зумовлює необхідність зміни пропорційного співвідношення між приватною і неприватними типами власності на користь других. Крім того, соціальна форма руху матерії (в тому числі існування людини) є вищою порівняно з біологічною, діалектично її заперечує, отже, найважливіші сторони соціальної сутності людини діалектично заперечують її біологічну сутність, що послаблює силу та інтенсивність біологічної природи людини. Саме цим пояснюються самопожертви багатьох людей в ім'я свободи нації, країни, самої людини, готовність значної кількості людей нинішнього покоління працювати без намагання самозбагачення тощо. Важливо й те, що колективний, а не приватний характер праці є нині домінуючим, що зумовлює пріоритетність неприватних форм власності.
Загроза економічній безпеці України в межах економічної власності значною мірою зумовлює небезпеку в межах господарського механізму. Це пояснюється тим, що пріоритетність приватної власності означає домінування ринкових важелів самоуправління економікою. Цей зв'язок певною мірою усвідомлений у висновках конференції ООН щодо недоцільності формування моделі майбутнього розвитку цивілізації на основі приватної власності.
Загрозою економічній безпеці видаються деякі рекомендації та пропозиції, зокрема щодо недоцільності державного регулювання макроекономічних процесів навіть за допомогою ринкових важелів — ціноутворенням, капіталоутворенням, валютним режимом, кредитно-інвестиційною політикою, зовнішньоекономічною діяльністю та соціальними пріоритетами; стосовно форсованих темпів роздержавлення і приватизації, незважаючи на відсутність відповідних умов; жорстко ортодоксальної монетарної політики, яка позбавляє уряд змоги ефективного регулювання банківської системи, грошово-кредитної сфери. Відсутність державного регулювання співвідношення між прибутком і собівартістю, в тому числі між такими її складовими, як матеріальні витрати і заробітна плата, амортизація та ін., була однією з причин руйнування макроекономічних пропорцій процесу відтворення і відповідно поглиблення економічної кризи.
З боку урядових структур відсутнє елементарне усвідомлення негативних наслідків цих процесів, зокрема того факту, що втілюючи ці пропозиції з метою одержання кредитів (зокрема, МВФ), національна економіка понесе збитки, які набагато перевершують суму отриманих кредитів. Адже названі вище рекомендації МВФ спрямовані не тільки на впровадження ринкових важелів саморегулювання економіки, вони можуть вплинути на приховане руйнування економічної могутності раніше сильної європейської держави. Зокрема, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності за недосконалості політики протекціонізму сприяє проникненню, як правило, неякісних, але дешевих товарів на внутрішній ринок, що поступово знищує національне виробництво, перетворює Україну на периферію світового господарства. Негативний вплив МВФ та Світового банку на постсоціалістичні країни, на фінансову кризу внаслідок неправильних рекомендацій, жорсткої монетарної та бюджетної політики визнають відомі американські економісти Дж. Сакс, Дж.-Ю. Стігліц та ін.
Ці кредити дають змогу всій нації існувати в борг, навіть підвищувати в окремі роки реальну заробітну плату за зниження темпів ВНП. Так, у 1995 р. реальна заробітна плата, згідно з офіційними даними, збільшилась на 28,5 %, а ВНП скоротився на 11,8 %, продуктивність праці — на 7 %. Наслідком отримання кредитів є зростання зовнішнього боргу.
Для усунення наростаючої економічної небезпеки в межах господарського механізму слід суттєво скоригувати курс економічних реформ. Оскільки основним елементом господарського механізму за сучасних умов є державне регулювання економіки, а його ядром — національне економічне планування, то з метою посилення економічної безпеки України в цій сфері необхідно перейти до національного демократичного планування.
Перехід до регульованої ринкової економіки (а не просто ринкової) передбачає діалектичне поєднання позитивних надбань і переваг ринкової та планової системи, зокрема постійного соціального захисту населення.
Державні плани повинні бути якісно новими як за змістом, так і за формою. На основі міжгалузевого балансу і точної інформації слід складати індикативний (прогностичний) план, на який орієнтуватимуться галузі та підприємства недержавного сектору. Для його втілення у практику потрібно створювати комплекс економічних стимулів за допомогою системи прогресивного оподаткування, фінансово-кредитних важелів (зміни ставки відсотка, надання пільг при впровадженні нової техніки, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, регулювання грошової маси в обігу і т. п.), амортизаційної, інвестиційної політики та ін. Водночас для державного сектору слід приймати обов'язковий для виконання план доповнений імперативним (обов'язковим) виконанням державного бюджету, сферою дії якого є вся економіка
Література
1. Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа. 2000. —Т. 1.
2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с.
3. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999.
4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с.
5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.
6. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9.
7. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с.
8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.
9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.
10. Дзюбик С, Ривак о. Основи економічної теорії. — К.: Основи. 1994.
11. Дмитриченко Л. И. История экономических учений. — Донецк: -Китис"; Дон. ГУ, 1999. — 452 С
12. Довбанко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Но* белівської премії). — Київ, 2000.