8. Суттєві перетворення головної продуктивної сили — людини-працівника: формування працівника нового типу, радикальна зміна змісту праці (зокрема, витіснення працівника зі сфери виробництва і перехід до здійснення контролюючих функцій), гармонійне поєднання розумових, фізичних, психічних зусиль людини, її духовне збагачення. Таке перетворення людини-працівника передбачає домінування розумових зусиль, духовних здібностей при організації й управлінні виробництвом, високий рівень освіти та кваліфікації.

4. Докорінне перетворення предметів праці, створення нових видів матеріалів з наперед заданими необхідними властивостями на основі синтезу використовуваних раніше: композитні матеріали (поєднання матеріалів і кераміки та ін.), сплави різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно, нові метали (аморфні сплави, що накопичують інформацію, надпровідники тощо).

5. Упровадження принципово нових технологій, що з'явилися на базі фундаментальних відкриттів — лазерних, плазмових, мембранних, електронно-променевих та ін. їм властиві маловідходність, вони забезпечують зростання продуктивності праці в десятки разів, високу якість продукції, екологічну чистоту тощо.

6. Революційні зміни у підході до використання людьми сил природи. Розпочалися під час промислової революції наприкінці ХVIII — на початку XIX ст., коли у безпосередньому виробництві почали використовувати силу вітру, пари, електроенергію. За НТР важливу роль відіграють ядерна та термоядерна енергія, перспективним є широке використання енергії термоядерного синтезу, сонця, океанських припливів, підземного тепла та ін.

7. Революція у формах і методах організації виробництва. Вперше революційні зміни у цій сфері відбулися з впровадженням системи Тейлора. її ще перед Другою світовою війною замінили досконаліші — система аналітичної оцінки робіт, збагачення змісту праці, людських стосунків тощо.

8. Революція у засобах зв'язку, виникнення принципово нових засобів інформації — космічних, волоконно-оптичних тощо.

На основі комплексного аналізу основних ознак НТР логічно можна з'ясувати системне визначення її сутності.

Науково-технічна революція — революційні перетворення науки, техніки і технології, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи, особистісних і речових факторів виробництва, системи продуктивних сил та її речової (техніко-економічної) форми, що, у свою чергу, детермінує перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, принципові зміни ролі людини в суспільному виробництві.

Особливо важливу роль (якщо не брати до уваги зміни в основній продуктивній силі) відіграє перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу.

Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу.

Воно передбачає органічний взаємозв'язок науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) з масовим виробництвом.

Наука як продуктивна сила — сфера розумової діяльності людства, яка полягає в розробленні й теоретичній систематизації знань про реальну діяльність, що використовується для підвищення ефективності виробництва матеріальних і духовних благ.

Загалом до кінця ХVIII ст. вчені вивчали окремі ізольовані явища, накопичували дані з різних сфер знань. У XIX ст. під впливом потреб виробництва, зокрема промислового перевороту, наука почала досліджувати процеси, генезис і розвиток окремих речей, явищ. Найвагомішим результатом таких досліджень стало відкриття клітини і створення клітинної теорії, закону збереження і перетворення енергії, еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Виявлення електрона та глибоке вивчення елементарних частинок почало революцію у природознавстві. Поява методів штучного створення нових хімічних елементів, вивчення енергетичних процесів на Землі, Сонці, в космічному просторі стали найважливішими умовами виникнення НТР у середині 50-х років XX ст.

За НТР роль науки кардинально змінилася, вона перетворилася на безпосередню специфічну продуктивну силу, що характеризується такими основними властивостями:

1) домінування теоретичних знань над експериментальними. До цього нові технічні винаходи іноді робилися емпірично, а науково пояснили їх пізніше (наприклад, теорія, яка обґрунтовувала функціонування парової машини, з'явилась приблизно через півстоліття після її винайдення). У сучасну епоху поява комп'ютерів, лазерів, ядерних реакторів та інших винаходів є наслідком цілеспрямованого використання фундаментальних наукових відкриттів;

2) перетворення науки в більшості галузей виробництва на початкову стадію безпосереднього матеріального виробництва;

3) безперервне набуття виробничими процесами все більше наукового характеру;

4) сприяння інтенсивному економічному зростанню, оскільки використання досягнень науки дає змогу поліпшувати економічну якість машин, обладнання, транспорту тощо, інтенсифікувати технологічні процеси, вдосконалювати організацію виробництва і праці;

5) перетворення праці вченого на продуктивну працю сукупного працівника;

6) безпосередній вплив науки на окремі елементи продуктивних сил — предмети праці, форми й методи організації виробництва, інформацію.

Роль науки як важливої продуктивної сили суспільства виявляється насамперед у швидкому зростанні в більшості розвинутих країнах витрат на науку (у США такі витрати за 1970—2000 рр. зросли з 28,6 до понад 220 млрд дол.), а також в тому, що сфера НДДКР стала одним із найважливіших факторів (поряд з якісним удосконаленням трудових ресурсів) економічного зростання, конкурентної боротьби. Стимулюючи генеруючу дію цього фактора, розвинуті країни витрачають від 2,5 % до 8 % ВНП на розвиток НДДКР. В Україні внаслідок кризових явищ в економіці у 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст. ця частка скоротилась до 0,3 % (у 2003 р.).

Ще одним виявом процесу перетворення науки на продуктивну силу є переважаючий її розвиток у системі "наука — техніка — виробництво" і випереджаючий розвиток наукомістких галузей. Держава активно сприяє освоєнню космічного простору, розвитку ядерної енергетики, біотехнології, напівпровідникової технології, комплексної автоматизації та роботизації виробництва тощо тому, що, наприклад, в США одиниця їх продукції в 10 разів наукомісткіша, а її матеріаломісткість на ЗО % нижча, ніж в традиційних. Свідченням цього процесу є також активна державна підтримка НДДКР усіма розвинутими країнами, що виявляється в організації наукової діяльності в межах державних лабораторій (які зайняті переважно довготерміновими і дорогими проектами), у фінансуванні значної частки витрат на науку, зокрема у ВНЗ (які проводять фундаментальні та прикладні дослідження), наданні додаткових пільг, створенні спільних і міжгалузевих інститутів та програмно-цільових центрів тощо.

Україна у перетворенні науки на продуктивну силу значно відстає від розвинутих країн, причому таке відставання зросло у 90-ті роки XX — на початку XXI ст. Крім скорочення витрат на розвиток науки, це виявилось в істотному зменшенні кількості наукових працівників та мережі проектних і науково-дослідних установ, еміграції за кордон понад 6,2 тис. докторів і кандидатів наук за період з 1991 по 2001 рік та ін.

Наслідком перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, як і кумулятивної дії інших факторів, став перехід НТР у другий етап свого розвитку, який почався в середині 70-х років XX ст. (перший етап в середині 50-х років XX ст.), і поява в системі продуктивних сил ще одного елементу — інформації.

Література

1. Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа. 2000. —Т. 1.

2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с.

3. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с.

5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.

6. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9.

7. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с.

8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.

9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.

10. Дзюбик С, Ривак о. Основи економічної теорії. — К.: Основи. 1994.

11. Дмитриченко Л. И. История экономических учений. — Донецк: -Китис"; Дон. ГУ, 1999. — 452 С

12. Довбанко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Но* белівської премії). — Київ, 2000.