Співпраця АСН з ЄС

Сфера інтересів андських країн не обмежується лише латиноамериканським регіоном, вона виходить далеко за межі не тільки країн-членів, а й континенту. У напрямку диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності держави Андської спільноти націй докладають значних зусиль. Співпраця з унікальним за своєю наднаціональною суттю об'єднанням — Європейським Союзом — була започаткована у квітні 1993 року підписанням Угоди про співробітництво з ЄС, що дозволило не тільки збільшити обсяг торгівлі з країнами Європейського союзу (10,5 млрд. дол. США у 1993 році та 14,6 млрд. дол. США у 1998 році, де АСН має позитивний баланс), але й збільшити втричі західноєвропейські інвестиції в економіку андських країн (1,7 млрд дол. США у 1998 році) [16; 27].

На думку латиноамериканців, інтенсифікація торгово-економічних стосунків АСН пов'язана з прагненням андських країн зменшити залежність від північноамериканського ринку. Вони намагаються відшукати способи та встановити з державами ЄС такі відносини, щоб європейські країни посіли чільне місце у підтримці інтеграції андського регіону. Між АСН та ЄС діє Угода про співпрацю, в якій пріоритети надаються реалізації всіх спільних програм, встановлюється політичний діалог у формі щорічних зустрічей міністрів закордонних справ та діє спеціальна система преференцій для андських країн, що, до речі, розглядається як визнання їх заслуг у боротьбі з незаконним виробництвом та контрабандою наркотиків. Таким чином, з 1994 року Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу та Еквадор користуються системою генеральних преференцій у торгівлі з країнами Євросоюзу, які закінчуються у 2004 році. Ця угода охоплює майже 80 % експорту андських держав до Європи, до складу якого входять поставки сільськогосподарської продукції, за винятком бананів. До того ж, на відомій зустрічі у Ріо-де-Жанейро Андська спільнота зробила все для того, щоб підписати угоду, якою передбачалося б створення зони вільної торгівлі між цими двома регіональними блоками, що, в свою чергу, забезпечила б таке співвідношення між АСН та ЄС, яке склалося в європейців з країнами МЕРКОСУР та Чилі. Це має дуже велике значення для Андської спільноти націй, адже

Європейський Союз є другим за обсягом споживання експорту андських країн після НАФТА. До європейських країн надходить 46 % експорту АСН.

Зі свого боку, ЄС виявляє також неабияке зацікавлення у розвитку стосунків з Андською спільнотою. Починаючи з 1995 року, Комісія Євросоюзу розробила три доповіді щодо відносин із країнами АСН, в яких було уточнено спеціалізовані цілі співпраці з регіоном [8; 24], зважаючи на його гетерогенність та інші особливості. Згідно з цими документами, трьома найважливішими цілями співпраці визначено:—

розвиток стратегічного альянсу; сюди слід віднести й спільні інтереси та позиції, як і передумови для союзу партнерів у органах міжнародних організацій;—

підтримку диверсифікованих моделей сталого розвитку;—

полегшення і спрощення політичного діалогу між інституціями, що є представниками цивільного населення в обох регіонах.

Погоджено, що цілей співпраці буде досягнуто за допомогою:—

політичного діалогу на рівні міністрів (Римська декларація від ЗО червня 1996 року);—

співпраці у боротьбі з незаконним виготовленням та продажем наркотиків (поки що андський регіон є єдиним, з ким ЄС веде такий специфічний політичний діалог);—

підписання другої Рамкової угоди між ЄС та Договором Картахени і його членами, спрямованої на забезпечення демократичних принципів та дотримання прав людини. Ця угода повинна надати новий поштовх до співпраці між двома регіонами та посилити регіональний інтеграційний процес андських держав;—

спеціальні торговельні преференції, иа підставі яких з урахуванням принципу найбільшого сприяння близько 80 % експорту андських країн до ЄС не обкладаються митом.

Європейський Союз також визначив у співпраці з АСН два пріоритетні напрямки зі специфічними цілями:

І. Сприяння інтеграції в андському регіоні на підставі:

1) підтримки всіх залучених до процесу інтеграції в андському регіоні діючих осіб (йдеться про регіональні та національні інституції, представників всього цивільного населення, незалежно від того, чи це є неурядова міжнародна організація, профспілка чи торгова палата); остаточним результатом повинно стати зближення цих інституцій з основними учасниками інтеграційного процесу;

2) посилення інструментів та дій, необхідних для створення до 2005 року спільного андського ринку;

3) посилення міжнародної ролі АСН у світовій економіці.

II. Сприяння створенню "андської зони миру" [17; 27]:,

1) збереження природних ресурсів та запобігання катастрофам;

2) боротьба з наркозлочинністю;

3) мирне врегулювання існуючих та запобігання потенційним конфліктам.

Вищенаведене доводить, що зацікавленість Євросоюзу андським регіоном постійно зростає. Завдяки вигідному торговельному та політичному партнерству обидва об'єднання зближуються з новими силами, проектами, перспективами.

Перспективи розвитку. Вступ до ФТАА/ПЗВТ

Розвиток ідей створення ФТАА/ПЗВТу контексті латиноамериканської інтеграції

Разом з інтеграцією країн Андського пакту прискорився і процес панамериканської економічної інтеграції. Цей процес відбувається на двох рівнях — внутрішньоорганізаційному (кожне з регіональних угруповань обох Америк розглядає свої можливості та вклад, який би воно внесло у створення Панамериканської зони вільної торгівлі (ПЗВТ) та загальноамериканському (субрегіональні та регіональні економічні об'єднання проводять інтенсивну політику переговорів та укладення рамкових угод для зближення та гармонізації стосунків). Одним з яскравих прикладів внутрішньорегіональної економічної стратегії є Одинадцята зустріч лідерів країн Андської спільноти 25—27 травня 1999 року в колумбійському місті Картахена, приурочена до 30-ї річниці підписання Договору Картахени. У результаті дискусій керівники п'ятьох країн прийняли рішення про ведення спільної внутрішньої політики та створення не пізніше 2005 року спільного ринку на зразок європейського, домовившись гармонізувати з тією ж метою макроекономічну політику різних країн та зменшити інфляцію. До 2005 року передбачається створити умови для вільного переміщення громадян, капіталів, послуг. Основним імпульсом для створення спільного ринку стане спільна зовнішня політика держав Андської спільноти, метою якої є захист субрегіональної (андської) цілісності, сучасних цінностей, прав та інтересів. Вона спрямована також на зміцнення миру та регіональної безпеки, посилення переговорних можливостей регіону щодо сприяння та активної діяльності у створенні Зони вільної торгівлі для Північної та Південної Америк — ФТАА (Free Trade Area of Americas). Тут лідери андських країн підтвердили зобов'язання спільноти зміцнювати відносини з іншими торгово-економічними блоками, перш за все з МЕРКОСУР, розширення зв'язків з яким вважається першим етапом до створення Зони вільної торгівлі Америк від Аляски до Вогненної Землі.

У процесі становлення ФТАА/ПЗВТ можна виділити два найважливіші періоди:

1. Підготовча фаза (1995—1998 роки). Після кількарічної паузи у жорстких дебатах у США щодо Північноамериканської зони вільної торгівлі колишній президент Сполучених Штатів Америки Б. Клінтон знову відновив ідею створення Панамериканської зони вільної торгівлі та запропонував "побудувати" весь американський континент на зразок НАФТА. Конкретним політичним підґрунтям для процесу створення ФТАА стали конференції міністрів торгівлі залучених країн, що відбуваються кожні 12 місяців. Перша така зустріч відбулась у червні 1996 року у Денвері, США. Тоді було створено робочі групи з таких проблем: полегшення доступу до ринку; митна справа та походження товарів; прямі інвестиції; норми та технічні торговельні бар'єри; субсидії; антидемпінгове мито та ін.

Одночасно з зустріччю у Денвері відбувся Перший панамериканський економічний форум за участю представників приватного сектора континенту, щоб надати останнім можливості розбудовувати свої мережі та аналізувати й дискутувати стосовно процесу створення ПЗВТ.

На другій зустрічі міністрів у березні 1996 року у Картахені, Колумбія, було підписано зобов'язання країн створити до 2005 року зону вільної торгівлі та вжити до 2000 року конкретних заходів. Було також утворено 4 нові робочі групи з таких предметів переговорів: залучення громадськості, права інтелектуальної власності, послуги та політика конкуренції. Наголошено також на зобов'язанні підтримати малі та бідні країни у процесі розвитку.

У березні 1997 року відбулась третя зустріч міністрів торгівлі у Вело Горізонте, Бразилія, на якій підготовчому комітету у складі 34 заступників міністрів торгівлі було доручено підготувати до наступної зустрічі міністрів перетворення робочих груп у групи переговорів та знайти відповіді на дискусійні питання. Окрім того, було створено 12-ту групу — Групу з примирення та арбітражу.

Ареною четвертої зустрічі міністрів торгівлі стосовно процесу ФТАА стала коста-риканська столиця Сан-Хосе (19 березня 1998 року). Остання у підготовчому періоді зустріч увінчалась створенням Комітету переговорів (Trade Negotiations Соmіtee, TNC), що складався з 34 заступників міністрів торгівлі залучених країн та отримав завдання досягнути до 2000 року конкретних успіхів та узгодити специфічні засоби полегшення торгівлі. Робочі групи було переформовано у 9 груп переговорів:—

питання доступу до ринку;—

прямі інвестиції;—

послуги;—

залучення громадськості;—

врегулювання суперечок;—

сільське господарство;—

права інтелектуальної власності;—

субсидії, антидемпінг та вирівнювальне мито;—

політика конкуренції.

2. Фаза переговорів (1998—2005роки). Згідно з рекомендацією міністрів, переговори про Панамериканську зону вільної торгівлі розпочались на Другому саміті Америк у Сантьяго, Чилі, у квітні 1998 року, де президенти країн домовились про завершення етапу переговорів у 2005 році та про те, що переговори відбуватимуться кожні 18 місяців у країнах-членах потенційної ПЗВТ за процедурою ротації.

П'ята зустріч міністрів торгівлі відбулась лише у листопаді 1999 року в Торонто, Канада. Все,