які діють на предмети праці все складнішими машинами та механізмами й у діяльності яких переважають розумові функції. Частка розумової праці в їх діяльності — від 50 до 90 %, що зближує її з працею інженерно-технічної інтелігенції. Функціями таких працівників стають активне спостереження за технологічним процесом, роботою механізмів і приладів, налагодження і регулювання устаткування, зростання відповідальності та незалежності у процесі виробничої діяльності тощо.
За сучасного капіталістичного способу виробництва робітники мають деяку змогу самореалізації своєї особистості у процесі праці. Важливими економічними вимогами робітничого класу є вимоги отримувати задоволення від роботи, гарантування безпеки виробничих процесів, ергономічного контролю за умовами праці тощо. Внаслідок поступового створення об'єктивних передумов для поглиблення змістовності праці, задоволення вимог працівників, намагання доповнити механізм економічного примусу до праці механізмом внутрішнього спонукання та дії інших факторів впроваджується бригадна форма організації праці, яка передбачає відмову від конвеєра, колективну відповідальність працівників за якість і кількість продукції і за якої забезпечується безпосередній зв'язок з матеріальним постачанням робочих місць, велика гнучкість при зміні завдань та навантажень. Упроваджується також ротація робочих місць, розширюються трудові функції працівників тощо. Такі заходи доповнює соціальна політика з питань надання житла, гарантованого просування по службі, пенсійного забезпечення, підвищення кваліфікації, матеріального стимулювання, постійно діючих програм перекваліфікації працівників тощо. Ці заходи зменшують відчуження робітників від процесу праці, технологічне підкорення праці капіталом, а опосередковано — дещо послаблюють відчуженість від засобів і результатів праці.
За НТР дія закону підвищення потреб усе відчутніше виявляється у зростаючій потребі працівників в управлінні виробництвом. Поглиблення спеціалізації в умовах автоматизації виробництва передбачає участь безпосередніх виробників в управлінні технологічними процесами, вимагає координації дій між зростаючими трудовими колективами, інформації про весь виробничий цикл. Традиційна структура управління за нових умов стає гальмом НТР. Дія цієї об'єктивної тенденції посилюється зростанням ролі суб'єктивного фактора, вимогами трудящих щодо участі в управлінні не лише безпосереднім виробництвом, а й іншими суспільними процесами в усіх сферах відтворення, зокрема розподілом прибутку, політикою цін. Щоб частково задовольнити такі вимоги, використати індивідуальні та колективні організаторські здібності найманих працівників, їх залучають до управління у межах відносин "начальник-підлеглий", а також до прийняття рішень у межах організації. Представники працівників, профспілок разом з акціонерами входять до складу керівних рад, залучаються до управління виробництвом (але* під контролем капіталіста) переважно для вирішення проблем щодо резервів зростання продуктивності праці, підвищення її ефективності тощо. Розв'язання кардинальних питань розвитку підприємства (політика інвестицій, цін тощо) залишається є прерогативою капіталістів-власників та менеджерів вищої ланки, що свідчить про авторитарність управління.
На зміст праці в сучасних умовах помітно впливає дія закону переміни праці. З іншого боку, в умовах суспільного поділу праці, що постійно поглиблюється, та зростання спеціалізації виробництва за окремим індивідом закріплюється виконання певних функцій сукупного або комбінованого працівника. За НТР ці процеси розвиваються паралельно. Зокрема, з автоматизацією виробництва відбувається інтеграція у знаряддях праці й технологіях багатьох відокремлених раніше функцій-операцій, які тепер здійснюються без безпосередньої участі людини. Кожен робітник нового типу, виконуючи переважно функції контролера, регулювальника виробництва, з виходом на передній план інтелектуальних здібностей людини зможе виконувати функції широкого профілю, змінювати їх залежно від потреб виробництва. Закон переміни праці діятиме у формі рухливості та зміни функцій індивідуального та сукупного працівника. Отже, змістом праці сучасного працівника є такі основні види діяльності, як пізнавальна, регулятивно-контрольна, споживча.
Уперше за історію цивілізації особистість починає виконувати функції, які відповідають її природі, що забезпечує широкий простір для розвитку її сутнісних сил. Відтепер вирішальну роль відіграватимуть потреби людини у вільній і творчій праці, універсальному характері діяльності, власному вдосконаленні, виявленні талантів, у максимально можливому подовженні активного життя та ін. Така особистість стане могутнім фактором економічного й суспільного прогресу, який, постійно збагачуючись, прискорюючись, своїм ефектом перевершить сукупну дію всіх інших елементів системи продуктивних сил.
Література
1. Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа. 2000. —Т. 1.
2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с.
3. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999.
4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с.
5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.
6. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9.
7. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с.
8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.
9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.
10. Дзюбик С, Ривак о. Основи економічної теорії. — К.: Основи. 1994.
11. Дмитриченко Л. И. История экономических учений. — Донецк: -Китис"; Дон. ГУ, 1999. — 452 С
12. Довбанко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Но* белівської премії). — Київ, 2000.