіталу. Кругооборот окремих видів капіталу здійснюється у нерозривній єдності. Так відбувається кругооборот державно-монополістичного (державно-корпоративного) капіталу. Держава при цьому сприяє руху монополістичного (в тому числі олігополістичного) капіталу шляхом передавання результатів наукових досліджень державних наукових лабораторій та установ (у формі патентів і ліцензій) великим монополіям, надання пільгових кредитів, проведення політики прискореної амортизації та ін.

Особливістю сучасного кругообороту капіталу є здебільшого його планомірний характер. Планомірність кругообороту індивідуального капіталу, представленого мільйонами дрібних і середніх капіталістичних підприємств, в нижчою. Це значною мірою диктується діями великих монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, потребами виконання державних контрактів. Впливає на кругооборот капіталу також маркетингова діяльність.

Оборот капіталу.

Кругооборот капіталу є важливою складовою процесу обороту капіталу.

Оборот капіталу — кругооборот капіталу, що розглядається як процес постійного відновлення руху всього авансованого капіталу, а не як окремий акт.

На викуплених трудовими колективами підприємствах здійснюється оборот не капіталу, а народних фондів. Оскільки період обороту капіталу визначають як час, протягом якого весь авансований