За 1991—2003 рр. більше ніж у 2,5 рази скоротилась мережа проектних і науково-дослідних організацій, приблизно на 50 % — чисельність наукових працівників, питома вага бюджетних асигнувань на науку (як основний узагальнюючий показник) скоротилась з 3 % ВВП у 1990 р. до 0,6 % у 1997 р. і 0,3 % у 2003 р. У розрахунку на душу населення витрати на науку в Україні нині у середньому у 100 разів нижчі, ніж у розвинутих країнах. За словами Президента НАН України Бориса Патона, відбувається катастрофічне руйнування наукового потенціалу. Виявляється це і в скуповуванні іноземними фірмами нових ідей, найкращих технологічних знань, майже завершених перспективних розробок за низькими цінами. Діяльність технологічних парків і технополісів має здебільшого формальний характер.

Головною причиною цього (крім кризових явищ в економіці) є відсутність обґрунтованої науково-технічної політики та адекватної системи державного регулювання за допомогою економічних важелів. Для відстоювання наукової незалежності необхідно забезпечити державну підтримку та регулювання найважливіших національних програм, проектів (залежно від пріоритетного розвитку окремих галузей, проведення структурної перебудови), створити сприятливі умови для інвестування, розвивати адекватну наукову інфраструктуру, органічно поєднувати фундаментальні наукові дослідження з дослідно-конструкторськими розробками новітніх взірців техніки, конкурентоспроможних товарів, зберегти і поліпшити роботу найвідоміших науково-технологічних шкіл, створити такі національні центри науки та інформаційних технологій, які з участю найбільших корпорацій могли б освоювати випуск конкурентоспроможної наукоємної продукції на світовому ринку, створювати найліпші умови для притоку талановитої молоді в сферу науки та ін.

Найпростішим методом забезпечення незалежності в межах організаційно-економічних відносин є досягнення організаційно-виробничої незалежності. В останні десятиліття у розвинутих країнах широко застосовуються автономні бригади, методи гуманізації праці, якості трудового життя тощо як передові форми організації праці. Необхідно всебічно вивчати ці новітні форми, критично осмислювати можливості їх оптимального використання, ні в якому разі не переносячи механічно на організацію виробництва і праці в економіці України. Поява та розвиток одних та відмирання інших форм органічно пов'язані з рівнем розвитку продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили (рівнем її кваліфікації, освіти, виробничої культури, організації тощо), а в ширшому плані — зі ступенем еволюції технологічного способу виробництва. Тому впровадження новітніх форм організації праці при застарілому технологічному способі виробництва може нанести не менші збитки, ніж відсутність цих форм. Наприклад, за перебудови в СРСР намагались впровадити вибори працівниками керівників підрозділів чи навіть цілих підприємств, організацій, але вони дали лише негативні результати.

Враховуючи рівень розвитку технологічного способу виробництва в Україні, зокрема велику частку технологічного способу виробництва, що ґрунтується на ручній праці, доцільно використовувати навіть систему Тейлора (її раціональні елементи). При цьому (як і при запровадженні інших форм і методів організації виробництва і праці) слід брати до уваги національний менталітет, історичні традиції та інші фактори.

Економічно небезпечним для України є відставання від розвинутих країн у впровадженні науково обґрунтованих форм і методів організації виробництва. Воно послаблює організованість і стабільність розвитку та функціонування всього технологічного способу виробництва, а отже, і економічної системи загалом, що, в свою чергу, є одним із факторів поступової втрати економічного суверенітету. Про низький рівень організації виробництва і праці, значною мірою зумовлений відсталим рівнем техніки та посиленням експлуатації найманих робітників, засвідчують такі офіційні дані: щорічно в країні від нещасних випадків на виробництві гине 75 тис. осіб.

Найскладнішою для вирішення економічної незалежності в межах технологічного та суспільного способу виробництва є досягнення кадрової незалежності. Основні її параметри зумовлені сутністю людини, визначеною єдністю її біологічної, економічної та соціальної сторін. Для виконання праці необхідне якісне відтворення індивіда як біологічного феномена. В Україні з 1991 р. генофонд нації перебуває у загрозливому становищі: смертність вдвоє перевищує народжуваність, на кілька років скоротилася середня тривалість життя, половина юнаків призовного віку мають тяжкі захворювання, хворіють майже всі вагітні жінки. В нашій країні налічується, за неофіційними даними, майже 1 млн наркоманів, епідеміологічний поріг туберкульозу (1 % чисельності населення) перевищено в 2,14 рази, налічується понад 400 тис. безпритульних дітей, до 40 % молоді, за даними соціологічних опитувань, не хотіли б народитись в Україні. Витрати на охорону здоров'я в Україні на душу населення у середньому в 30 разів менші, ніж у розвинутих країнах, а за рівнем загальних витрат — вона на 111 місці у світі. Внаслідок цих причин в Україні з 1990 по 2003 рік чисельність населення зменшилася на 4,5 млн; лише у 2002 р. померло на 373 тис. людей більше, ніж народилось. За прогнозами ООН, у 2050 р. кількість населення в Україні скоротиться до 25 млн осіб. Очевидно, з огляду на це посилюватиметься економічна небезпека для держави.

У соціальному плані людина є сукупністю суспільних відносин. У сфері економічних відносин йдеться насамперед про формування працівника нового типу і людини-власника, тобто людини економічної.

Значній частині працівників народного господарства України властиві безініціативність, низький професіоналізм, відсутність самодисципліни, техніко-технологічної культури тощо. Більше того, за роки державної незалежності ці негативні риси поглибились, що дестабілізує економічну систему.

Синтезуючим показником розвитку людини-працівника є рівень її освіти (загальноосвітній та освітній потенціал вищої школи), за якими Україна теж відстає від розвинутих країн. Так, на душу населення у нас витрачається у середньому майже у 15 разів менше на освіту, ніж у розвинутих країнах. Значна частина випускників вузів збільшує кількість безробітних або емігрує за кордон.

Узагальнюючим показником індексу тривалості життя, індексу освіти та скоригованого індексу ВВП на душу населення є індекс людського розвитку (як їх середнє арифметичне). За цим показником Україна в 1992 р. посідала 69 місце серед 174 країн, а у 1999 р. — 80 місце серед 162 країн.

Високий рівень освіти і кваліфікації працівників ще не забезпечує належного рівня кадрової незалежності. Необхідно, щоб ці кадри були віддані ідеї служіння народу, добивались втілення на практиці його інтересів. Як засвідчила практика реформування економіки України в 90-х роках — на початку XXI ст.— недостатня кваліфікація вищих посадових осіб, нехтування Інтересами України нанесли народному господарству України величезних збитків. Висококваліфіковані кадри наносять шкоду національній економіці і тоді, коли використовують незаконні методи власного збагачення.

Від рівня розвитку технологічного способу виробництва залежить і екологічна безпека країни. Більшість галузей промисловості України ґрунтуються на застарілому технологічному способі виробництва (насамперед машинному) та екстенсивних методах економічного прогресу. Щорічні втрати держави від нераціонального природокористування і забруднення навколишнього середовища становлять до 20 % національного доходу і є одними з найбільших у світі. Тому орієнтація на розширення металургійної промисловості, яку проводить уряд, згубна для навколишнього середовища.

Економічні проблеми України значною мірою успадковані від СРСР, оскільки на її території, яка становила 2 % території Союзу, було зосереджено 25 % всього промислового потенціалу і аналогічний обсяг забруднення довкілля. І після проголошення незалежності Україна, втративши більшу частину колишніх дешевих енергоносіїв, продовжує нарощувати архаїчну структуру виробництва, майже нічого не роблячи для трансформації ресурсо- і енергозатратної економіки.

Необхідна науково обґрунтована екологічна політика, що ґрунтується на органічному поєднанні принципів економічності, гуманізації та екологізації нової техніки і технології, аналогічних критеріїв розміщення продуктивних

СИЛ, проведення реконструкції та технічного переозброєння існуючих підприємств з урахуванням названих принципів та критеріїв; впровадження екологічно безпечних, ресурсо- і енергозберігаючих технологій в усіх галузях, що підлягають структурній перебудові. З цією метою слід активно використовувати державні (економічні, правові та адміністративні) важелі регулювання економіко-екологічних відносин, інтенсивно формувати новий тип екологічного мислення, прийняти адекватні вимогам часу закони, що захищатимуть довкілля, та контролювати їх дотримання тощо.

Для розширеного відтворення людини-працівника необхідно забезпечити населення країни якісними продуктами харчування, а отже, виробити необхідну кількість сировини для харчової промисловості. Найважливіше значення для продовольчої безпеки має виробництво необхідної кількості зерна — приблизно 1 т зерна на душу населення. Проте виробництво зерна за 1996— 2003 рр. скоротилось з 51 до менш як 23 млн т, відносно високий урожай зернових у 2002 р. (38 млн т з урахуванням майже 8 млн т у підсобних господарствах) дав змогу експортувати за кордон здебільшого трейдерам 12 млн т, але внаслідок хибної аграрної політики довелося закуповувати у 2003 р. понад 2 млн т зерна за значно вищими цінами. Крім того, наприкінці 2002 р. на внутрішньому ринку країни продавалось до 50 % неякісних та незаконно ввезених товарів. За критеріями розвинутих країн (норма споживання 2600 калорій) в Україні почалося приховане масове голодування, що є основною причиною глибокої демографічної кризи. Для досягнення продовольчої безпеки треба радикально змінити аграрну політику.

Найновішою формою незалежності в межах технологічного способу виробництва є інформаційна незалежність — здатність держави на основі новітніх інформаційних технологій (насамперед "інтелектуальних"