3) протиставлення стратегії об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів об'єднаній силі розвинутих країн. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках;

4) списання всіх боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн дол. Для виплати лише відсотків за ці борги не вистачає коштів, отриманих від капіталістичних держав за експорт сировинних ресурсів;

5) уникнення диктату міжнародних капіталістичних організацій, МВФ. Він полягає в тому, що надання допомоги цим країнам здійснюється за вимог виконання практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики;

6) ліквідація тягаря гонки озброєнь. У країнах третього світу проживає майже 80 % населення нашої планети, їхня частка у світовому виробництві становить 20 %, а військові витрати цих країн досягають чверті витрат всього світу;

7) нарощування випуску готової продукції країнами, що розвиваються. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури ціни на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

8) виділення розвинутими капіталістичними країнами значних фінансових, людських та технічних ресурсів для слаборозвинутих з метою розвідування, розроблення, перероблення природних ресурсів, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами. Це дасть змогу значно збільшити валютні доходи слаборозвинутих країн, встановити економічний суверенітет над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру;

9) здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних форм аграрних відносин: розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва, монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства, використання поставок продовольства з метою економічного та політичного тиску тощо;

10) об'єднання зусиль усіх країн для розв'язання глобальних проблем, збільшення витрат на подолання екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат. Нині витрати на охорону навколишнього середовища у світі більше ніж удвічі нижчі від мінімального рівня, необхідного для стабілізації екологічної обстановки на планеті. Доцільно створити за рахунок країн, які завдали найбільшої шкоди планеті, своєрідний фонд екологічної безпеки;

11) стимулювання усіма державами виробництва таких автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які не забруднюватимуть навколишнє середовище, забезпечуватимуть економію всіх паливно-енергетичних сировинних ресурсів, розширення лісових насаджень, зменшення відходів тощо;

12) активізація діяльності громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій (на зразок "Зеленого світу" в Україні), забезпечення адекватних з погляду сутності людини умов існування на планеті.

13) застосування комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів; екологічних платежів за всі види забруднення навколишнього середовища; виплат за збереження і покращення екологічних результатів; пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення; екологічне страхування та ін. У країнах ОЕСР використовується більше 150 різних економічних важелів у цій сфері, в тому числі понад 80 різноманітних штрафів, 40 різних субсидій.

Література

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с

4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.

5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С

6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с

7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.

8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.

9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.

10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с

11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.

12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.

13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.

14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення: