Основні причини економічної кризи в Україні

План

1. Причини економічної кризи, успадковані від СРСР. 

2. Негативні тенденції реформування економіки за роки незалежності. 

3. Література

Причини економічної кризи, успадковані від СРСР.

Найважливішими ознаками економічної кризи 90-х років в Україні є:

1) різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився у 3,5 рази, а відновлення рівня ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;

2) бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років: у 1992 р. вони становили до 3000 %, у 1993 р. — понад 10 000 %;

3) масове безробіття, яке, за даними МВФ, охоплювало приблизно 35 % працездатного населення;

4) катастрофічне зниження життєвого рівня переважної більшості населення — за різними оцінками від 5 до 10 разів; найвірогідніше, що життєвий рівень знизився приблизно у 7 разів;

5) масова міграція робочої сили за кордон (майже 7 млн осіб);

6) стрибкоподібне зростання зовнішнього боргу: якщо у 1991 р. він становив майже 400 млн дол., то в 1999 — понад 12 млрд дол.;

7) різка поляризація суспільства;

8) значна депопуляція населення: з 1990 по 2003 рік чисельність населення скоротилась на 4,5 млн осіб.

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів. Навіть у СРСР під час Другої світової війни падіння промислового виробництва становило 30 %.

Сукупність причин соціально-економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи:

1) успадковані від колишнього СРСР;

2) зумовлені непродуманістю реформаторських дій з часу проголошення незалежності України;

3) зумовлені перехідним періодом трансформації існуючої економічної системи в іншу.

Усі три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою. До основних причин першої групи належать:

1. Тотальне одержавлення економіки, власності на засоби виробництва (92 % з них перебували в руках держави, загальносоюзних міністерствах і відомствах). Внаслідок цього в економіці майже повністю був відсутній плюралізм типів і форм власності (колгоспно-кооперативна власність також була значною мірою одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію конкуренції і спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промислової продукції СРСР на світових ринках (лише до 12 % її вважалося конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (приблизно 70 % ), наявність затратної економіки.

За умов глибокої енергетичної кризи і зменшення державного сектору в 2003 р. до 20 % енерговитрати на одиницю продукції національного доходу загалом теоретично мали зменшитись, але цього не сталося. Енергомісткість національного доходу лише за період 1991—1993 рр. збільшилась на 25 %, а електроємність — на 41,1 % при зниженні обсягів виробництва в 1992—1993 рр. на 20,6 %. У наступні роки негативна тенденція наростала.

2. Глибокі диспропорції в економіці. За роки незалежності співвідношення між групами "А" і "Б" в Україні не поліпшилося. Це пояснюється насамперед більшою глибиною кризи в галузях легкої, харчової промисловості та інших галузях групи "Б", що є ознакою економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю, а отже, і державними підприємствами: панування адміністративно-командних важелів у народному господарстві, їх надмірна централізація в руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95 % всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Воно зумовлювало створення "гнилих" морів, будівництво атомних станцій з недостатнім рівнем безпеки поблизу великих міст, надмірної кількості "брудних" виробництв тощо. Був відсутній регіональний міжреспубліканський госпрозрахунок, через що з України безоплатно вилучалось до 10 % створеного на її території національного доходу.

5. Відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, процесу праці (тобто переважання ручної та незмістовної праці, відсутність дійових стимулів до праці, панування "зрівнялівки"), управління власністю, економічної влади на підприємстві. Найбільше відчуження від власності виявлялося у масовому її розкраданні. Таке тотальне відчуження за роки незалежності значно посилилось і відбувається як у межах державного типу власності, так і різних типів капіталістичної.

6. Значна мілітаризація економіки. На воєнні цілі витрачалось до 35 % ВНП, або майже 300 млрд крб., на рік (хоч офіційні дані були в кілька разів нижчими). В Україні після розпаду Союзу залишилось приблизно ЗО % військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, до 80 % підприємств галузей машинобудування займалися виробництвом зброї. Оскільки економічна конверсія відбувається обвально і некеровано, тягар ВПК став вагомим негативним чинником руйнівних процесів у економіці.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. З республік вилучалося 70 % створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо, але при цьому з України вилучалась частка цього доходу на користь інших республік. З проголошенням державної незалежності в окремі роки ще більше зріс централізм Києва щодо областей, який послабився лише у 2004р.

8. Політика пограбування села. Вона виявлялась у перекачуванні значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці. Така політика ще більше посилилась за роки незалежності, внаслідок чого з села викачувалось щорічно до 10 млрд грн., але не стільки на користь промисловості, скільки посередників — представників кланово-номенклатурної еліти.

9. Значна монополізація економіки.

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становило до 60 %, моральне — майже 90 %, а далі ситуація ще більше погіршилась.

Отже, недоліки попередньої економіки у процесі розбудови незалежної держави ще більше зросли. Але це не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи закорінене в здобутті Україною незалежності. Воно спричинене некомпетентністю влади, гіпертрофованим прагненням до особистого збагачення осіб, які мали доступ до національних багатств, криміналізацією економічної сфери та іншими чинниками. За відсутності цих чинників кризи в Україні могло не бути.

Негативні тенденції реформування економіки за роки незалежності.

Сукупність історично зумовлених та суб'єктивних передумов економічної кризи в Україні згодом була доповнена сукупністю таких специфічних причин:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, передусім з Росією. Це призвело до втрати Україною чималої частки традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки тільки 15 % усього промислового виробництва мало завершений технологічний цикл. Не всі існуючі господарські зв'язки були раціональними (зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), але їх потрібно було модифікувати поступово. Об'єктивним, але несприятливим для України чинником є те, що в Росії окремі впливові сили намагаються не допустити на ринки своєї країни деякі наукоємні і високотехнологічні товари з України.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової, змішаної економіки, а також до постіндустріального суспільства).

3. Руйнування державного управління економікою за переважання в 90-ті роки XX ст. державної власності і запровадження застарілих ринкових важелів. Крім того, внаслідок відсутності корпоративної планомірності в Україні сформувався симбіоз здебільшого нераціонального державно-адміністративного регулювання і стихії ринку, який зберігся, хоча і меншою мірою, на початку XXI ст.

4. Ухвалення непрацюючих, суперечливих або руйнівних за наслідками законів, відсутність механізму реалізації багатьох із них. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення економічних реформ, крім того, немало раціональних законів не діють.

5. Непродумане впровадження купона, оскільки купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси національної банківської системи, не мали надійного захисту, це спричинило їх катастрофічне знецінення. Купон став засобом спустошення національного ринку. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за тонну наприкінці 1993 р., Україна повинна була поставити товарів приблизно на 250 дол. На впровадження і підтримання купоно-карбованця держава витратила кілька десятків мільйонів доларів.

6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності. Внаслідок цього навіть незначні обсяги виробленої сільськогосподарської продукції не знаходять ринку збуту в Україні.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів (іноді низької якості), частка яких досягла у 1999 р. 70 %.

8. Відсутність комплексної і виваженої військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23 %, а в 1996 р. — приблизно 3,4 %.

9. Прийняття численних декретів, указів, постанов вищим керівництвом, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар). Такі декрети та укази нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос і непередбачуваність.

10. Нестабільність фінансової системи, зумовлена передусім надмірним зниженням частки одержавленого національного доходу, що суперечить прогресивним тенденціям у розвинутих країнах та істотно знижує