Напрямки діяльності Андської спільноти націй та перспективи розвитку

План

1. Напрямки діяльності організації 

2. Перспективи розвитку. Вступ до ФТАА/ПЗВТ

3. Література

Напрямки діяльності організації

Внутрішня співпраця

Підвалини для тісної співпраці в межах угруповання заклала восьма зустріч на вищому рівні, що відбулась у Трухільо у Перу з 8 до 10 березня 1996 року. її результатом стала реструктуризація Андського пакту та його перетворення в Андську спільноту націй, котра тепер поряд з економічними переслідує і політичні цілі: зменшення політичних суперечок всередині регіону та узгодження спільної зовнішньої політики, гармонізацію та уніфікацію законодавств шляхом їх уподібнення, підтримку соціальних реформ та співробітництво в інших сферах державного життя.

Внутрішньорегіональна політика країн андського регіону має три аспекти:

1. Політичний аспект. Основною політичною метою є закладення основ спільної зовнішньої політики та її подальший розвиток. З цією концепцією партнери погодились у 1998 році, після того, як визнали, яке значення має спільна зовнішня політика. На зміну цьому принципу 2001 року прийшла концепція "політичної співпраці в межах андського регіону" [4; 27], що включила також незалучені до цього часу аспекти зі сфери юстиції та внутрішньої політики. У цьому вчинку учасників Договору Картахени можна прослідкувати тенденцію до повного зближення на кшталт Європейського Союзу. Тому Андська спільнота намагається як на національному, так і на міжнародному рівнях узгоджувати свої дії, дотримуватись спільних позицій щодо важливих питань.

Після укладення Договору про зміцнення принципів демократії Договір Картахени був доповнений численними протоколами, котрі ще належить ратифікувати: Договір АСН про Демократію (підписаний 17 жовтня 1998 року в Порто) чи, наприклад, Протокол про загальні та прямі вибори до Андського парламенту (підписаний 23 квітня 1997 року в Сукрі; Венесуела єдина країна, котра ще до початку дії цього Протоколу ввела загальні та прямі вибори до Андського парламенту). Якщо виникне загроза демократії в одній з країн регіону, то тепер Рада АСН уповноважена вжити заходів щодо її усунення.

Задля того, щоб втілити в життя "спільну зовнішню політику", Спільнота прагнула розвивати "спільну політику безпеки та встановлення довіри" [4; 27], роблячи основний внесок у формування "андської зони миру". Співпраця органів внутрішніх справ та органів юстиції у цьому напрямку була результативною — прийняття у 2001 році Андського плану співпраці для боротьби з незаконним вживанням і продажем наркотиків та пов'язаних з ним злочинів, а також створення Виконавчого комітету, що складається з національних представників та уповноважений стежити за виконанням цього плану.

Серед низки завдань Андської спільноти чи не найважливіше місце посідає введення до 2005 року андського паспорта. Це й стало найвищим проявом вдалої внутрішньої політики.

2. Економічний аспект. Перше місце в економічній політиці посідає створення до 31 грудня 2005 року спільного ринку. Його метою є введення єдиного зовнішнього мита, яке поки що не є повноцінним (митний союз існує лише між трьома країнами — Еквадором, Венесуелою та Колумбією; Болівія приймає ставки зовнішнього мита тільки у випадку співпадіння з її власним; Перу має особливий статус у встановленні зовнішнього мита), створення спільної аграрної політики, уподібнення окремих законодавств (щодо конкуренції, захисту інвестицій, уникнення подвійного оподаткування), дотримання певних критеріїв зближення у макроекономічній політиці. Вільне пересування потрібно забезпечити не тільки товарам, а й особам. Реалізації цієї мети слугує прийнятий закон про визнання дипломів та пропозиції щодо гармонізації і спрощення міграційного законодавства.

3. Соціальний аспект. Поняття "соціальне питання" з 1995 року міцно закріплене у словнику Андської спільноти та стосується численних сфер, наприклад, освіти та культури, соціопрофесійних аспектів (включно з охороною здоров'я, наукою, технікою), сталого розвитку (відносно довкілля, запобігання катастрофам) та співпраці цивільного населення. Ці сфери представлені створеними 26 червня 2001 року на підставі рішень № 441 та № 442 Комітетів праці та підприємництва недержавними інституціями, що активно залучені до процесу латиноамериканської інтеграції.

Декларацією Мачу Шкчу (МасЬи Рісспи) про демократію, права корінного населення та подолання бідності (підписана президентами 5 андських країн 29 червня 2001 року) передбачена організація круглого столу для узгодження соціальної політики, щоби залучити ширші верстви цивільного населення до андського інтеграційного процесу. Мета — виробити "загальний план соціального розвитку" [6; 27] за дорученням Восьмого засідання Ради Президентів андських країн (червень 2001 року) для вирішення проблеми бідності та соціальних нерівностей у цьому регіоні. Тут вперше обговорено проблему корінного населення.

У 1991 році держави-члени Андського пакту підписали Картахенську декларацію, в якій підтвердили відмову своїх урядів від володіння, виробництва, використання, випробування і постачання всіх видів зброї масового знищення (ядерної, біологічної, хімічної), а також від її придбання і зберігання.

Отже, спектр проблем, які намагається вирішити Андська спільнота з метою досягнення внутрішньо-регіональної гармонії, досить широкий. Не всім із бажаних та поставлених цілей вдається одразу й без перешкод надати життєвого імпульсу, та спільнота впевнено й рішуче крокує визначеним шляхом.

Стосунки з іншими інтеграційними об'єднаннями

Країни андського регіону давно зрозуміли значення їх єдності, більшої сили у випадку виступу блоком. З огляду на це й було розроблено спільну зовнішню політику, що передбачала дотримання єдиних позицій стосовно інших держав чи регіональних об'єднань. В андських країн вже є досвід ведення спільної зовнішньої політики у центральноамериканському конфлікті 80-х років. Саме за їх ініціативою була розроблена ідея "латиноамериканського вирішення" проблеми Нікарагуа [18].

Протокол Трухільо 1996 року нарешті перетворив андську Раду міністрів закордонних справ у легальну структуру Договору Картахени та надав їй повноваження "готувати закордонну політику країн-членів на підставі важливості для всього субрегіону".

Сукрський Протокол, підписаний у червні 1997 року, значно укріпив спільну зовнішню політику. Принципами її побудови стали:—

повага та дотримання принципів міжнародного права;—

ідентичність країн андського регіону;—

субрегіональний та міжнародний мир і безпека, а також мирне урегулювання конфліктів;—

існування демократичного порядку, що базується на участі громадян в управлінні державою та соціальній справедливості;—

захист прав людини;—

солідарність та співпраця між андськими країнами;—

соціальний та економічний розвиток країн-членів;—

зміцнення латиноамериканської інтеграції.

На підставі вищенаведених принципів АСН своєю спільною зовнішньою політикою прагне досягнути таких цілей:—

захищати та пропагувати ідентичність, спільні цінності, права та інтереси;—

зміцнювати мир та безпеку;—

інтенсифікувати міжнародну співпрацю;—

зміцнювати та поглиблювати інтеграційний процес;—

сприяти латиноамериканській інтеграції та пропагувати стабільність, безконфліктність та солідарність регіону;—

розвивати багатогранність та демократичність міжнародних стосунків;—

контролювати світову проблему виготовлення та збуту наркотиків;—

подолати корупцію, тероризм та інші форми організованої злочинності.

3.2.3.2.1. Відносини АСН з МЕРКОСУР та НАФТА

В умовах формування у західній півкулі двох великих зон вільної торгівлі — північної (довкола НАФТА) та південної (довкола МЕРКОСУР) країни Андської спільноти, економічний потенціал яких значно менший, ніж цих двох союзів, опинились на роздоріжжі та в різні часи демонстрували неоднакову спрямованість і підходи до тих чи інших проектів інтеграції. При цьому країни не дотримувались раніше спільних позицій, спостерігалась певна роздробленість через переслідування власних інтересів. Про це яскраво свідчить той факт, що з власної ініціативи Болівія у 1995 році [16] стала асоційованим членом МЕРКОСУР. Однак решта андських країн вирішила також не відставати і доклала чимало зусиль, щоб створити з МЕРКОСУР зону вільної торгівлі.

Зближення двох південних угруповань — АСН та МЕРКОСУР — почалось ще в 1996 році, коли на черговій зустрічі глав урядів у Лімі було розроблено план створення єдиної зони вільної торгівлі з державами, що входять до МЕРКОСУР, асоційованим членом якого на рік раніше стала Болівія. Обсяг її торгівлі з чотирма державами МЕРКОСУР набагато перевищив обсяг її торгівлі з країнами Андської спільноти. Деякий час Перу теж виношувала наміри вступити до МЕРКОСУР.

З іншого боку, Венесуела, Колумбія та Еквадор мають намір вступити до НАФТА. До того ж Колумбія та Венесуела разом з Мексикою вже є членами Групи трьох, участь в якій розглядається як передумова для вступу до Північноамериканської зони вільної торгівлі.

Однак процес зближення Андської спільноти націй та МЕРКОСУР, який останнім часом набирає дедалі більших обертів, передбачає підписання відповідних установчих документів. Ці два економічні союзи намагаються реально інтегруватися для того, щоб забезпечити вільний обіг товарів не тільки один з одним, а й з іншими міжнародними економічними союзами. Саме цьому була присвячена десята конференція президентів країн АСН у квітні 1998 року в Гуаякілі, Еквадор. На ній було досягнуто згоди й окреслено попередні плани інтеграції країн АСН з МЕРКОСУР та співпраці з економічними міжнародними блоками на американському континенті, а також у інших регіонах. У дусі цих подій було підписано п'ятьма андськими країнами та чотирма державами МЕРКОСУР Угоду про створення у два етапи зони вільної торгівлі між ними. Услід за підписанням угод між Бразилією та Аргентиною, з одного боку, і АСН, з іншого, стосовно митних преференцій (12 серпня 1999 року та 29 червня 2000 року) АСН та МЕРКОСУР перейшли на вищий щабель — почався другий етап.

На другій зустрічі президентів Південної Америки (липень 2002 року) у Гуаякілі