Товарне виробництво та його еволюція. Основні форми організації виробництва

План

1. Натуральне виробництво. 

2. Товарне виробництво. 

3. Безпосередньо суспільне виробництво. 

4. Література

Натуральне виробництво.

Виникло в період встановлення первіснообщинного ладу. В усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундії у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтках), а замкнений кругообіг (рух) продукту, як правило, не поширювався за їхні межі. Кожна господарська одиниця була майже цілком відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання господарюючих суб'єктів (власників) залежав тільки від рівня виробництва.

Натуральне (лат. natura — природа) виробництво — тип господарства, в якому продукти виробляють засобами ручної праці лише для споживання всередині господарства, для задоволення потреб виробників.

Суспільний поділ праці у натуральному господарстві малорозвинутий. Щоправда, всередині його праця уже могла бути поділена між окремими людьми та їх групами; так, в межах латифундій вона поділялася між рабами, які займалися різними видами робіт. Але господарські одиниці виконували переважно однакові види праці. За натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмінювалися на ринку, як товари, існували гроші. Але такий обмін відігравав другорядну роль. Натуральна форма виробництва відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і типу відносин економічної власності, які зумовлюють вкрай обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню незначних за обсягом, одноманітних, примітивних потреб. Загалом натуральне виробництво малоефективне і зумовлює дуже повільний розвиток продуктивних сил.

Експлуатація в антагоністичних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у яскраво виражених, най грубіших і брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності персонального характеру.

Виробничі відносини не виявлялися як відносини між речами, а були прозорими, тобто безпосередніми відносинами між самими людьми. Тому існував безпосередній зв'язок між виробництвом і споживанням та зумовлена ним певна стабільність економіки, переважання простого виробництва. Із становленням і розвитком феодального способу виробництва натуральної форми набував привласнюваний феодалом додатковий (у вигляді відробної ренти, виконання повинностей, ремонтування й будівництва фортець, мостів, доріг) та необхідний (селянські сім'ї займалися землеробством, скотарством, переробкою отриманих продуктів на готові для споживання вироби) продукт. Отже, натуральне господарство — це низький рівень розвитку технологічного способу виробництва, який ґрунтується на ручній праці, на основі якого повільно еволюціонувала колективна трудова власність і поступово трансформувалась у здебільшого нетрудові типи економічної власності з притаманними їм методами позаекономічного примусу до праці.

З розвитком продуктивних сил товарне виробництво витісняє натуральне. Так, при розпаді феодалізму відроби а і продуктова ренти замінюються грошовою, товарний характер цехового виробництва посилюється. Водночас пережитки натурального виробництва зберігаються і за панування товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми виробництва становлять значну, а в деяких — переважну частину економіки. В Україні з поглибленням економічної кризи в 90-ті роки XX ст. масштаби натурального виробництва значно зростали.

Товарне виробництво.

Матеріальною базою виникнення товарного виробництва, а отже, першою важливою його передумовою є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарного виробництва. Другою важливою передумовою його виникнення є економічна відокремленість виробників, яка після розкладу первіснообщинного ладу виявляється у формі приватної власності на засоби виробництва.

Товарне виробництво — організація суспільного виробництва, за якої окремі продукти виробляються відокремленими товаровиробниками, і для задоволення Індивідуальних, колективних і суспільних потреб необхідна купівля-продаж на ринку цих продуктів, які стають товарами.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників від засобів виробництва та результатів праці. Внаслідок цього обмін діяльністю і продуктами праці перетворився на товарний. Оскільки приватна власність виражається у двох протилежних за економічним змістом формах (дрібнотоварна, заснована на власній праці, і капіталістична, заснована на експлуатації найманої праці), то й відокремлення має різний характер.

Економічна відокремленість виробників — власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці, яка дає змогу самостійно вирішувати питання господарської діяльності (що, як і в якому обсязі виробляти) та управління власністю.

В окремих підручниках і навчальних посібниках 90-х років XX ст. однією з причин товарного виробництва називають право приватної власності на економічні ресурси1. Таке пояснення свідчить про підміну економічної категорії "приватна власність" юридичним поняттям "право приватної власності". Підставою для цього є ігнорування власності як фундаментальної економічної категорії у працях західних економістів і підміна її поняттям "право власності", яке відображає лише юридичний аспект складної і багатопланової соціологічної категорії "власність".

Характер відокремленості (повна або часткова) залежить від панівного типу власності. З погляду продуктивних сил відокремленість виробництва зумовлюється насамперед неоднорідністю праці. Види праці різняться складністю, різним функціональним змістом — співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Відповідно до умов праці виокремлюють працю легку і важку, працю в шкідливих умовах тощо. Оскільки фізичні, духовні здібності та навички людей до праці неоднакові, результативність, ефективність праці окремих осіб відрізняється. З погляду відносин економічної власності відокремленість виробників зумовлює їх прагнення привласнити результати своєї (в умовах простого товарного виробництва) і чужої (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму) праці.

Сучасними формами вияву економічної відокремленості товаровиробників є:

1) приватна власність на засоби виробництва (що базується на власній і чужій праці);

2) самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо;

3) незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції;

4) самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів;

5) самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо.

Безпосередньою матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці, які забезпечили створення великих матеріально відокремлених сфер виробництва, що функціонують як сукупний суспільний відтворювальний організм за економічного відокремлення виробників внаслідок обміну продуктами праці як товарами.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво. Простому товарному виробництву властиві єдність працівників із засобами виробництва, капіталістичному — їх антагонізм. Таке виробництво базується на власній праці, а капіталістичне — на експлуатації чужої. Продукт праці у простому товарному виробництві належить самому товаровиробникові, . в капіталістичному — власнику засобів виробництва (капіталісту). Просте товарне виробництво є дрібним, розрізненим, у ньому не існує одиничного поділу праці. Його мета — задоволення особистих потреб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — отримання прибутків капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо для особистого споживання, друга йде на ринок), а капіталістичне — загальний.

Основними ознаками товарного виробництва класичного типу (простого і капіталістичного — лише на нижчій стадії розвитку капіталізму) є: суспільний поділ праці; приватна власність (базується на власній і чужій праці) на засоби виробництва, зосереджена в руках приватних товаровиробників; економічна відокремленість товаровиробників; економічні зв'язки між такими товаровиробниками через обмін; стихійний анархічний розвиток. Ці ознаки наповнюються якісно новим змістом на вищій стадії розвитку капіталізму (наприклад, держава регулює товарне виробництво), водночас з'являються нові, а стихійність найповніше виявляється за економічних криз.

Отже, товарне виробництво в сучасних умовах — це виготовлення товарів і надання послуг економічно відособленими виробниками, представлене підприємствами різних типів і форм власності в умовах більшості суспільних способів виробництва (крім первіснообщинного) і регульоване державою.

Просте товарне виробництво продовжує існувати нині в усіх країнах, оскільки приватна власність (заснована на власній праці) відповідає здебільшого біологічній природі людини, наявні економічна відокремленість товаровиробників та суспільний поділ праці тощо, хоча капіталістичне товарне виробництво домінує з кінця XVI ст. Просте товарне виробництво в розвинутих країнах поширене в сільському господарстві, роздрібній торгівлі, сфері послуг, лісовому господарстві. У сільському господарстві кількісно переважають фермерські господарства, що базуються на сімейній праці, але більшість товарної продукції виробляють великі капіталістичні ферми. Таке виробництво підтримується за рахунок подовження робочого дня, великою інтенсивністю праці господаря та його сім'ї, відсутністю відпусток або їх значним скороченням та іншими факторами. Такі підприємства найчастіше стають банкрутами. Через механізм цін, кредитний механізм тощо вони потрапляють в економічну залежність (повну або часткову) від капіталістичних товаровиробників. Водночас прагнення реалізації своїх підприємницьких здібностей, намагання розбагатіти, певні переваги дрібнотоварного виробництва (гнучкість, економія на управлінських витратах тощо) є важливою причиною їх існування.

В Україні просте товарне виробництво (у формі індивідуального (сімейного) фермерського господарства, індивідуальної трудової діяльності тощо) у процесі господарської діяльності наражається на складніші економічні проблеми, ніж на Заході (відсутність відповідної техніки, високі відсоткові ставки за кредити тощо).

Товарне виробництво (просте й капіталістичне) існувало лише приблизно 6—7 тис. років. Його розвиток як форми суспільного виробництва має історичний характер. Це означає, що на зміну цій формі (внаслідок розвитку і поглиблення її внутрішніх суперечностей) прийде розвинутіша, окремі елементи якої вже формуються у передових країнах.

Безпосередньо суспільне виробництво.

Таке виробництво розвивається здебільшого на основі одиничного поділу праці як