органічному доповненні конкуренції національним та наднаціональним регулюванням. Переважає в цій своєрідній єдності протилежностей національне та наднаціональне регулювання, а сама конкуренція в процесі взаємодії цих сторін (їх взаємопроникнення, взаємопереходу, взаємозаперечення) стає все більше регульованою. Різниця у валютних котируваннях навіть у межах 0,5 % зумовлює активізацію на цих ринках змагання за отримання якомога більшого доходу. По мірі просування до Європейської валютної системи конкуренція на валютних ринках послаблюється, все більше піддається регулюванню, а домінуючою стороною названої суперечності стає наднаціональне регулювання;—

послабленні елементів валютного ризику, який є важливою якісною особливістю валютних ринків у процесі взаємодії конкуренції та регулювання;—

посиленні ролі інституціональних регуляторів на національному та наднаціональному рівнях (в межах, наприклад, Європейської валютної системи таку роль відіграватиме Європейський центральній банк, а в межах світового господарства — Міжнародний валютний фонд);—

зростаючому впливу валютних факторів на процес ціноутворення, посиленні ролі валютної конкуренції та валютного регулювання в ціновій конкуренції. Це зумовлено тим, що в умовах зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці збільшується роль і значення зіставлюваності національних витрат виробництва і вартості з інтернаціональними витратами виробництва й інтернаціональною вартістю при врахуванні відмінностей національних масштабів цін і змін валютних курсів, а отже, прагнення країн з нижчою продуктивністю, інтенсивністю і складністю праці досягти міжнародних стандартів у цих показниках.

Двома основними видами операцій на валютному ринку є операції на умовах СПОТ (негайної оплати) та операції форвардного типу (між банком і клієнтом).

Найпоширенішим розрахунковим документом у зовнішній торгівлі у період становлення валютного ринку були перевідні векселі (тратти). Вони використовувались на лондонській біржі ще у другій половині XVI ст. З метою підвищення ліквідності тратти як міжнародного розрахункового документа в 1957 р. у Женеві підписана міжнародна вексельна конвенція, в якій були сформульовані правові норми використання вексельних документів у міждержавних розрахунках. Тратта (як переказний вексель у зовнішній торгівлі) є документом, в якому векселедавець (або трасант) дає розпорядження банкові (що представляє імпортера) заплатити експортеру (ремітентові) певну суму грошей в обумовленій валюті. Цей документ може бути оплачений негайно або через певний обумовлений період. У разі несвоєчасної оплати тратта може бути реалізована на відкритому ринку цінних паперів.

В останні сорок років основним засобом міжнародного валютно-кредитного обміну були телеграфні перекази, які нині стали витіснятися електронними. Вони здійснюються банками та їх відділеннями з різних країн, які мають між собою взаємні кореспондентські (договірні) відносини з метою забезпечення платежів і розрахунків за взаємним дорученням. Останні здійснюються за рахунок коштів, що є в банку, або шляхом взаємного кредитування.

Валютний курс і валютна політика.

На валютний курс впливають різноманітні фактори: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон'юнктура, стійкість валюти і довір'я до неї та ін.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу повніше (комплексно) розкривається у таких виконуваних ним функціях:—

порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;—

порівняння затрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо;—

певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Валютні курси визначаються на основі співвідношення купівельної спроможності (сили) різних національних валют, що характеризує ту суму товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Паритет купівельної сили — це співвідношення між двома (кількома) валютами за їх купівельною здатністю щодо групи товарів чи послуг (частковий паритет), або щодо всього суспільного продукту (повний паритет), а також шляхом зіставлення витрат виробництва.

Уперше ідея використання паритету купівельної сили як основи для встановлення валютних курсів виникла у XVII ст. Теоретично обґрунтував її шведський економіст Г. Кассель у 20-ті роки XX ст.

При встановленні взаємно узгоджених курсів валют між країнами необхідно враховувати реальні співвідношення купівельної здатності їх валют і паритет купівельної сили. Але курси валют ніколи не збігаються з паритетом купівельної сили, оскільки співвідношення валютних курсів залежить від попиту і пропозиції іноземних валют, стану платіжного балансу, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку, інфляційних процесів у країні та інших факторів. Так, при пасивному платіжному балансі і відтоку капіталу за кордон курс валюти щодо паритету купівельної сили знижується. Це зумовлено зменшенням попиту на валюту цієї країни. При цьому ця держава багато втрачав у зовнішньоторговому обміні, але її товари набувають більшої конкурентоздатності. Загалом протягом тривалого періоду за дотримання згаданих умов валютний курс повинен зменшуватись щодо паритету купівельної сили. Це зумовлено інтернаціональними формами закону вартості. Водночас відбувається подорожчання вартості імпорту, що призводить до зростання витрат виробництва і відповідного підвищення цін.

За панування золотодевізного стандарту (коли золото і здебільшого долар США були еталонами валют) ринкові курси інших національних валют могли відхилятись на ± 1 % від золотого або доларового паритету, тому не збігання валютних курсів і паритету купівельної сили тривало довго. У перші роки існування цього стандарту спостерігалась нестача доларів, що зумовлювало перевищення курсом американського долара його паритету купівельної сили. Із поступовою втратою США передових позицій, посиленням економічної могутності Японії та окремих країн Західної Європи курс долара наблизився до паритету купівельної сили. Це позбавило американські ТНК змоги скуповувати цінні папери, інші товари за спекулятивним курсом (дешевше, ніж конкуренти).

Упровадження системи "плаваючих" курсів на початку 70-х років XX ст., посилення інфляційних процесів та інші фактори призвели до нестабільності паритету купівельної сили, його хаотичних відхилень від валютних курсів.

Занижений курс валюти порівняно з купівельною спроможністю зумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче за світові. Це підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, дає змогу експортерам продукції продавати її за нижчими від світових пінами, розширювати експорт товарів і послуг і за тих самих світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже, розширювати обсяги виробництва. Занижений валютний курс сприяє притоку капіталу, підвищує вигідність його реінвестицій, але зменшує вигідність вивезення капіталу. Водночас такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорту інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті, скорочує їх у національній валюті. Отже, занижений валютний курс з точки зору еквівалентності міжнародного економічного обміну має негативні наслідки для країни, оскільки вона змушена більше вивозити на одиницю імпорту товарів і послуг. Це означає, що країни з нижчою продуктивністю, інтенсивністю і складністю праці, гіршою якістю товарів і послуг змушені утримуватись на зовнішніх ринках за рахунок зниження експортних цін щодо національних витрат виробництва, а отже, негативно впливати на специфіку дії закону вартості (зокрема, на еквівалентність обміну) у зовнішній торгівлі. Таким був курс долара на початку XXI ст.

Завищений валютний курс зумовлює підвищення внутрішніх цін щодо світових, зниження конкурентоспроможності товарів і послуг й ефективності експорту (його скорочення і зменшення дохідності). При цьому здешевлюється імпорт товарів і послуг, зростає його ефективність, що може спричинити скорочення національного виробництва. Крім того, відбувається відтік капіталу, зменшується реінвестування прибутків від іноземних капіталовкладень, збільшуються прибутки від іноземних капіталовкладень, зростає реальний зовнішній борг тощо. Такий курс буває вигідним для деяких країн, як правило, тих, у яких відносно невелика частка створених товарів і послуг експортується на зовнішні ринки й істотно не впливає на внутрішню економіку. У США, наприклад, на внутрішньому ринку нині реалізується до 90 % виготовлених товарів і послуг. Така країна скуповує на свою валюту валюти інших країн, підвищує у себе ставку відсотка, завдяки чому залучаються капітали з інших країн. Зниження конкурентоспроможності своїх товарів вона намагається захистити за допомогою різних обмежень.

За "плаваючих" курсів встановлюється вищий валютний курс — курс продавця і нижчий валютний курс — курс покупця. Різниця між ними формує доходи великих банків і компаній, бірж і спеціалізованих брокерських фірм. За допомогою валютного курсу виробники й покупці товарів і послуг порівнюють національні ціни товарів, послуг і робочої сили з відповідними цінами інших країн та світовими цінами, а також витрати виробництва, продуктивність праці, торговельний і платіжний баланси та ін.

Валютна політика є елементом державної економічної політики і безпосередньо пов'язана із зовнішньоторговельною політикою.

Валютна політика — сукупність втілених у валютному регулюванні заходів (економічних, політичних, правових, організаційних), які здійснюють державні органи, центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації у сфері валютних відносин.

За строками проведення розрізняють поточну та довготермінову валютну політику.

Поточна валютна політика — це повсякденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку з метою забезпечення нормального функціонування валютної системи (національних і міжнародної), підтримання рівноваги платіжних балансів. Основними її формами є облікова (дисконтна) і девізна політика. Дисконтна політика здійснюється через зміни відсоткової ставки центрального банку за кредит з метою впливу на валютний курс. Збільшення таких