Основні шляхи розв'язання інших глобальних проблем

План

1. Основні ознаки екологічної кризи. 

2. Паливно-енергетична та сировинна проблеми. 

3. Шляхи розв'язання інших глобальних проблем. 

4. Література

Основні ознаки екологічної кризи.

Вона почалася у середині 70-х років XX ст.

Екологічна криза — різке загострення суперечностей між людиною та природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин внаслідок панування капіталістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також антиекологічної господарської діяльності людей. Ірраціональних процесів народонаселення тощо.

Найважливішими її ознаками є:

1. Глобальні зміни клімату та виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище (потужність світової індустрії нині подвоюється за п'ять років), виходу людської діяльності за межі планети в космічний простір, втягнення у процес виробництва всіх елементів біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу), знищення озонового шару планети, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодів Арктики, затоплення значної частини заселених районів Землі, до зростання руйнівної сили ураганів, тропічних циклонів, штормів. Щороку на нашій планеті відбувається до 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні ЗО років внаслідок цих природних катаклізмів загинуло понад 3,2 млн осіб. Якщо екологічна криза загострюватиметься, кількість жертв від природних катастроф зростатиме.

2. Проблема відходів, тобто всього, що викидає людина в процесі виробничої діяльності, нераціональних форм організації відпочинку. В Україні у 1990 р. на 1 жителя припадало 300 тонн відходів, на початку 2003 р. — майже 500 т, причому 90 % з них — токсичні. За рік у світі нагромаджується 300—400 млн т небезпечних відходів. Особливо шкідливі радіоактивні відходи. Якщо до природних нуклідів живий світ пристосовувався впродовж усього процесу еволюції і вони не накопичуються в рослинах і тваринах (наприклад, у рослинах від 10 до 100 разів менше природних радіонуклідів, ніж у ґрунті), то радіонукліди ядерної енергетики засвоюються рослинним і тваринним світом. Унаслідок цього у деяких сільськогосподарських рослинах їх концентрація у 70—100 разів вища, ніж у ґрунті; у рибі і водяних рослинах — у десятки й сотні разів вища, ніж у ґрунті. Найнебезпечніші для людини радіоактивні нукліди — стронцій 90 і цезій 137, які добре засвоюються рослинами і тваринами і, потрапляючи з їжею в організм людини, випромінюванням руйнують його. Крім того, радіонукліди ядерної енергетики змінюють хімічний склад речовин у біосфері, нагромаджують у навколишньому середовищі нові шкідливі джерела випромінювання, що спричиняє зростання онкологічних та генетичних захворювань, особливо серед дітей та вагітних жінок, не кажучи вже про наслідки аварії на ЧАЕС.

Великої шкоди здоров'ю завдають викиди під час випробування ядерної зброї. Так, у США підприємці в 1987 р. поховали приблизно 7 млн т шкідливих речовин, причому про 25 % з них навіть не повідомили. Експорт отруйного сміття з промислово розвинутих капіталістичних країн у слаборозвинуті щорічно перевищує 2 млн т, а експорт отруйних відходів загалом становить понад 3 млн т у рік.

Відходи нагромаджуються й у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає до 50 млрд т вуглекислого газу, значна частина якого (33 % ) осідає на дно. Цей процес істотно впливає на вміст вуглекислого газу в атмосфері планети.

Паливно-енергетична та сировинна проблеми.

Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на нашій планеті постійно зростає. Так, щорічне споживання енергії у світі сягнуло нині понад 10 млрд т умовного палива, а в 1950 р. воно становило приблизно 2,5 млрд т, збільшується енергоозброєність безпосередніх виробників. Нині промисловий робітник у процесі праці застосовує енергію приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає більше 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Такого показника досягнуто лише в деяких найрозвинутіших країнах. У зв'язку з цим, а також через постійне зростання населення планети, нераціональне використання енергії, сировини, нерівномірний розподіл паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіонів країн світу та інші фактори, виробництво та споживання енергії і далі зростатимуть.

Основною причиною загострення паливно-енергетичної проблеми з погляду речового змісту є зростання масштабів залучення природних ресурсів у господарський обіг та їх обмежена кількість на нашій планеті. З погляду суспільної форми такою причиною є відносини капіталістичної (насамперед монополістичної) власності, які зумовлюють хижацьку експлуатацію природних ресурсів. Схожі явища відбуваються в Україні.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніальною політикою імперіалістичних держав, зокрема "політикою дешевої сировини", яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Так, з 200 млрд дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно 30 млрд дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце в затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. Цю негативну тенденцію не подолано.

Шляхи розв'язання інших глобальних проблем.

Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва є:

1) швидкий розвиток і використання відновлюваної енергії: сонячної та вітрової, океанічної та гідроенергії річок. Цей напрям в Україні лише розробляється;

2) структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі і зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Усе це вимагає більших витрат держав на природоохоронні цілі. Але якщо у США та ФРН на ці заходи витрачалося 2 % ВНП, в Японії — 3, то в колишньому СРСР — 1,2 %, а в незалежній Україні ще менше;

4) розроблення конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

5) вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км, тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні морів і Світового океану;

6) інтенсивний розвиток власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі сировини. Для розв'язання проблеми голоду треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд осіб в середині XXI ст.;

8) припинення хижацького вирубування лісів, особливо тропічних, раціональне лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищуватиме кількість вирубаних (що стосується й України);

9) формування в людей екологічного світогляду (насамперед у представників владних структур), що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнаціональному рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем;

10) комплексне розроблення законодавства про охорону довкілля, в тому числі про відходи. Так, у США, Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам і організаціям у переробленні відходів, вилученні з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід та ін. З цією метою використовуються податкові пільги, надаються субсидії, знижуються тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. На відміну від цього в Україні в 90-ті роки — на початку ХХІ ст. різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зросла кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється нагромадження відходів тощо;

11) нарощування екологічних інвестицій. Зокрема, в Австрії такі інвестиції становлять понад 15 % усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 р. було освоєно в 2 рази менше капіталовкладень, ніж у 1990 р. Надалі ситуація не поліпшилась. Так, викиди забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел становили у 2001 р. 4,05 млн т, а у 2002 р. — 4,08 млн т; обсяг забруднених річкових вод, що скидаються у поверхневі водойми, відповідно становив 3,01 і 3,1 млрд м3 .

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду суспільної форми (відносин власності) такі:

1) встановлення національної народної власності (в Україні — відсутня) на всі природні ресурси. Це дещо знизить вилучення імперіалістичними державами ТНК, паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються;

2) істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД (Конференція ООН по торгівлі і розвитку), від трьох до шести компаній контролюють від 80 до 85 % ринку міді, від 90 до 95 % ринку залізної руди, 80 % ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави