Наступна, 130-та, конференція ОПЕК відбулася у Відні 31 березня. У ній взяли участь представники країн-спостерігачів, у тому числі Росії, Казахстану, Мексики, Оману, Анголи та інших держав-нафтовиробників, що не входять до складу світового нафтового картелю. На конференції заплановано розгляд питання стратегії ОПЕК до кінця року, а також, обрання нового генерального секретаря картелю.

Отже, коли була створена Організація країн-експортерів нафти, мало хто вірив в її майбутнє. Нафтові компанії, як і преса, сприйняли нову організацію зі скептицизмом. Таке ставлення до організації було зумовлене, перш за все, політичним забарвленням режимів країн, а також різними підходами до вирішення нафтових проблем. Загальна думка зводилась до того, що новостворена організація розпадеться внаслідок внутрішніх протиріч. Але тим не менше ОПЕК не перестала існувати, не розпалася, а навпаки, за кілька років зміцніла і перетворилася в найбільш впливову організацію на нафтовому ринку, потіснивши найбільших монополістів, утворивши енергетичну кризу — і "перевернувши з ніг на голову" всю ситуацію, яка здавалась такою стабільною, не тільки на нафтовому ринку, але й у світовій економіці та політиці в цілому.

У 2000 році країни-члени відсвяткували сорокарічний ювілей своєї організації. За цей період вона пройшла нелегкий шлях — від перших несміливих кроків до завоювання передового становища на ринку нафти. 40 років тому ця подія стала однією з найбільш революційних у світовій економіці XX століття. Важкий початок ОПЕК пов'язаний з тим, що вона замахнулась на наймогутнішу монополістичну організацію — Міжнародний нафтовий картель.

Протягом 60—70-х років частка доходів країн-експортерів від експорту нафти зросла, деякі країни взагалі націоналізували частину своєї нафтової промисловості. Бомба вибухнула в жовтні 1973 року, коли США підтримали Ізраїль у війні з Єгиптом. У відповідь Саудівська Аравія й інші арабські експортери оголосили ембарго на експорт нафти в США. Сумніви найбільших скептиків були розвіяні остаточно: тепер саме ОПЕК, а не "сім сестер", є найбільшою силою на ринку нафти.

Ні на хвилину не вщухали і суперечки між членами ОПЕК. Члени ОПЕК перевищують установлені ними ж квоти видобутку. ОПЕК, як і раніше, залишається ареною боротьби двох сил: "помірних" країн, що виступають за середній рівень цін на нафту, і "радикалів" (Ірак, Лівія), що домагаються максимального рівня цін. Але, незважаючи на розбіжність інтересів, їх багато що об'єднує. Вони розуміють, що без організації самостійно не зможуть контролювати ринок нафти. Діяльність Організації, як політична, так і економічна, тісно пов'язана з нафтою. На її планових Конференціях країни-члени обговорюють кількість, якість, умови видобутку і рівень цін на нафту.

У 90-х роках XX ст. ОПЕК співпрацює з іншими країнами-експортерами нафти — Росією, Норвегією, Мексикою, Оманом. Існувала навіть пропозиція президента Венесуели Ернеста Мартеса про вступ Росії і Венесуели в ОПЕК [14]. Той факт, що від організації залежить ситуація на міжнародному ринку нафти, сьогодні визнають всі. ОПЕК знайшла свою нішу в сучасних міжнародних відносинах. Вона визначає рівень цін на нафту, в цій якості вона і збережеться. Це не випадкове об'єднання, а щось особливе, найважливіший сегмент на ринку нафти.

Незважаючи на внутрішні протиріччя і проблеми останніх десятиліть, ОПЕК не розпалася. Не станеться цього і найближчим часом. Хоча керівники ОПЕК усвідомлюють, що "нафтова зброя" — це двосторонній меч. Якщо ціни надто завищені, рентабельнішими стають інші джерела енергії. Енергія сонця, вітру, морських припливів, повторне використання вугілля — все це може великою мірою замінити в майбутньому нафту. Щоправда, Захід не дійшов поки що згоди у вирішенні цієї проблеми. Зараз ОПЕК немає альтернативи — оскільки немає альтернативи нафті. А оскільки наступні 20—25 років заміну нафти точно не знайдуть, за майбутнє ОПЕК можна не хвилюватися.

Якщо ОПЕК пережила всі катаклізми своєї 40-літньої історії, мабуть, вона дійсно потрібна й експортерам, і ринкові в цілому.

Список використаної літератури

1. Андресян Р. Н., Казюков А. Д. ОПЕК в мире нефти. — М.: Наука, 1978. — 232 с.

2. Андреев Р. Арабские страны против картеля-грабителя // Азия и Африка сегодня. — 1961. — № 3.

3. Банков Н.ш Александрова И. Производство и потребление топливно-енергетических ресурсов в 20 в.// Мировая економика и международные отношения. — 2001. — № 9. — С. 28—30.

4. Валькова Л. В. Саудовская Аравия: нефть, ислам, политика. — М., 1987. — 255 с.

5. Дюразель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів: Пер. з фр. — К.: Основи, 1999. — 903 с.

6. Економіка зарубіжних країн: Підручник. — К., 1998. — 416 с.

7. Инджикян Р. О. ОПЕК в мировом капиталистическом хозяйстве. — М., 1989. — 152 с.

8. Комлев Л. И. В борьбе с нефтяными спрутами. — М.: Международные отношения, 1976. — 167 с.

9. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 — 70-ті рр.): Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 558 с.

10. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. — К.:КНЕУ, 2001. — 340 с.

11. ШреплерХ.А. Международные економические организации: Справочник. — М.: Международные отношения, 1999. — 456 с.

12. Яковенко А. ОПЕК — символ больших денег // Международная жизнь. — 1999. — № 6. — С. 85—91.