Новітні технології економічного аналізу. Модель життєвого циклу отримання доходів, навчання і споживання
Першим економістом, який спробував реально моделювати життєвий цикл отримання доходів був Йорам Бен-Порет. Результати таких досліджень він виклав у статті "Виробництво людського капіталу і життєвий цикл одержання доходів" (1967). А Дж.-Дж. Хекмен домігся зіставлення різних результатів у динаміці, значно наблизивши модель до реалій господарського життя на відміну від спроб моделювання пропозиції праці з боку людського Капіталу.
У праці "Модель життєвого циклу одержання доходів" (надрукована в "Журналі політичної економії", 1976), Хекмен розвинув модель життєвого циклу пропозиції праці, одержання доходів, споживання і неринкової вигоди від освіти. Запропонована ним принципова схема дала змогу дослідити зміни у поведінці громадян протягом їхнього життєвого циклу залежно від початкового запасу людського капіталу і фінансового багатства, ринкової відсоткової ставки, ставок податків та спроможності індивіда. Такий підхід сприяв створенню багатоіндикаторної моделі, параметри якої досить просто оцінюються, допускаючи перехресне використання емпіричних даних з різних сфер.
Перехресний підхід Хекмен проілюстрував у праці "Оцінка функцій пропозиції праці" (спільно з О. Ешенфелтером, 1973). У ній, використавши "Огляд економічних можливостей" за 1967 p., оцінювалася кількість робочого часу для 3203 чоловіків — глав сімей. Виведене вченими рівняння пов'язує відмінності в годинах роботи з відмінностями у заробітній платі та інших доходах і з багатьма персональними характеристиками. Оцінена у середній кількості робочого часу і середній зарплаті компенсаційна еластичність дорівнює 0,12, а дохідний член — 0,27, що означає загальну еластичність — 0,15. Щодо незаміжніх жінок отримані зовсім інші результати. Наприклад, у статті "Передбачення цін, ринкова зарплата і пропозиція праці" ("Економетрика", 1974) Хекмен використав перехресні дані для 2100 білих заміжніх жінок (на основі "Огляду економічних можливостей" за 1967), щоб визначити функцію пропозиції праці, яка дозволяє неучасть на ринку праці, і виявив позитивний ефект заміщення зарплати.
Хекмен Джеймс-Джозеф народився у 1944 р. в м. Чикаго. У 1965 р. закінчив коледж в Колорадо, одержавши диплом бакалавра з математики. Потім навчався на економічному факультеті Прінстонського університету. У1968 р. йому присвоїли магістерську ступінь, а через три роки він успішно захистив докторську дисертацію. 31971 р. — науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень США (в перервою протягом 1985—1987). Свою дослідницьку діяльність поєднує з викладацькою роботою. У 1970 р. починав асистентом професора в Колумбійському університеті. Потім у Чиказькому університеті впродовж 1973—1977 рр. був ад'юнкт-професором, згодом — професором економіки. Одночасно є директором Соціальної програми оцінки цінностей в Школі суспільної політики імені Харріса при цьому ж університеті.
Автор праць "Широкий аналіз даних ринку праці" (у співавторстві, 1985), "Прочитані лекції на широкому аналізі даних" (1997), "Продуктивність стандартів в урядовій бюрократії" (2000).
Член Національної академії наук США, Американських економетричного товариства та академії мистецтв і наук, почесний магістр Йєльського університету, входить до багатьох професійних та громадських організацій, є редактором і членом редколегій різних наукових журналів. Нагороджений Американською економічною асоціацією медаллю імені Дж.-Б. Клерка. Лауреат Нобелівсько! премії (2000).
Реалізована Дж.-Дж. Хекменом методика дала змогу зробити важливі узагальнення, які згодом стали основою наукового досягнення Нобелівського лауреата. Вчений досліджував базову модель домогосподарства з одним робітником, взявши до уваги принципове аналітичне передбачення (як і Й. Бен-Порет), що людський капітал функціонує на основі нейтрального внутрішнього технічного прогресу з часом як аргументом; що людський капітал втілений у громадянах і є продуктивним як у ринковому сенсі, так і у виробництві самого себе (за умови, якщо він використовується індивідом в особистий час). На відміну від моделі Бен-Порета, Хекмен передбачає, що людський капітал це пряме джерело споживчих вигод, тому що він здійснює вплив на ефективність проведення вільного часу індивідом.
Описання виробництва людського капіталу, що відповідає нейтральній за Харрод ом моделі Бен-Порета, подано Дж.-Дж. Хекменом у формі співвідношення для темпу зростання людського капіталу Ні
де Н(ї) — величина людського капіталу в момент часу; J t — час, що присвячений нагромадженню людського капіталу; — затрати купованих товарів на інвестиції в людський капітал; D t— показова ставка знецінення людського капіталу (норма амортизації); коефіцієнт продуктивності.
Виробнича функція Р передбачається виключно угнутою. Крім того, вважає вчений, людський капітал буває продуктивним тільки тоді, коли споживач виокремлює власний час для виробництва такого капіталу. Зазначене рівняння є динамічним обмеженням, накладеним на поведінку споживача. Друге обмеження, що впливає на його поведінку, бюджетне. Передбачається, що на кредитному ринку діє відсоткова ставка і виконується вимога, щоб кінцева цінність фінансових вкладів була невід'ємною (наприкінці життя суб'єкта).
Вагомим науковим доробком Хекмена став зроблений аналіз життєвого циклу типового споживача. У моделі вченого виведені вікові профілі параметрів цього циклу. Він передбачив, що гранична корисність доходу залишається фіксованою протягом життя споживача. Крім того, дослідник вважає, що відсоткова ставка, звільнена від податку, перевищує норму переваги в часі, що ціна товарів залишається постійною впродовж життєвого циклу і що товари, як і ефективний час, є нормальними. Звідси шляхом розрахунку диференційованих рівнянь Дж.-Дж. Хекмен зафіксував, що споживання ефективного дозвілля і товарів зростає монотонно протягом життєвого циклу споживача. Отже, людський капітал підвищує продуктивність часу на ринку і часу вдома в однаковій пропорції.
Аналіз інвестиційних взаємодій, описаних у моделі Дж.-Дж. Хекмена, дає змогу з'ясувати, що випуск людського капіталу і затрати на його виробництво монотонно зменшуються з часом. Витрати інвестиційного часу на таке виробництво прагнуть до нуля з віком людини. Вчений доводить: оскільки величина інвестицій у людський капітал однакова для громадян, які відрізняються рівнем фінансового багатства, то віковий пік у годинах роботи однаковий для всіх індивідів, тому що максимум годин роботи визначається як вік, у якому постійний темп ефективного дозвілля дорівнює темпові зростання заробітної плати.
На основі аналізу поведінки моделі американський учений зробив такі висновки:
1. Дж.-Дж. Хекмен спростував загальноприйняту точку зору (Й. Бен По-рет, 1967; М. Боскін, 1974), що податки на доходи не сприяють нагромадженню людського капіталу. Якщо подохідний податок зменшує відсоткову ставку і знижує ціну позички і якщо упущені заробітки як елемент інвестиційних витрат можуть бути записані у борги, то вищі ставки подохідного податку заохочують інвестиції у людський капітал і можуть збільшувати справжню цінність майбутніх заробітків.
2. Існують відмінності у поведінці білих і чорних людей. Деякі дослідники доводили, що вища норма переваги у часі (відсоткова ставка) у чорних пояснюється їхніми крутішими віковими профілями доходів (зарплати), нижчим середнім рівнем освіти і доходів, ніж у білих. Якщо це так, то вікові профілі споживання у чорних мають бути крутіші і середній рівень споживання нижчим, ніж у білих.
3. Віковий профіль річних заробітків має максимум в репрезентативних групах, тоді як віковий профіль погодинних заробітків його не має. Моделі людського капіталу, в яких не розглядаються зміни пропозиції праці протягом життя громадянина, не можуть пояснити це явище. Хекмен це зробив на основі своєї моделі, в яку включено пропозицію праці.
4. Вигода від ширшого погляду на поведінку споживача приводить до переоцінки норм переваг у часі (прихованих відсоткових ставок). Норма переваги у часі оцінена Хекменом на рівні 18—20 %. Ця величина здається завищеною порівняно з попередніми оцінками, зробленими на основі даних про заробітки А. Хіла (1976) і С. Розена (1976), але збігається з оцінками споживчих дисконтних ставок, наведеними у працях М. Фрідмена (1957), К. Ландсбергера (1971) та Н. Дарбі (1975), і дає змогу доступно пояснити динаміку величин інвестицій споживачів у людський капітал.
Економіко-математичне моделювання життєвого циклу індивіда сприяє виявленню взаємодії різних факторів і параметрів, що впливають на ефективність виробництва та вікову динаміку людського капіталу. Зокрема, модель вченого дала змогу провести такий динамічний аналіз та емпіричну перевірку різних гіпотез і пропозицій, зроблених у ході їхньої побудови та аналізу. З її допомогою виявляються умови та сила впливу подохідного податку на нагромадження людського капіталу, пояснюється динаміка величини цього капіталу та заробітків людей, відмінних за розмірами інвестицій у людський капітал, фінансового багатства та здібностями, нормою переваги у часі та за іншими параметрами.
Побудова економіко-математичних моделей життєвого циклу людини сприяє не лише виявленню теоретичних аспектів та механізмів виробництва! використання людського капіталу, емпіричній перевірці різних теоретичних положень і гіпотез, а й розробленню практичних рекомендацій щодо вдосконалення податкової та бюджетної політики уряду з метою стимулювання нагромадження і ефективного використання людського капіталу в країні.
За розвиток теорії та методів аналізу соціально-економічних факторів, зокрема залежності рівня освіти, місця проживання від економічних умов життя конкретної людини, Дж.-Дж. Хекмен відзначений у 2000 р. Нобелівською премією. Він здійснив методологічний прорив у науковій діяльності щодо оцінки вільного вибору покупцем певного товару. В його працях відображені результати досліджень проблем трудових ресурсів, заробітків людей, безробіття, ринку праці, багатства і дискримінації. Розроблені ним методики широко застосовуються