Новітні технології економічного аналізу. Кліометрія (нова економічна історія)

Практичні потреби людства глибоко впливають на розвиток економічних методів і концепцій, який відбувається у процесі порівняння та уточнення різних підходів, позицій, поглядів. Передова економічна думка постійно стикається з певною консервативністю і продовжує розвиватися, звільняючись від претендуючих на непорушність теоретикометодологічних економічних аксіом. Іде пошук шляхів формування нового суспільного порядку, де приватна власність, підприємницька ініціатива, конкуренція повинні співіснувати з соціальним партнерством, що дає змогу ширше і повніше використати багатющий потенціал людини, без звернення до якої вже неможливо впровадити сучасні економічні та інформаційні технології. Присудження Нобелівських премій Д.-Л. Мак-Феддену за розвиток методики формального обробітку індивідуальних статистичних та економічних даних, Дж.-Дж. Хекмену за розвиток теорії та методів аналізу соціально-економічних факторів, зокрема залежності рівня освіти, місця проживання від економічних умов життя конкретної людини тощо, свідчить про визнання нових економічних течій.

Кліометрія (нова економічна історія)

Раніше економічна історія розглядалася просто як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого, і лише в середині XX ст. вчені підступили до аналізу тенденцій еволюції господарських систем. З 60-х років все значущішими стають дослідження у галузі кліометрії — нового напряму економічної історії. Прихильники його, зокрема американські вчені Р.-В. Фогель, Д.-С. Норт, С. Енгерман та інші, за допомогою найсучасніших методів вивчають траєкторії економічних процесів минулого, щоб вивчати нинішнє і прогнозувати майбутнє, кількісно оцінюють історичні явища. Термін "нова економічна історія" запровадив у науковий оборот саме Р.-В. Фогель у своїй праці "Нова економічна історія, її визначення і методи" (1966).

Наукові дослідження в межах цього підходу орієнтовані на передбачення, що минуле залишило значно більше інформації, яку виявляє історик, використовуючи лише традиційні методи. Крім загальновизнаних фактів, що безпосередньо засвідчують речові та письмові джерела, сама наявність і частота згадувань про такі факти є певною інформацією про минуле. Величезні пласти речових та письмових історичних джерел (податкові і митні звіти, податні книги, реєстраційні записи церковних приходів та монастирів тощо) практично не цікавили істориків, оскільки на основі кожного з них окремо неможливо було зробити ніяких узагальнень.

Однак масиви інформації, що розглядаються як традиційні чи нетрадиційні джерела, містять різні дані, обробивши які з використанням сучасних статистичних та економетричних методів, можна отримувати нові змістовні результати. Як вихідні моделі історичного дослідження господарського життя економічні історики використали моделі, розроблені економічною теорією. В історичних дослідженнях з'явилися такі економічні терміни, як виробнича функція, факторний аналіз, навіть ВНП.

Вивчаючи репрезентативні масиви даних, економічні історики зуміли оцінити найважливіші показники економічного розвитку минулих віків у категоріях нинішнього дня: ВНП розвинутих країн Європи (для яких тільки й існувала відповідна статистика) було оцінено до XIII ст. Отримані дані про чисельність населення, продуктивність праці, ефективність виробництва, динаміку цін, прибутків та нагромадження у Новий час і в середні віки суттєво розширили уявлення про минуле. Ці праці стикалися з іншими історичними та економічними дисциплінами — дослідженнями довготривалих тенденцій економічної динаміки, історією грошового обігу, історичною демографією.

До початку 60-х років нові кількісні методи (кліометрія) сприймалися як виклик традиційній галузі знань — економічній історії. Важливою віхою у становленні кліометрії була організація кліометричних конференцій, започаткована з невеликої зустрічі в університеті Пед'ю у грудні 1960 р. (надалі "Конференція із застосування економічної теорії та кількісних методів до проблем історії" стала традиційною, щорічною). Найбільш пам'ятною частиною її був виступ Р.-В. Фогеля з поясненнями соціальних заощаджень на залізницях.

Фогель Роберт-Вільям народився в 1926 р. в м. Нью-Йорк. Навчався в Колумбійському університеті, де успішно захистив магістерську дисертацію, на матеріалах якої опублікував книгу "Союз тихоокеанських залізниць: прецедент поспішної ініціативи".

У 1963 р. став доктором філософії. Працював асистентом у Рочестерському університеті, професором широко відомої Вищої школи бізнесу Чиказького університету. У 1998 р. обраний президентом Американської економічної асоціації, член багатьох професійних та громадських організацій, входить до складу редколегій багатьох наукових журналів, провідний дослідник Національного бюро економічних досліджень США.

Член Національної академії наук США, Європейської, Американської академій мистецтв і наук, Британського історичного товариства, почесний доктор Рочестер-ського, Палермського та інших університетів. Лауреат Нобелівської премії (1998).

У своїх дослідженнях вчений одним з перших почав використовувати контрфактичні гіпотези. З їх допомогою він перевернув традиційні уявлення про роль та умови розвитку залізниць в США. Вчений заперечив поширену точку зору, що саме залізниця "зробила" Америку. Традиційно вважали, що залізниці були абсолютно незамінні для економічного піднесення США в 1840— 1890 рр.: як найефективніший транспортний засіб вони сприяли зростанню товарообігу, стимулювали освоєння нових земель і, крім того, стимулювали розвиток промисловості, передусім сталеплавильної. Фогель довів, що це перебільшення. Для оцінки ролі залізниць він використав контрфактичні моделі. З'ясувалося, що водні шляхи могли б непогано замінити залізниці як транспортний засіб і американський ВНП зменшувався б при цьому не більше ніж на З %; освоєння нових земель також практично не гальмувалося б завдяки розгалуженій системі каналів; більшу частину попиту на продукцію сталеплавильної промисловості забезпечувала не потреба в нових рейках, а заміна старих, а також інші виробництва, наприклад цвяхове. При використанні каналів і возів розвиток економіки затримався б тільки на пару років. Отже, залізниці виявилися зовсім не такими життєво необхідними, як вважалося раніше.

Ще приголомшливішими виявилися результати знаменитого спільного дослідження Фогеля і Енгермана про роль та ефективність рабства у південних штатах США напередодні Громадянської війни. Вважалося, що американське рабство було надто неефективне через примусовий характер праці. Воно сприяло падінню підприємницького духу, призвело до низької ефективності розподілу ресурсів та доходів на душу населення на рабовласницькому Півдні. Дослідження Фогеля і Енгермана показали, що інтенсивна організація господарств, економія від масштабу та сприятлива кон'юнктура ринків бавовни робили плантаційні господарства прибутковими; витрати відтворення рабів були меншими за прибуток від работоргівлі; ефективність сільськогосподарського виробництва на "відсталому" Півдні була вищою, ніж на "розвинутій" Півночі, і що доходи на душу населення в південних штатах були не тільки на рівні найрозвинутіших країн тих років, а й відзначалися надзвичайно високими темпами зростання. Ефективність рабовласницької системи виявилася набагато вищою, ніж вважали, і причинами її краху були не економічні, а політичні та соціальні фактори. Це не означало, що автори з моральної точки зору підтримували рабство.

Таку позицію підтримав Д.-С. Норт. У своїй праці "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966) він наголосив, що саме по собі рабство не зумовлювало зниження якості підприємницької діяльності, зменшення обсягу капіталовкладень, нераціональний розподіл капіталу між сільськогосподарським і промисловим виробництвом. За екстенсивного виробництва переважно сільськогосподарського, південні плантатори раціональніше вели господарство, краще обробляли землі та використовували капітал і працю рабів для одержання найбільшого прибутку. Водночас він зазначає, що не торкається моральних і етичних аспектів цього процесу.

НортДугласСесіль народився в 1920р. (м. Кембридж, США). У 1942 р. отримав диплом бакалавра з спеціальності "політична наука, філософія і економіка". У 1952 р. захистив докторську дисертацію. Упродовж 50-х років Норт провів низку досліджень економічного зростання в межах вивчення економічної історії. Особливо плідно працював у 1960—1966 рр. директором Інституту економічних досліджень при Вашингтонському університеті, одночасно редагуючи "Журнал економічної історії".

Автор восьми книг, майже сотні наукових статей. Член Британської академії наук, Американської академії мистецтв і наук, тривалий час був членом Ради директорів Національного бюро економічних досліджень США, в 1972 р. — президентом Асоціації історії економіки, а в 1975 р. — президентом Західної економічної асоціації. Працював також економічним консультантом урядів Росії, Аргентини, Перу та Чехії. Надалі є впливовою фігурою в економічному світі. Лауреат Нобелівської премії (1993).

Д.-С. Норт підійшов до розвитку економетрії дещо з іншого боку. Він один з перших став проводити міждержавні зіставлення та кількісні оцінки різних стратегій економічного зростання і в наступних працях піднявся на вищий рівень історико-економічних узагальнень.

У монографії "Структура та зміни в економічній історії" (1931, 15 розділів, об'єднаних у три частини) на високому науково-теоретичному рівні із залученням великого масиву даних щодо Європи та Америки вчений досліджує історію економіки, розвиток прав власності, фундаментальні економічні проблеми, особливо обмеженість ресурсів. Першу економічну революцію (ПЕР) — виникнення тваринництва та землеробства 10 тис. років тому, що забезпечило можливість створення запасів продовольства, автор вважає не стільки радикальним розривом з минулим, як стверджували класики історії, скільки кульмінацією еволюційного розвитку серії попередніх подій. "Реальна ж революція, — пише він, — відбулася набагато пізніше — у другій половині XIX століття", коли комплексне використання результатів науково-технічного прогресу призвело до другої економічної революції (ДЕР) — фундаментальних змін в економічній системі в результаті збільшення обсягу та охоплення ринку і структурно — організаційних змін. Якщо ПЕР створила сільське господарство і "цивілізацію", то ДЕР забезпечила виробництво все зростаючими новими знаннями, звівши