Продуктивні сили та відносини власності у сільському господарстві

План

1. Сільське господарство та особливості його розвитку. 

2. Еволюція власності на землю. 

3. Література

Сільське гос

подарство та особливості його розвитку.

Сільське господарство було і залишається найважливішою галуззю економіки, адже саме від його стану і перспектив розвитку залежить забезпечення життєдіяльності людини. Навіть натепер на планеті голодує приблизно одна шоста населення. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової і легкої промисловості. Крім того, у цій галузі суспільство безпосередньо взаємодіє з природою, від чого залежать здоров'я, психологічний, нервовий, емоційний стан людини тощо.

У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили і відносини економічної власності. Найшвидшими темпами ці зміни відбувалися в останні два століття. Так, в середині XVIII ст. у сільському господарстві було зайнято до 80 % сукупної робочої сили планети. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у розвинутих країнах 40 % населення працювало в аграрному секторі (в промисловості — приблизно 35 %), а наприкінці 90-х років XX ст. — 5 % працездатного населення, у США — всього 2,5 %. Тоді ж в Україні у сільському господарстві було зайнято 17 % населення.

Скорочення кількості працюючих у сільському господарстві розвинутих країн зумовлене значним зростанням продуктивності праці у цій галузі, що дає змогу невеликій кількості працівників прогодувати основну масу населення. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері забезпечує їжею понад 130 жителів країни, а в Україні — приблизно 12—13 осіб.

Сільському господарству України була заподіяна величезна шкода під час насильницької колективізації 1929—1932 рр., штучно створеного голодомору, непродуманої аграрної політики за часів панування адміністративно-командної системи та після набуття незалежності. Внаслідок цього найбагатша у світі на чорноземи країна, яка (за даними ФАО ООН) може прогодувати не менше 1 млрд осіб, неспроможна поки що забезпечити продовольством власне населення (а тваринницьку галузь — кормами), що найповніше виявилося у 2003 р.

Жодна галузь народного господарства так не залежить від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцерозташуванням. Специфічність землі як знаряддя праці полягає в тому, що вона одночасно є і предметом праці. У процесі праці на землі завдяки її властивостям (якість під впливом природних процесів та раціонального використання може поліпшуватися та ін.) виникає найбільший синергічний ефект, нова продуктивна сила, якою певною мірою є сама земля.

До специфічних основних виробничих фондів сільського господарства належать: продуктивна худоба, деревинні, плодоягідні та інші культури; своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам сільського господарства притаманні повільніша оборотність (внаслідок нетривалого використання), висока фондомісткість виробництва. Виробництво продукції рослинництва і тваринництва детермінується дією біологічних законів. Так, строки досягнення відповідних показників стосовно рослин і тварин надзвичайно мало піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає робота селекціонерів. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції позначаються на ритмічності роботи підприємств обробної промисловості, які займаються її перевезенням і переробкою.

Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає мобілізації матеріальних, технічних і людських зусиль, оскільки посіяти і зібрати врожай без втрат потрібно у вкрай стислі строки, а між робочим періодом і результатом пролягає тривалий проміжок часу. Сільськогосподарська техніка має бути якісною і не повинна простоювати у міжсезонний період. Для цього створюють універсальні машини (наприклад, трактори) з набором різних пристроїв. Через низьку якість комбайнів Україна щорічно втрачає до 4 млн т зерна. Залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо. Так, в Україні у 1999 і 2003 рр. через несприятливі погодні умови довелося пересівати значні площі сільськогосподарських угідь, на зниження морозостійкості озимих культур негативно вплинула відсутність необхідної кількості внесених добрив.

Інтервал між робочим періодом і результатами у сільському господарстві значно впливає на формування доходів працівників цієї сфери, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомим лише після реалізації сільськогосподарської продукції. Отже, основними особливостями розвитку сільського господарства є:

1) тісне переплетіння і взаємодія економічних законів з природними й біологічними;

2) безпосередня взаємодія людини з природою, від особливостей якої залежить здоров'я людини, її психічний, нервовий, емоційний стан тощо;

3) менш інтенсивний характер дії економічних законів, зумовлений специфікою землі, сільськогосподарського виробництва;

4) величезна різноманітність природно-кліматичних умов і місцерозташування ділянок землі не тільки в масштабі планети, а й у межах окремих країн, зокрема в Україні налічується 650 різновидів ґрунтів;

5) наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та біологічних чинників;

6) значний інтервал між робочим періодом і результатом;

7) можливість обмеження впливу природних чинників на результати сільськогосподарського виробництва запровадженням нової техніки, технології, культури виробництва та ін.;

8) найбільший синергічний ефект;

9) найбільша адекватність приватної власності на частину землі, певного життєвого простору біологічній стороні сутності людини;

10) специфіка формування доходів працівників сільського господарства;

11) складність професії землероба. Тому продуктивні сили сільського господарства — це процес безпосередньої взаємодії складної робочої сили з природою (передусім із землею) та з іншими засобами виробництва, внаслідок чого виникає нова продуктивна сила, втілена у необхідних суспільству продуктах сільського господарства.

Еволюція власності на землю.

Серед аграрних відносин розрізняють передусім економічний та юридичний аспекти.

Відносини економічної власності в аграрному секторі виникають і розвиваються між різними суб'єктами з приводу привласнення різноманітних об'єктів у всіх сферах суспільного відтворення — безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні.

На підприємствах капіталістичного типу в аграрному секторі основними об'єктами привласнення у сфері безпосереднього виробництва є наймана робоча сила у процесі її використання та синергічний ефект, якість землі у разі нераціонального використання, що супроводжується її виснаженням. Привласнення робочої сили у цій сфері виражається у поділі робочого дня на необхідний і додатковий, а новоствореної вартості — на необхідний і додатковий продукт. Для цього сектору властиві надмірна тривалість робочого дня під час сезонних робіт, найм низькооплачуваної робочої сили (мігрантів та ін.).

У сфері обміну відносини економічної власності у сільському господарстві реалізуються з приводу купівлі-продажу робочої сили, плати за оренду землі, реалізації виготовленої сільськогосподарської продукції, купівлі техніки, добрив, отрутохімікатів тощо; у сфері розподілу (у тому числі перерозподілу) — з приводу виплати сільськогосподарськими підприємствами відсотків за кредит, сплати різноманітних податків, отримання субсидій із бюджету тощо; у сфері споживання — у процесі виробничого споживання (зношування) техніки та перенесення її вартості на новостворений продукт, відтворення робочої сили під час споживання товарів і послуг. Оскільки споживання є завершальною сферою процесу відтворення, то явища, що тут відбуваються, переплітаються з процесами визначальної сфери — безпосереднього виробництва (зокрема, зношування основних фондів).

Відносини юридичної власності в аграрній сфері виникають при укладенні договорів оренди між землевласником і орендарем з приводу володіння, розпоряджання і користування землею та іншими об'єктами економічної інфраструктури (у випадку їх наявності на землі), при укладенні угод, при виконанні державних контрактів та ін.

Значну частину доходів фермерів (які не наймають робочу силу)', індивідуальних капіталістичних підприємств привласнюють промислові, транспортні та торговельні монополії. Тому доходи більшості фермерів, сільськогосподарських найманих працівників у багатьох розвинутих країнах приблизно на 25 % нижчі, ніж доходи найманих працівників у промисловості.

Розвиток відносин економічної власності в аграрному секторі виражається у функціонуванні трьох основних типів власності (приватної, колективної та державної) та окремих форм у їх межах. Так, до колективного типу власності належать кооперативні, акціонерні капіталістичні товариства та інші; до державної — власність на певну частину землі різних гілок влади.

У США пануючою формою аграрних відносин було фермерське господарство. На початку XX ст. тут нараховувалось 5,8 млн ферм, що виникли здебільшого внаслідок купівлі землі у держави і великих землевласників та оренди. З них 35 % — орендовані, 23 % — віддані під заставу страховим компаніям, 42 % — приватні. Із загальної кількості фермерських господарств 1 млн розвивались як капіталістичні. На них працювало 60 % сільськогосподарських працівників, які виробляли понад 50 % усієї продукції. Середня площа великої ферми у 1910 р. дорівнювала 2 тис. га землі, малої — 1,6 га.

Загалом розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнах у XX ст. здійснювався шляхом створення великих ферм, колективних господарств, скорочення чисельності фермерських господарств, розширення орендних відносин. Так, у США кількість фермерських господарств з початку XX ст. до кінця 90-х років скоротилась з 5,8 млн до майже 1,9 млн. На одне господарство нині припадає в середньому 180 га землі. Приблизно 60 % з них господарюють самостійно, без найманої робочої сили; з них 1,5 млн дрібних фермерських господарств (82 % загальної кількості) реалізували 12 % сільськогосподарської продукції. У той же час 190 тис. великих капіталістичних господарств (3,6 %) наприкінці 90-х років виробляли майже 70 % сільськогосподарської продукції, наймали до 80 % робочої сили. На кожну з