США облікової ставки у 1920 р. до 4,75 % призвело до зменшення грошей в обігу на 9 %, а це, у свою чергу, — до скорочення промислового виробництва на ЗО %. У 1931 р. облікову ставку було підвищено з 1,5 до 3,5 %, як наслідок — зменшення грошей в обігу на 14 % і скорочення виробництва на 24 %. У процесі пристосування грошового попиту до рівня економічної активності й цін, що змінюються із зміною маси грошей в обігу, порушуються межі рівноважного стану (стану рівноваги), оскільки грошовий попит випереджає приріст (або зменшення) грошової пропозиції. Причиною такого випередження є те, що власники різних активів оцінюють їх на основі не реальної, а завищеної (або заниженої) динаміки цін, тобто переоцінюють або недооцінюють реальну вартість своїх активів. Наслідком, на думку Фрідмена, є циклічний характер пристосування цих величин, що зумовлює циклічні коливання в економіці.
Стверджуючи, що попит на гроші є стабільною величиною, монетаристи вважають їх пропозицію дуже нестабільною, спричиненою політикою банків та інших кредитно-фінансових інститутів. З урахуванням цього повинні формуватися тактика і стратегія грошово-кредитної політики уряду і центрального банку. Водночас М. Фрідмен наголошує, що намагання протидіяти циклічним коливанням за допомогою гнучкої грошово-кредитної політики завдає більше шкоди, ніж користі, внаслідок недосконалого знання механізму впливу грошей і затримок у процесах здійснення такої політики і регулювання. Зокрема, вчений вважає, що пряме державне регулювання економіки дає ефект із значним запізненням (від 8 до 14 місяців). За цей час в економіці може настільки змінитись ситуація, що треба буде застосовувати протилежні за змістом заходи. Тому він пропонує центральним банкам тривалий час збільшувати грошову масу приблизно на 3—4 % щорічно незалежно від економічної кон'юнктури, що корелюється з темпами зростання національного доходу за цей час.
М. Фрідмен та його прихильники основним засобом монетарної антициклічної політики вважають "дешеві" гроші, які забезпечують здешевлення кредиту і збільшення на цій основі обсягів сукупних витрат і зайнятості, особливо за економічної кризи (спаду — за їх висловлюваннями) або депресії. Основним засобом антиінфляційної монетарної політики вони вважають політику "дорогих" грошей, тобто зменшення пропозиції грошей, і на цій основі зниження сукупних витрат в умовах економічного зростання.
Монетаризмові властиві такі недоліки:
1) однобічний несистемний підхід до сутності впливу грошей на економічний цикл, на господарську кон'юнктуру. Гроші — лише елемент економічної системи, хоч і дуже важливий. На розвиток економіки активно впливають власність, податки, прибуток, підприємства, держава та ін. Хоча гроші розвиваються за окремими законами і закономірностями, на їх еволюції позначаються також закони цілісної економічної системи, існуючі відносини власності, господарський механізм та ін.;
2) однобічний не комплексний підхід до практичних рекомендацій, пропозиція використовувати лише грошово-кредитну політику. Але навіть автор теорії економіки пропозиції А. Лаффер стверджував, що жодну серйозну Інфляцію не було подолано зниженням темпів збільшення грошової маси. Тому окремі прихильники монетаризму обстоюють розроблення синтетичної моделі державного регулювання економіки. Фрідмен з часом теж почав свою концепцію розглядати як складову ширших теоретичних розробок;
3) недостатньо обґрунтований, поверховий аналіз причин промислового циклу (з використанням методу формальних статистичних зіставлень, інфляції, шляхів їх регулювання). Американський економіст Дж. Тобін зауважував, що циклічне випередження збільшення грошей порівняно з грошовим доходом не вказує на напрям причинності, дії, причинно-наслідкових зв'язків. Недоліком монетарної концепції є відсутність передавальних механізмів (каналів і форм) змін від динаміки грошової маси до інших параметрів економічної системи (промисловий цикл, національний доход та ін.);
4) монетаризм значною мірою ґрунтується на постулюванні положень про наявність над стабільного попиту на касові залишки з боку учасників господарського обороту, про пряму залежність між потребою в таких залишках і величиною грошового доходу та ін.;
5) обстоюючи визначальну роль грошей в економічній структурі, монетаризм виходить із теоретико-методологічних засад мінової концепції. Монетаристські рекомендації є найпростішими (серед численних сучасних методів регулювання економіки) і водночас антигуманними, оскільки спрямовані передусім на скорочення соціальних витрат держави.
Ці рекомендації взято на озброєння експертами МВФ, їх значною мірою втілено в програмах економічного розвитку України, розроблених кількома урядами в 90-ті роки під егідою цієї міжнародної організації з метою отримання кредитів.
Література
1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.
2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.
3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.
4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.
5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.
7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.
8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.
9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.
10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.
11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.
12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.
13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.