Реальна заробітна плата та реальні доходи населення

План

1. Реальна заробітна плата та її динаміка. 

2. Структура доходів і витрат сім'ї. 

3. Реальні доходи населення та їх використання. 

4. Література

Реальна заробітна плата та її динаміка.

Оскільки заробітна плата є насамперед перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила, то вона змінюється під впливом динаміки її вартості. Коли тенденція до підвищення вартості товару робоча сила переважає над тенденцією до її зниження, реальна заробітна плата зростає. Такий процес у розвинутих країнах спостерігається з початку століття, тому тенденція набула ознак закономірності. Сприятливі об'єктивні (матеріальні) і суб'єктивні передумови у XX ст. зумовили підвищення реальної заробітної плати у розвинутих країнах. Так, від 1900 р. до 1999 р. реальна заробітна плата зросла у США приблизно у 5 разів. У країнах ЄС реальна погодинна плата в промисловості у 80—90-ті рр. XX ст. зростала відповідно до зростання продуктивності праці, тоді як у США — понижувалась приблизно на 0,5 % на рік. Але ці середні показники приховують значну диференціацію величини заробітної плати різних категорій працівників. Так, у США з 1973 по 1999 р. погодинна заробітна плата осіб із середньою освітою знизилась з 13,34 до 11,83 дол., тоді як менеджери вищої ланки 500 наймогутніших монополій збільшували свої доходи в 3,5 рази швидше, ніж зростали прибутки. На рівень реальної заробітної плати зайнятих у державному секторі впливала відсутність в окремих категорій працівників права на укладання колективних договорів.

Реальна заробітна плата різко знижується під час економічних криз, війн.

У колишньому СРСР (у тому числі в Україні) середньомісячна заробітна плата становила у 1990 р. 247,3 крб. За період з 1991—2002 рр. реальна заробітна плата знизилась приблизно у 6 разів, що значною мірою зумовлено різкою поляризацією доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення. Так, у 1994 р. лише 0,003 % загальної чисельності населення України отримували щомісячно не менше 20 тис. дол., а переважна маса населення не могла забезпечити нормальний рівень споживання. Внаслідок випереджаючого зростання цін купівельна спроможність номінальної заробітної плати, за офіційними даними, залишилася на рівні 1993 р. В Україні наприкінці 1995 р. середня номінальна заробітна плата в доларовому еквіваленті становила 53 дол., у 2000 р. — 36 дол., у 2002 р. — 83 дол., у 2003 р. — 86,6 дол., але долар за цей час знецінився на понад 40 %.

Помітно впливає на величину реальної заробітної плати система оподаткування, особливо особистий подохідний податок і виплати із заробітної плати у фонд соціального страхування. Так, в США у такий спосіб вилучається до 33 % заробітної плати. Питома вага особистого подохідного податку у Швеції та Данії в заробітній платі робітника обробної промисловості (що має сім'ю з чотирьох чоловік) коливалася на початку 90-х років від 2 % до майже 36 %. Така частка податків у країнах ОЕСР становила в цей період приблизно 10 % (у Франції — 18 %, ФРН — понад 17 %). Зумовлюють зниження реальної заробітної плати непрямі податки, закладені у вартість деяких видів споживчих товарів і послуг. В Україні з 1 січня 2004 р. подохідний податок незалежно від рівня доходів становить 13 %, що посилює диференціацію доходів між низькооплачуваними і високооплачуваними верствами, оскільки на доходи бідних верств він зріс на 3 %, а найбагатших скоротився на 27 %.

Реальна заробітна плата змінюється внаслідок вкладання працівниками частки номінальної зарплати у цінні папери чи в ощадні банки. Вона знижується за умови знецінення заощаджень та акцій, а якщо доходи від вкладів і дивіденди зростають швидше за рівень цін, то реальна заробітна плата з часом збільшується. У США дивіденди у 1970 р. становили 2,6 % загального обсягу особистих доходів населення, а 1996 р. — 3,4 %; відсоткові платежі — відповідно 8,2 % і 10,9 %.

Важливим чинником зниження заробітної плати є заборгованість населення за всіма формами кредиту. У США основна частина населення витрачає нині до 20 % свого бюджету на відшкодування заборгованості за кредитами. Чинником певного вирівнювання цієї тенденції є зниження цін на окремі товари широкого вжитку.

Водночас дія факторів, що зумовлюють зниження ціни товару робоча сила порівняно з вартістю, у післявоєнний період була інтенсивнішою. Крім того, зростання реальної заробітної плати відставало від зростання вартості робочої сили. Це унеможливлювало відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили сукупного працівника на належному рівні, що поглибило суперечності між потребами у відтворенні складної робочої сили і вузькими межами корпоративної власності. Розвиток цих суперечностей посилює процес одержавлення робочої сили, надання йому характеру колективного капіталістичного відтворення складної робочої сили, зростання соціальних витрат держави.

Динаміка соціальних витрат у розвинутих країнах тісно пов'язана з динамікою заробітної плати: зі зниженням реальної заробітної плати соціальні витрати зростають. З 1955 по 1969 рік витрати на соціальні цілі зросли у США з 22,9 млрд до 159 млрд дол. У 70-ті роки, коли темпи зростання реальної заробітної плати уповільнилися, а потім і знизилися, значно зросли соціальні витрати. З 1970 по 1979 рік вони збільшилися приблизно на 160 млрд дол., а у 1979— 1999 рр. — з 298 млрд до понад 1 трлн дол. (за рахунок федерального бюджету). Крім того, витрати корпорацій і фірм на соціальні цілі зросли із 125 млрд дол. у 1975 р. до понад 240 млрд дол. у 1990 р. Лише так можна було відносно врівноважити розвиток основної продуктивної сили з прогресом техніки, вимогами процесу виробництва прибутку на підприємствах сучасного типу.

Однак дії держави у соціальній сфері суперечливі і непослідовні. Темпи зростання соціальних витрат держави відстають від реальних потреб трудящих у розвитку освіти, охорони здоров'я та інших соціальних послугах, а також від темпів зростання інфляції та зниження реальної заробітної плати.

Так, попри значне збільшення витрат на соціальні потреби протягом 1970— 1989 рр. у поточних цінах (майже на 400 млрд дол.), їх зростання з урахуванням знецінення долара було наполовину меншим. Такі витрати несправедливо розподіляються серед різних груп, а з приходом до влади консервативних урядів соціальні витрати зменшуються. Реальна заробітна плата є основною складовою доходів сім'ї.

Структура доходів і витрат сім'ї.

На всіх етапах еволюції соціально-економічної системи величезну роль відігравали функції і потреби сім'ї, яка (а незначними модифікаціями) існувала протягом усього розвитку цивілізації.

Сутність сім'ї в економічному аспекті комплексно розкривають виконувані нею економічні функції: демографічна (або дітородна); формування фізичних і розумових здібностей дітей або майбутньої робочої сили суспільства; ведення домашнього господарства, забезпечення нормальних побутових умов; формування основних потреб та інтересів індивіда; забезпечення необхідного рівня споживчого попиту для товарів і послуг; заощадження необхідних коштів для придбання товарів тривалого користування та забезпечення старості; відновлення працездатності зайнятих у народному господарстві членів сім'ї та дітей, що навчаються, тобто рекреаційна функція; соціалізація, тобто включення членів сім'ї в систему суспільних відносин країни (і в тому числі економічних, соціальних, політичних, національних, культурних та ін.); екологізація, тобто підготовка членів сім'ї до їх спілкування з природою, раціональної взаємодії людини і природи.

З еволюцією соціально-економічної системи окремі функції поступово відмирають, виникають і збагачуються новим змістом інші. Наприклад, в Україні за умов тотального зубожіння основної маси населення почала активно розвиватися така функція, як сімейний бізнес, водночас значно послабились демографічна, заощаджувальна, рекреаційна та інші функції.

Основою виникнення більшості функцій є формування та використання сімейного бюджету. Найважливішими його статтями є заробітна плата, підприємницький дохід, державні трансфертні платежі або доходи з суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомога, надання безкоштовних послуг у сфері освіти, охорони здоров'я та ін.), доходи від власності (відсоток, дивіденд, орендні платежі, рента), доходи від індивідуальної трудової діяльності та ін.

Виплати з фондів соціального страхування, або трансфертні виплати, разом із заробітною платою формують витрати на відтворення робочої сили, джерелом яких є необхідний продукт. Основними видами суспільних фондів споживання в Україні є фонди спільного задоволення і фонди для непрацездатних. Фонди спільного задоволення — це витрати держави на розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, дитячих дошкільних закладів та ін. Вони повинні забезпечувати процес колективного відтворення робочої сили. Витрати з цих фондів не пов'язані з участю в трудовій діяльності, величиною заробітної плати, стажем роботи тощо. Фонди непрацездатних — це пенсії, допомога з тимчасової непрацездатності, стипендії, оплата відпусток з приводу вагітності та пологів, допомога дітям та ін. Такі фонди також спрямовані на підготовку висококваліфікованої робочої сили (стипендії), на виконання демографічної функції сім'ї та ін. (оплата відпустки для вагітних). Деякі з цих витрат пов'язані з величиною заробітної плати в минулому і зі стажем роботи.

Із суспільних фондів споживання здійснюються також витрати на працевлаштування,