Оборот різних елементів капіталу відбувається у нерівномірні проміжки часу. Так, вартість основного капіталу переноситься на новостворені товари частинами, тому вона повертається до капіталістів тільки після низки кругооборотів, у той час як вартість оборотного капіталу (зокрема, предмети праці) — після кожного кругообороту. Тому час обороту оборотного капіталу дорівнює періоду одного кругообороту капіталу, а час обороту основного капіталу охоплює низку кругооборотов.

Кількість оборотів капіталу визначають формулою:

де n — число оборотів; О — одиниця виміру обороту капіталу; о — час обороту даного капіталу. Збільшення швидкості обороту капіталу, на яку впливає час обігу капіталу (час транспортування товарів від підприємств до споживача, збереження товарних запасів на складах та ін.), підвищує ефективність роботи підприємства.

Найзначніші особливості властиві процесу обороту основного капіталу. Це зумовлено його двоїстою природою (як сукупності засобів праці і частки постійного капіталу), що призводить до розбіжностей між оборотом вартісної і натуральної форм. Істотні відмінності існують як на рівні підприємств (мікрорівні), так і на макрорівні, що значною мірою зумовлюється наявністю великої частки незадіяних виробничих потужностей, специфікою фізичного і морального зношування. Зокрема, прискорення морального зношування не може бути враховане в нормах амортизації. Крім того, внаслідок нерівномірного розподілу засобів праці між галузями економіки моральне зношування устаткування у певній галузі позначається і на інших, перетворюється на важливий фактор міжгалузевої конкуренції. Водночас на підприємствах здійснюється нарахування амортизації на всі елементи основного капіталу незалежно від ступеня їх використання.

Найповніше специфіку обороту основного капіталу відображає обробна промисловість як центр економічних коливань. Практика довела, що нерівномірність вибуття основного капіталу зумовлена розбіжностями у розмірах інвестицій, зроблених під час фаз підйому і кризи. У 1981 р. у США набув чинності закон, згідно з яким строки амортизаційних списань різних елементів основного капіталу значно скоротились. До прийняття цього закону більша частина устаткування обробної промисловості поновлювалась за 5—15 років, а будов — за 32—43 роки. В Україні частка інвестицій в основний капітал щодо ВВП скоротилась з 18,6 % у 1990 р. до 13,9 % у 2000 р. і лише у 2001 р. збільшилась до 15,95 %, у 2002 р. — 16,8 %.

Ефективність обороту капіталу вимірюють такими показниками, як час виробництва і час обороту.

Час виробництва — тривалість перебування капіталу у сфері виробництва, під час якого відбувається виробництво необхідного і додаткового продукту у матеріальній формі, а отже, зростання обсягу капіталістичної власності на величину додаткового продукту. Такий час охоплює період з моменту надходження на підприємство засобів виробництва до створення певного виробу та його транспортування на склад. Час виробництва складається з таких періодів:

1) робочого періоду — час, коли відбувається безпосередній процес праці (є найважливішим);

2) часу перерв у роботі — обідньої перерви, простоїв та ін.;

3) часу, протягом якого в окремих галузях предмети праці піддаються впливу природних (бродіння вина, визрівання врожаю та ін.) і штучних (сушіння лісоматеріалів) процесів;

4) часу перебування засобів виробництва в запасі (наприклад, на складі підприємства).

Скорочення часу виробництва прискорює процес перенесення вартості основного капіталу (або основних фондів) на новостворений продукт, зменшуючи при цьому моральне зношування устаткування і підвищуючи ефективність використання речових та особистісних факторів виробництва. Способами скорочення часу виробництва є: впровадження дво- і тризмінної роботи техніки; поліпшення форм і методів організації виробництва; застосування прогресивних систем заробітної плати (за яких стимулюються економія матеріалів, догляд за технікою, раціоналізаторські пропозиції); посилення інтенсивності праці; політика прискореної амортизації; поліпшення матеріально-технічного постачання; впровадження нових технологій, принципово нових предметів праці із заздалегідь визначеними властивостями та ін.

Час обороту капіталу — це тривалість перебування капіталу у сфері обігу, тобто час перетворення грошової форми капіталу на складову продуктивного капіталу (засоби виробництва і робочу силу), а товарної — на грошову, внаслідок чого прискорюється зростання капіталістичної власності. Цей час складається з таких періодів: 1) час від надходження на склад готової продукції до її реалізації; 2) час закупівлі на отримані кошти нових засобів виробництва і робочої сили.

Виготовлені вироби потрапляють в оптову або роздрібну торгівлю (час транспортування) і після цього підлягають реалізації. Завдяки маркетинговій діяльності великі фірми реалізують свою продукцію на певних ринках у запланованих обсягах і у зазначені строки, що дає змогу їм обходитись без складських приміщень або звести до мінімуму витрати на зберігання продукції. Час обороту капіталу скорочується також завдяки використанню досконаліших технічних засобів транспорту і зв'язку, оперативних розрахунків, поліпшенню форм і методів торгівлі, державному регулюванню пропорцій між попитом і пропозицією та інших факторів. Ефективність обороту капіталу значною мірою залежить від ефективності підприємницької діяльності.

Література

1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.

2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.

3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.

5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.

7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *

8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.

9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.

10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.