Нагромадження капіталу та його історична тенденція

План

1. Первісне нагромадження капіталу. 

2. Функціональне нагромадження капіталу. 

3. Сутність історичної тенденції капіталістичного нагромадження. 

4. Література

Первісне нагромадження капіталу.

Поняття "первісне нагромадження капіталу" вперше застосував А. Сміт.

Первісне нагромадження капіталу — процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та їх перетворення на вільних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших об'єктів власності й видів багатства в руках незначної меншості — з іншого, внаслідок чого капіталізм на певному етапі перетворюється на прогресивніше і гуманістичніше суспільство.

Первісне нагромадження капіталу зумовлене дією закону адекватності виробничих відносин рівню, характеру і структурі розвитку продуктивних сил, концентрації виробництва, закону вартості та ін. Так, розвиток товарно-грошових відносин за феодалізму спричинив диференціацію товаровиробників, зубожіння одних і збагачення інших. Конкретні передумови нагромадження капіталу треба з'ясовувати передусім в кожній із сторін суспільного і технологічного способу виробництва.

Еволюційним шляхом первісне нагромадження капіталу здійснювалось при переході від відробної форми феодальної земельної ренти до продуктової, а потім до грошової, що супроводжувалося запровадженням капіталістичної оренди. Об'єктом купівлі-продажу дедалі частіше стає феодальна земельна власність. Еволюційне нагромадження капіталу в Україні відбувалося внаслідок розвитку фільваркової системи, що супроводжувався зменшенням селянських наділів і зростанням чисельності безземельних і малоземельних селян (на кілька століть пізніше, ніж у Західній Європі).

Первісне нагромадження капіталу відбувалось також і революційним шляхом, насильницькими методами. Так, в Англії у XVI—XVII ст. лендлорди примусово експропріювали общинні землі і приватні землі вільних селян. Цьому сприяла держава, яка приймала відповідні закони. Внаслідок насильницьких дій (які ініціювали зростання цін на вовну, розвиток мануфактур) землі позбулись приблизно 1,5 млн селян. Захоплені землі передавались в оренду підприємцям. Паралельно з цим проходив процес утворення капіталістичних фермерів.

Змішаними методами первісного нагромадження капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики і податки тощо.

На відміну від класичного механізму формування класу капіталістів (який застосовувала більшість країн у період первісного нагромадження капіталу), в якому поєднувались методи поступового збагачення (значною мірою завдяки підприємницькій діяльності, організаторським здібностям, працелюбству, бережливості та ін.) і насильницького пограбування, в Україні цей клас з 90-х років XX ст. формується через перерозподіл державної власності шляхом масового розкрадання, тінізації економіки, активізації економічної злочинності, через недосконалість чинного законодавства тощо. Так, згідно з оцінкою колишнього міністра внутрішніх справ України Ю. Кравченка, до 2/3 випадків приватизації в нашій країні були пов'язані з порушенням Кримінального кодексу.

Функціональне нагромадження капіталу.

Після завершення первісного нагромадження відбувається його функціональне нагромадження в основному економічними методами у двох формах: формальне та реальне.

Формальне нагромадження капіталу — нагромадження грошей, цінних паперів (а отже, грошового І фіктивного капіталів), які є потенційними носіями відносин капіталістичної власності і можуть за певних умов перетворитись на засіб привласнення чужої праці.

Таке нагромадження не може, однак, забезпечити зростання капіталістичної власності за рахунок чужої праці.

Реальне нагромадження капіталу — нарощування матеріально-речового змісту продуктивної, торгової та інших форм капіталу, які у процесі розвитку відносин економічної власності слугують знаряддям привласнення додаткової І частково необхідної праці.

Нагромадження капіталу підпорядковується дії законів концентрації і централізації капіталу і в процесі еволюції економічної системи капіталізму набуває форм індивідуального, акціонерного, монополістичного (у тому числі олігополістичного), державного, транснаціонального та іншого капіталів. При цьому відбувається процес діалектичного заперечення досконалішими формами капіталу менш розвинутих, що наповнює конкретним змістом дію капіталістичного нагромадження.

Сутність історичної тенденції капіталістичного нагромадження.

Уперше таку сутність обґрунтував К. Маркс. На його думку, суспільно-економічні формації виникають із закономірністю природного процесу, розвиваються, досягають зрілості і згасають, керуючись законами, які їх ініціювали: законом адекватності виробничих відносин рівню та характеру продуктивних сил, законом усуспільнення виробництва і праці та ін. Специфічними законами, які зумовлюють неминучість зникнення капіталістичного способу виробництва, К. Маркс називав закони концентрації і централізації капіталу, закон середньої норми прибутку, основний економічний закон капіталістичного способу виробництва та ін. Унаслідок їх дії поступово організаційно змінюється робітничий клас, який покликаний покінчити з пануванням капіталу: зростає його чисельність, рівень освіти, свідомості й організації. Тому монополія капіталу стає, за К. Марксом, кайданами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею, а централізація засобів виробництва та усуспільнення праці досягають такої вершини, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою і "експропріаторів експропріюють".

Дію цих законів К. Маркс пов'язував із законами діалектики: законом кількісно-якісних перетворень, законом єдності і боротьби суперечностей та законом заперечення заперечення, особливе значення надаючи останньому. Зокрема, він зазначав, що капіталістичний спосіб привласнення, який випливає з капіталістичного способу виробництва, а значить і капіталістична приватна власність, є перше заперечення індивідуальної приватної власності, заснованої на власній праці. Але капіталістичне виробництво породжує своє власне заперечення, яке є запереченням заперечення. Важливий етап на цьому шляху — утворення акціонерних товариств, завдяки яким, за словами

К. Маркса, відбувається ліквідація капіталу як приватної власності в межах самого капіталістичного способу виробництва.

Намагаючись розвинути ідеї Маркса про історичну тенденцію капіталістичного нагромадження. Ф. Енгельс називав картелі і трести другим і третім ступенем розвитку акціонерного товариства, вказував на неминучість виникнення міжнародних картелів, у монополізації вбачав особливу форму усуспільнення, а історичною тенденцією її розвитку вважав неминучість експропріації монополістичного капіталу. Важливу роль у цьому процесі відіграє також розвиток банківського монополістичного капіталу, оскільки відбувається підготовка апарату для суспільного регулювання процесу виробництва і розподілу продуктів. Дію історичної тенденції капіталістичного нагромадження Ф. Енгельс та його послідовники також пов'язували з процесами одержавлення різних елементів економічної системи. Зокрема, Енгельс писав про одержавлення продуктивних сил, а Ленін — про утворення державної монополії, державного капіталізму, державне регулювання і пов'язаний з цим процес трансформації капіталізму у вищу планомірну форму, про підрив товарного виробництва. Соціалізм він називав державно-капіталістичною монополією, яка діє в інтересах всього народу, і вважав, що планомірне регулювання виробництва пошириться у планетарному масштабі. За державний капіталізм виступав і М. Туган-Барановський.

Але жоден з марксистів не міг передбачити появу та розвиток якісно нових і досконаліших форм еволюції капіталістичної власності, які б забезпечили тривалий прогрес продуктивних сил, у тому числі людини економічної, її переростання у соціальну. Хибною була думка В. Леніна про те, що в умовах капіталізму формуються лише матеріальні передумови нового ладу та ін.

Особливості дії тенденції капіталістичного нагромадження за умов НТР. Розкриття сутності історичної тенденції капіталістичного нагромадження відповідно до вимог принципу історизму, об'єктивності тощо потребує з'ясування особливостей її дії за сучасних умов; передбачає комплексний аналіз кожного елементу економічної системи в процесі його еволюції, дії основних законів діалектики і насамперед закону заперечення заперечення. К. Маркс звернув увагу лише на специфіку дії закону заперечення заперечення стосовно форм економічної власності, обмеживши свій аналіз фрагментарними висловлюваннями щодо акціонерних товариств та абстрагуючись від розвинутіших форм власності, зокрема державної. Ф. Енгельс певною мірою усунув цей недолік, зазначаючи, що коли продуктивні сили переростуть управління акціонерних товариств, їх одержавлення стане економічно неминучим. Він також справедливо заперечував ототожнення процесів одержавлення продуктивних сил і появи державної власності з соціалізмом.

Положення В. Леніна не повною мірою відповідали вимогам принципу системності.

Загальним недоліком марксистських трактувань цього питання є те, що дія закону заперечення заперечення здебільшого досліджувалась не як діалектичне, а як тотальне, або "голе" (за висловом Леніна), заперечення. Найповніше це проявилось у зробленому Ф. Енгельсом висновку про неминучість експропріації монополістичного капіталу нацією (що означало майже тотальне одержавлення економіки), тобто в ігноруванні ним позитивних аспектів розвитку монополій у формі акціонерних компаній. Це стосується і ленінського положення про доцільність існування єдиної державної фабрики. Марксисти не змогли спрогнозувати неминучість виникнення плюралістичної економічної системи за капіталізму, в якій поєднаються різні типи і форми капіталістичної економічної власності, власності, заснованої на особистій праці господаря, та елементи соціалістичної.

За вимогами системного підходу особливості дії історичної тенденції капіталістичного нагромадження слід розкривати на прикладі розвитку кожного з елементів (або підсистем) цілісної економічної системи: продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму.

В узагальненому вигляді дія закону заперечення заперечення щодо продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а при їх поєднанні — щодо технологічного способу виробництва) супроводжується діалектичним запереченням способу виробництва, основаного на ручній праці, наступним — технологічним способом, що ґрунтується на машинній праці, а його, у свою чергу, автоматизованим виробництвом (при одночасному вдосконаленні менш розвинутих способів виробництва). Аналогічно відбувається діалектичне заперечення в межах кожного елементу продуктивних сил (засобів праці, предметів праці, людини, застосовуваних сил природи, форм і методів організації виробництва, науки та інформації).

У межах техніко-економічних відносин відбувається діалектичне заперечення кожної з трьох основних форм суспільного поділу праці (загальної, часткової та одиничної) шляхом виникнення інтегративних форм в межах кожної з вих (наприклад, між торгівлею і виробництвом розвиваються гігантські торговельно-промислові комплекси) і появи нових форм, підпорядкованих дії закону суспільного поділу праці.

У