Поняття "витрати втрачених можливостей" і "приховані витрати" нерідко ототожнюються. Прихованими витратами, що приносять додатковий дохід (хоч він і не фіксується в бухгалтерській звітності), вважають максимальну винагороду капіталіста (відсоток, ренту, прибуток), яку він міг би отримати за свою працю, капітал, природні ресурси, якщо б вони були використані іншим підприємцем. Економічний прибуток менший за бухгалтерський на величину прихованих витрат, а економічні витрати охоплюють явні та приховані витрати компанії.

Залежно від пануючого на ринку типу конкуренції (передусім досконалої і недосконалої) розрізняють нульовий і ненульовий прибуток. Нульовий (нормальний) прибуток існує за досконалої конкуренції та економічної рівноваги. Його розміри визначаються величиною вмінених витрат — витрат, які здійснює підприємець внаслідок не альтернативного використання виробничих факторів. За такої конкуренції кожний фактор виробництва, на думку неокласиків, приносить своєму власнику дохід, який вимірюється витратами втрачених можливостей, а компанія відшкодовує всі свої економічні витрати (явні і приховані). Західні вчені розглядають нульовий прибуток або як сукупний дохід підприємця від усіх факторів, які є в його власності (відсоток за авансований капітал, плата за його працю, винагорода за ризик, рента за природні ресурси, тобто відшкодування всіх прихованих витрат виробництва), або лише як частину прихованих витрат компанії, пов'язаних з діяльністю підприємця, із застосуванням його здібностей. Підприємницька діяльність регулює всі інші фактори (капітал, землю і працю), забезпечує пошук нових альтернатив, впровадження нової техніки, нових видів продукції тощо. Така діяльність є продуктивною працею і заслуговує на винагороду, яка повинна дорівнювати нормальному (нульовому) прибутку, що спонукає людей до підприємницької діяльності. Отже, нормальний прибуток є ціною капіталу (або витрат втрачених можливостей капіталу) і підприємницької діяльності (а не надлишком доходів над витратами). За досконалої конкуренції граничний дохід кожного фактора виробництва дорівнює його граничним витратам, тобто компенсується виплаченою за певний фактор ціною.

Якщо зіставити нульовий прибуток з відповідною категорією марксистської політичної економії, то він є середнім прибутком, створеним здебільшого найманою працею, який привласнює кожний капіталіст пропорційно величині його індивідуального капіталу в сукупному суспільному капіталі.

За недосконалої конкуренції прибуток набуває форми ненульового, чистого, диференційованого, економічного та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком або над доходом від усіх витрат — і явних, і прихованих. На думку неокласиків, ненульовий економічний прибуток виникає за наявності на ринку монополії і встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина формується залежно від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару, його ціни та інших факторів. Такий прибуток є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрідною премією, отриманою за їх рахунок. Неокласики стверджують, що розміри чистого економічного прибутку незначні.

Концепція ризикового прибутку американського економіста Ф. Найта побудована на твердженні, що джерелом його є діяльність підприємців в умовах ризику і невизначеності, притаманних недосконалій конкуренції, а його привласнення — винагородою кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виокремлюють два види ризику: обчислюваний (збитки від нього визначаються витратами на страхування) і не обчислюваний, непередбачуваний.

Недостатня обґрунтованість цієї концепції полягає в тому, що ризик не є самостійним фактором виникнення прибутків, а виявляється через інші. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, впровадження передових досягнень науково-технічного прогресу, що підпадає під концепцію функціонального прибутку Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважається тимчасовим, оскільки він зникає із запровадженням нововведень конкурентами. Проте його джерело пов'язується здебільшого з працею підприємця та синергічним ефектом, що відповідає критеріям науковості.

У розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих найманих працівників, яка має певну кількість акцій і брала участь у нововведеннях.

Література

1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.

2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.

3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.

5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.

7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *

8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.

9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.

10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.