Одночасно у США нараховується до 5 тис. кооперативів, що переробляють приблизно ЗО % фермерської продукції, послугами яких користуються понад 55 % фермерів. Сферами їх діяльності є збут сільськогосподарської продукції, постачання фермерам матеріально-технічних ресурсів, здійснення електрифікації і телефонізації, медичне та страхове обслуговування та ін. Особливістю сільськогосподарських кооперативів у США є акціонерна форма їх організації (причому розмір дивідендів на акції не повинен перевищувати 8 %).

У країнах Західної Європи розмір фермерських господарств значно менший. Так, у Данії середня площа землі ферми становить 32 га, у Німеччині — 18 га, в інших країнах — ще менше. Однак в цих країнах основну масу сільськогосподарської продукції виробляють великі ферми. Крім того, існування більшості з цих ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій, які одержує безпосередньо фермер, становить у західноєвропейських країнах 50 % на сільськогосподарську продукцію, у США — 35 %, в Японії — 75 %. Так, у 1999 р. прямі дотації фермерам США становили 23 млрд дол., в країнах ЄС — 130 млрд дол. Крім того, обсяги непрямих державних дотацій у США приблизно у 2 рази перевищували розміри прямих. Без такої допомоги фермерські господарства не змогли б вижити. Наприклад, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен в 90-х роках становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал обсягом від 750 тис. до 1 млн марок.

Отже, найважливішими закономірностями розвитку відносин економічної власності в аграрній сфері є їх концентрація, поява якісно нових типів і форм власності (а отже, й форм господарювання), посилення їх плюралізму.

Поширилася у розвинутих країнах оренда — тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину-працівнику, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, у Великобританії — до 40 %. Земля в оренду надається, як правило, на тривалий час з обов'язковим дотриманням певних умов (знання і досвід роботи орендаря на землі, наявність у нього певного капіталу, вік, здоров'я та ін.).

Різновидом орендних відносин є сімейна оренда, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів власної родини. У Німеччині та Великобританії на цей вид оренди припадає 15—20 % усієї орендної землі.

Особливістю аграрних відносин у розвинутих країнах Західної Європи є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські кооперативи. Так, у Швеції в кооперативи входить до 80 % загальної кількості фермерів, а середній товарооборот одного кооперативу наприкінці 90-х років становив понад 165 млн екю. Кооперативи забезпечують своїх членів технікою, запасними частинами, елітним насінням, добривами, засобами захисту рослин тощо, а також ремонтують техніку, надають консультації з питань менеджменту, виконують окремі наукові дослідження (передусім з проблем біотехнології і ресурсозбереження) та ін.

Аналіз досвіду розвитку фермерських господарств у розвинутих країнах, передусім у США, дає змогу зробити висновок, що приватна власність, яка належить окремій особі (дрібному товаровиробнику або капіталістові-фермеру) вже не відповідає вимогам закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил у сільському господарстві, що засвідчує:

1) неможливість їх існування без державних дотацій; опосередкована державна підтримка фермерів щонайменше у 2 рази перевищує прямі дотації;

2) незначна частка реалізованої продукції (за наявності у розпорядженні фермерів до 80 % сільськогосподарських угідь);

3) нижчий рівень життя дрібних селян-фермерів (за ненормованого робочого дня) порівняно з найманими працівниками у промисловості.

Якщо у контексті сказаного розглядати особливості дії закону єдності праці і власності, який можна вважати конкретизацією закону адекватності двох форм суспільного виробництва в аграрній сфері, то стає зрозумілим, що єдність індивідуальної праці і приватної трудової власності гальмує запровадження досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві.

Еволюцію аграрних відносин колишнього СРСР зруйнувала насильницька колективізація, яка перервала політику НЕП. Так селянам спочатку було передано 92 % земельного фонду. Потім селянські господарства були ліквідовані, а працездатні, здібні, а тому найзаможніші селяни були репресовані як куркулі.

У наступні десятиліття в колгоспах і радгоспах запроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювались феодальні методи експлуатації, витіснялися різні форми власності, насамперед приватна, штучно фабрикувались дві форми власності — колективна і державна. Внаслідок цього більшість господарств стали збитковими.

Насправді колективна форма власності у сільському господарстві була квазіколективною, одержавленою. Управління здійснювалось адміністративно-командними методами, упродовж кількох десятиліть через механізм "ножиць цін" (завищений на продукцію промисловості і занижений на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частина необхідного продукту вилучалась з села. Внаслідок такого пограбування села зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачались стимули до праці тощо. Крім того, проводилась політика прискореного витіснення колгоспів радгоспами.

У сільському господарстві тривалий час для обліку і оплати праці використовувались трудодні (що замінили оплату "за душами і за їдоками" у перші роки формування колгоспів), але їх оплата була настільки мізерною, що не забезпечувала фізичного виживання. У середині 60-х років середньомісячна зарплата колгоспників була вдвічі меншою, ніж у робітників, і виплачувалась лише двічі на рік (аванс і остаточний розрахунок).

Лише у 80-ті роки почалось зростання їх рентабельності, а у 1990 р. в Україні всі підприємства були рентабельні, причому рівень їх рентабельності становив 36 %.

У 1990 р. колгоспи і радгоспи виробляли майже 1 т зерна на душу населення, що відповідало світовим нормам і давало змогу забезпечити населення раціональними нормами споживання. Потужною була і матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва. У 1989 р. загальний обсяг дотацій на основні продукти харчування становив понад ЗО % сімейного бюджету, а частка дотацій в роздрібній ціні на сільськогосподарські продукти становила 80 %. Навіть при зростанні закупівельних цін більш як удвічі, ціни на продукти харчування за період 1970—1990 рр. збільшились лише на 10 %. У 1966 р. колгоспи перейшли на гарантовану грошову щомісячну оплату праці (не нижчу, ніж середня у радгоспах) з використанням додаткової оплати. У 1990 р. середньомісячна оплата праці колгоспника становила вже 242 крб., а отже, була майже у 6 разів вищою, ніж у 2003 р.

Якщо в Україні урожайність зернових становила в 1986—1990 рр. 80,1 ц/га, то в США та країнах ЄС — 44,4, цукрових буряків — відповідно 264, 458 і 494 ц/га. Надої молока на одну корову дорівнювали 2840, 6358 і 3975 кг. Адміністративно-командні методи управління сільським господарством значною мірою збереглися.

Після розпаду СРСР перед незалежними пострадянськими державами постало питання про шляхи радикальної перебудови аграрних відносин.

Література

1. Україна і світове господарство: Взаємодія на межі тисячоліть / Кер. авторе, колек. А. С. Філіпен-ко. — К.: "Либідь". 2002. — 470 с.

2. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / За ред. Н. В. Паніної. — К.: Інститут соціології АН України, 2003.

3. Управление организацией: Энциклопедический словарь / Под ред. А. Г. Поршнева и др. — М.: ИНФРА-М, 2001.

4. Философский словарь. — М.: Политиздат, 1986. — 590 с.

5. Философский энциклопедический словарь. — М.: -Советская энциклопедия", 1983. — 840 с.

6. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 576 с.

7. Фишер С, Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: "Дело ЛТД". 1993.

8. Франко І. Я. Що таке соціалізм? Зібрання творів. — Т. 45.

9. Фридмен М. Количественная теория денег. — М.: Эльф-пресс. 1996.

10. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т.: Пер. з англ. — К.: Сфера. 1999—2000. Хакен Г. Синергетика: Пер. с англ. — М., 1980.

11. Харшаньи Дж., Зельтен Р. Общая теория выбора равновесия в играх. — СПб.: Эк. школа. 2001. Хейне П. Экономический образ мышления: Пер. с англ. — М.: Новости, 1981. Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, ст. Р. М. Энтова. — М.: "Прогресс", 1993.

12. Шарп У. Ф., Александер Г. Дж., Бэйли Дж. В. Инвестиции. — М.: ИНФРА-М. 1998.