Підприємництво і підприємці

План

1. Сутність підприємництва. 

2. Функції підприємництва та особисті якості підприємця. 

3. Література

Сутність підприємництва.

Поняття "підприємництво" вперше впровадив у науковий обіг англійський учений Річард Кантільон (1680—1734), розглядаючи його як економічну функцію особливого роду, важливою ознакою якої є ризик. Ж.-Б. Сей пов'язував підприємництво з організацією людей у межах господарської діяльності. А. Сміт вбачав у підприємцеві власника, а у підприємницькій діяльності — реалізацію власних інтересів підприємця (особисте збагачення), у процесі якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Д. Рікардо і К. Маркс розглядали підприємця як капіталіста.

Повніше охарактеризували підприємництво И. Шумпетер та Ф.-А. Хаєк. Серед основних функцій підприємництва Й. Шумпетер виокремлював:

1) реформування і докорінну перебудову виробництва шляхом здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) поєднання підприємництва як функції економічної системи з науковими розробками, маркетинговими дослідженнями тощо;

3) залежність реалізації функцій підприємництва від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію та ін.

Основними функціями підприємця Шумпетер називає виготовлення нового блага або старого блага нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; запровадження нового методу виробництва; здійснення відповідної реорганізації виробництва та ін. Ці функції П. Дракер доповнює функціями використання нових ресурсів, освоєння організаційних та управлінських нововведень та ін.

Ф.-А. Хаєк пов'язував підприємництво передусім з особистою свободою, яка дає змогу людині раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець намагається оптимально поєднати ці компоненти з ситуацією на ринку (перспективні або неперспективні щодо інвестування, попиту і пропозиції галузі економіки, рівень цін та ін.), віднайти найкращі засоби для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

У вітчизняній та російській економічній літературі 90-х років XX ст., як правило, відтворено основні аспекти підприємництва, обґрунтовані західними економістами. Спостерігаються і спроби сформулювати власну характеристику цієї категорії. Так, у "Великому економічному словнику" та "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна стверджується, що підприємництво — це "ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку або особистого доходу, що здійснюється від власного імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи".

С. Дзюбик та О. Ривак характеризують підприємництво як "самостійну, ініціативну, постійну діяльність у сфері виробництва, надання послуг і торгівлі, що здійснюється на власний страх і ризик з метою отримання прибутку". Російський економіст М. Власова визначає підприємницьку діяльність (підприємництво) як "ініціативну самостійну діяльність громадян та їх об'єднань з метою отримання прибутку". П. Єщенко вважає, що підприємництво — це "тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу". У деяких підручниках і навчальних посібниках визначення цієї категорії відсутнє, незважаючи на те що у назвах відповідних тем і параграфів присутній термін "підприємництво". З методичної, теоретичної і методологічної точок зору це істотний недолік, оскільки наукове обґрунтування сутності будь-якого економічного явища чи процесу є відправною точкою для їх комплексного, системного пізнання, з'ясування законів розвитку та функціонування, які визначають динаміку цих явищ і процесів.

Недоліками наведених визначень є:

1) відсутність у деяких з них визначення кінцевої мети підприємницької діяльності;

2) відсутність стислої характеристики тієї основи, на якій здійснюється організаційно-господарське новаторство.

У визначенні С. Дзюбика та О. Ривак допущено тавтологію щодо такої ознаки, як самостійна діяльність (при трактуванні терміна стверджується, що підприємництво здійснюється на свій страх і ризик), необгрунтовано виокремлено сферу торгівлі, оскільки торговельна діяльність є частково продовженням сфери безпосереднього виробництва, а частково належить до сфери послуг.

Підприємництво — самостійне організаційно-господарське та управлінське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел фінансування, сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та реалізації власної мети.

Повніше сутність підприємництва розкривається в його функціях, виконання яких, у свою чергу, потребує певних особистих якостей підприємця.

Функції підприємництва та особисті якості підприємця.

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особиста (в економічній літературі ця функція не виділялась).

Новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських та ін.), здійсненні дослід-но-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг тощо.

Організаційна функція зводиться до впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимального співвідношення з традиційними, до раціонального поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил і контролю за їх використанням.

Господарська функція підприємництва — це найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція полягає у виготовленні тих товарів і послуг, які необхідні суспільству відповідно до основної мети і вимог дії основного економічного закону.

Особиста функція підприємництва передбачає реалізацію власної мети підприємця, отримання ним задоволення від своєї роботи. Так, при опитуванні власників дрібних компаній Великобританії з'ясувалось, що переважна більшість із них (понад 80 %) головними стимулами своєї підприємницької діяльності вважать не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці. Очевидно, що це можливо лише за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

У Законі України "Про підприємництво" головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, названі такі: вільний вибір діяльності на добровільних засадах; залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними умовами підприємництва є реальний плюралізм типів і форм економічної власності, науково обґрунтована правова база, пільгове оподаткування, стабільна політична ситуація, виважена економічна політика держави щодо підприємництва, сприятлива громадська думка та ін. В Україні найважливішими передумовами підприємництва є проведення демократичного акціонування на роздержавлених підприємствах, демонополізація виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів щодо різних суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Крім того, в країні повинні існувати спеціалізовані консультативні центри для підприємців з питань управління, маркетингу та інноваційні центри, що надають фінансову й іншу допомогу особам, які бажають займатися підприємницькою діяльністю тощо.

Підприємницька діяльність — праця індивіда, заснована на розвитку особистих якостей, розширенні знань щодо своїх можливостей, спрямованих на досягнення найкращого результату у господарській діяльності, реалізацію власної мети, отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

Підприємництвом не можна вважати виконання будь-якого завдання, отриманого від іншої особи, якщо у виконавця був відсутній хоча б один особистісний фактор і не було права на свободу такої діяльності. Особистісними факторами підприємництва є особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві, права тощо.

Розпочинаючи свою діяльність, підприємець повинен здійснити вибір щодо:

1) сфери і масштабів діяльності;

2) місця розташування підприємства, фірми;

3) форми підприємницької діяльності і назви фірми;

4) способів і джерел фінансування та інвестування.

При виборі форми підприємництва до уваги насамперед беруть масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, існуючий рівень оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та інші фактори.

Обираючи сферу діяльності майбутній підприємець повинен заздалегідь проаналізувати потреби ринку у певних видах товарів і послуг, доцільність залучення коштів ззовні, визначитись з партнерами у постачанні сировини, комплектуючих виробів тощо, з торговельними організаціями та ін. Після цього складають бізнес-план, обирають організаційно-правову форму підприємства, добирають кадри, укладають угоди з підприємствами-субпідрядниками і постачальниками, залучають (у разі необхідності) зовнішні джерела фінансування, розпочинають процес будівництва тих чи інших об'єктів.

Підприємець повинен мати такі найважливіші якості, що групуються навколо відповідних функцій:

1) здатність бачити в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, генератора нових ідей; проводити політику формування лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення; постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним та ін.;

2) уміння об'єднати людей для досягнення спільної мети, здатність переконувати їх, приділяти увагу прагненням людей, їх духовним якостям, домагатись, щоб цінності фірми підтримували всі працюючі тощо;

3) професійна підготовленість для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, інтенсифікації його діяльності; здатність постійно орієнтуватись на ефективність та якість, здійснювати систематичне планування, прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати такі форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, праці); надавати підрозділам певну автономію в поєднанні з жорстким централізмом щодо досягнення стратегічних цілей та ін.;

4) постійне орієнтування на потреби споживачів; сплата податків відповідно до чинного законодавства; прагнення не забруднювати довкілля; добиватись оптимального поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів; відповідати за свої дії;

5) уміння діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі,