Основні закони ринкової рівноваги та механізм їх дії
План
1. Сутність попиту та пропозиції.
2. Закон попиту.
3. Закон спадної віддачі.
4. Література
Сутність попиту та пропозиції.
Категорії "попит" і "пропозиція" у світовій економічній літературі трактуються неоднозначно. Згідно з визначенням К. Маркса "попит — це представлена на ринку потреба в товарах", а пропозиція — "продукт, який знаходиться на ринку або може бути доставлений на нього". Американські економісти К. Макконнелл і С. Брю визначають попит як "кількість продукту, який споживачі готові і спроможні купити за певною ціною із можливих протягом певного проміжку часу цін" . "Пропозиція — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити і запропонувати для продажу на ринку по кожній конкретній ціні із низки можливих цін протягом певного проміжку часу". Американський економіст Дж. Розенберг визначає попит як "прагнення і здатність купувати товари і послуги", а пропозицію як "ціну, за якою особа готова продати". Водночас у підручнику "Економікс" П.-Б. Самуельсона та інших визначення цих категорій відсутнє.
Автори підручника "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" стверджують, що "попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі", а "пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі і в певний час". В іншому підручнику попит охарактеризовано як "платоспроможну потребу у певному товарі", а пропозицію — як "кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити".
Основним недоліком більшості наведених визначень попиту є його ототожнення з платоспроможним попитом. Крім того, окремі автори обмежують попит лише потребами або платоспроможними потребами в товарах, що є недостатнім за умов інтенсивного розвитку сфери послуг і потреб в різноманітних послугах.
Попит — потреба в наявних на ринку товарах і послугах, що можуть бути надані, а також окремі аспекти економічних відносин у специфічних формах, які при цьому виникають.
Недоліком наведених дефініцій сутності пропозиції є передусім те, що товари розглядаються, як такі, що можуть бути вироблені, а не як наявні на ринку, і як прагнення до їх виробництва. Час їх виготовлення у різних сферах і галузях економіки неоднаковий, тому до моменту виробництва товарів може пройти певний строк, протягом якого потреба в них відпаде. Пропозицію (як і попит) не можна обмежувати лише виготовленими товарами. До неї слід включати величезну сукупність матеріальних та нематеріальних послуг, які можуть бути надані в будь-який момент.
Пропозиція — товар, який знаходиться на ринку або може бути доставлений до нього, вся сукупність видів діяльності, які можуть розпочатись на вимогу покупців з метою виробництва послуг, а також специфічні форми економічних відносин, що при цьому розвиваються.
Взаємодію попиту і пропозиції регулює комплекс відповідних законів.
Закон попиту.
Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її розвинутіша форма протягом останніх 100 років становить ядро політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції при купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.
Попит на певний товар залежить від різних факторів. Так, учений, розглядаючи попит на сорочки з боку покупців, називає такі основні фактори:
1) величина доходу покупців;
2) скільки сорочок вони вважають за необхідне мати;
3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, светри та ін.), який можна використати замість сорочок;
4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки);
5) смак і моду;
6) ціни подібних сорочок.
Вивчаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту, відповідно до якого "при незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни призводить до відповідного зростання величини попиту", і навпаки. Найважливішим положенням цього закону є обернена залежність між ціною і величиною попиту. Проте видавати його за сутність усього закону, як це робить більшість українських економістів, не слід, оскільки в умовах значної змінюваності інших параметрів (наприклад, насиченості ринку) такої залежності не спостерігається.
Простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Щодо ядра, така позиція є сумнівною, оскільки ним є відносини економічної власності у сфері безпосереднього виробництва. Економіст пояснює цей закон тим, що:—
зниження цін на певний товар розширює коло покупців;—
зниження цін може спонукати кожного споживача цього товару здійснити додаткові покупки, і навпаки;—
зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що при цьому споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву — чаєм), а також тим, що людина у цьому випадку стає біднішою і починає споживати певні товари у менших кількостях.
Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї самої причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше сформульовано саме закон попиту. Закон зниження попиту П.-Е. Самуельсона відображає лише один аспект взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. А загалом ці економічні закони відображають не глибинні внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при обґрунтуванні закону зауважили, що "здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту", а К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі із діючих у господарстві сил.
Приклад про попит на сорочки засвідчує, що їх пропозиція також зумовлена дією низки факторів. Основними з них є: витрати виробництва; мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); наявність чи відсутність конкурентів на ринку та інші.
Закон попиту—внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між потребами в наявних на ринку товарах і послугах, що можуть бути надані, і цінами на них, які перебувають в обернено пропорційній залежності.
Загалом формування попиту у розвинутих країнах означає цілеспрямовані й активні дії продавців (насамперед наймогутніших монополістичних підприємств, у тому числі олігополістичних), експортерів товару, а також маркетингові зусилля фірм і підприємців, спрямовані на стимулювання попиту потенційних покупців і споживачів. Найважливішими інструментами формування попиту є масована реклама, вдумливе інформування споживачів про нові види товарів і послуг, формування відповідних смаків, моди на певні товари і послуги.
За умов оптимального поєднання попиту і пропозиції формується ціна рівноваги. У марксистській політичній економії синонімічним поняттям є ціна виробництва за умов рівності попиту і пропозиції. З точки зору концепції маржиналізму при такій ціні споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликій тій жертві, яку він приносить, виплачуючи її ціну. Щодо виробників — їх максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Такі концепції відтворюють названі вище недоліки маржиналізму.
Закон спадної віддачі.
Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, він зіставляє користь і витрати. Виробник постійно має справу із зростаючими витратами, граничними доходами, що зменшуються, граничною корисністю, граничним продуктом. Гранична корисність — вигода, яку отримує індивід від споживання ще одного товару або послуги. Граничні доходи — доходи, отримані підприємством від продажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт — додаткова продукція,, виготовлена ще одним додатковим виробником. Усі ці граничні показники зіставляють з граничними (маргінальними) витратами, зумовленими додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно фірма розширює випуск товарів доти, доки граничні витрати зрівнюються з ціною продукції, або якщо додаткова одиниця продукції обходиться дешевше, ніж продажна ціна. Функціональний взаємозв'язок між додатковими витратами ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням обсягів виробництва виражається у дії закону спадної віддачі, сформульованому західними вченими.
Закон спадної віддачі—починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.
Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то обсяги виробництва зростатимуть усе меншими темпами, по мірі того як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок, розумових здібностей тощо. За оптимальної кількості зайнятих на підприємстві кожний додатковий робітник вносить усе менший вклад у загальний обсяг виробництва порівняно із своїм попередником. З точки зору продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається у тому, що середня продуктивність зростатиме доти, доки величина продукту, доданого додатковим робітником до загального обсягу виробництва, перевищує величину середнього продукту, або середню продуктивність раніше залучених робітників.
За вимогами цього закону правилом прийняття рішень для раціонального вибору (зіставлення користі і витрат) є те, що граничні витрати в кожному окремому випадку повинні дорівнювати граничному доходу. Тобто вкладення ресурсів слід