Основними статтями витрат сім'ї є витрати на харчування, придбання одягу та взуття, комунальні послуги (квартплата, електроенергія, газ, вода), придбання товарів тривалого користування (меблів, автомобіля та ін.), транспортні витрати, витрати на освіту, розваги, дозвілля, подорожі, виплата податків (у тому числі на соціальне страхування), купівля промислових товарів, добровільні пожертвування та внески в громадські організації, заощадження та ін.

У розвинутих країнах частка сімейних витрат на харчування становила на початку XXI ст. менше 15 %, в колишньому СРСР — менше 33 % (перевищення цієї межі за класифікацією ООН є ознакою бідності), в Україні у 2003 р. переважна більшість населення майже 80 % доходів сім'ї мусила витрачати на харчування. Крім того, доходи населення у жовтні 2008 р., за офіційними даними, порівняно з вереснем скоротились на 4,7 %. В країнах ЄС ще у 1987 р. витрати на відпочинок і розваги перевищували витрати на харчування. Значна частка витрат сім'ї спрямовується на оплату житла, транспорт (транспортні витрати у США досягають ЗО %), медичні послуги і освіту. В СРСР частка комунальних послуг не перевищувала 3 %, в Україні у 2003 р. — становила до 20 % доходів середнього сімейного бюджету.

Частину реальних доходів населення розвинутих країн використовує для придбання комфортного житла. У Великобританії, наприклад, уже понад 60 % сімей мають власні будинки. Предмети особистого вжитку людини (одяг, взуття, інші речі) купують з огляду на зручність, престижність тощо; продукти харчування — не з огляду на елементарну калорійність, а дбаючи про їх якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково обґрунтованих норм споживання.

Після Другої світової війни у високорозвинутих країнах за порівняно невеликий період до повсякденного вжитку увійшли сотні товарів побутового призначення (телевізор, холодильник, телефон тощо), помітно змінивши структуру потреб, звичок і настроїв людей.

Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні недоступними для більшості населення стали товари довгострокового користування, оплата вищої освіти, високоякісних медичних послуг. За рівнем витрат на освіту Україна відстає від розвинутих країн приблизно у 15 разів, на охорону здоров'я — більше ніж у ЗО разів.

Реальні доходи населення та їх використання.

Щоб оцінити частку цих доходів із загальної суми всіх грошових і натуральних доходів населення, вираховують усі види податків (прямих і непрямих), приріст грошових заощаджень усіх видів на купівлю цінних паперів, виплати в благодійні фонди, на відшкодування заборгованості за кредитом та ін.

Реальні доходи населення — узагальнюючий показник рівня життя народу, що відображає кількість матеріальних, соціальних, духовних благ і послуг, які можна придбати на грошові доходи (заробітну плату, соціальні витрати держави, відсотки від вкладів, дивідендів та ін.), натуральне споживання продукції індивідуального господарства та її часткової реалізації з урахуванням зміни роздрібних цін, за винятком різних видів відрахувань.

Джерелом реальних доходів є валовий національний продукт, а основною частиною реальних доходів населення — заробітна плата. Частка її у національному доході США у 1996 р. становила 72,2 % (у 1980 р. — 62,6 %). Крім заробітної плати, частина населення розвинутих країн отримує доходи у вигляді відсотків від вкладів і дивідендів. Основну частину таких доходів отримує економічно пануючий клас, а також найкваліфікованіші працівники. У Німеччині в 1989 р. громадяни країни отримали 114 млрд марок за відсотками від вкладів і дивідендів, що становило 8,1 % загальної суми їх доходів.

Важливим елементом реальних доходів населення є витрати держави на соціальні цілі — розвиток освіти, охорони здоров'я, пенсії, виплати з безробіття. Оскільки джерелом цих витрат є здебільшого податкові вилучення із заробітної плати, то їх вплив на реальні доходи населення залежить від співвідношення соціальних витрат і вилучених податків. За підрахунками англійських економістів, робітник середньої кваліфікації у Великобританії отримує від держави у формі соціальних витрат (освіта, медичне обслуговування, пенсії та ін.) суму, яка приблизно дорівнює величині виплачених прямих податків. З урахуванням непрямих податків другий показник є, як правило, більшим. В Україні за рахунок соціальних витрат відшкодовується менше 30 % податкових вилучень.

У 1990 р. в колишньому СРСР, у тому числі в Україні, у структурі доходів сім'ї робітника заробітна плата становила 80,2 %, надходження з суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомоги) — 7,4 %, дохід від особистого підсобного господарства — 3,12 %, з інших джерел — 9,3 %, У колгоспних сім'ях частка надходжень від громадського господарства становила 60 %, від підсобного господарства — понад 25%.

Під час глибокої економічної кризи 90-х років у структурі реальних доходів населення, у тому числі реальних грошових доходів, відбулися серйозні зрушення. Так, у 1999 р. реальні доходи населення становили майже 62 млрд грн., у тому числі від оплати праці і робочої сили — 30,7 млрд, від продажу продуктів сільського господарства — майже 3 млрд; пенсії, допомоги і стипендії —майже 15 млрд грн. У 2003 р. частка заробітної плати становила 42,7 %, соціальні трансферти — 38,6 %. Така зміна у структурі реальних доходів населення зумовлена різким зниженням реальної заробітної плати, її неспроможністю виконати свою відтворювальну функцію (тобто здійснити відтворення робочої сили нормальної якості), що означає проживання значної частини населення за межею бідності.

У США кількість сімей, які у 1970 р. жили нижче офіційного рівня бідності, становила 9775, а у 1992 р. — 14 501. З 1993 по 1999 рік чисельність осіб, які жили за рахунок допомоги держави, скоротилась а 14,1 до 6,9 млн осіб, а кількість людей, які жили за межею бідності, становила у 1998 р. 12,7 %.

У 1990 р. сім'я найманого працівника (робітника, службовця) в колишньому СРСР, у тому числі в Україні, третину грошових доходів витрачала на продукти харчування і стільки ж на непродовольчі товари. Видатки на культурно-побутові потреби становили до 10 %, на оплату квартири — 2,5 % від сукупних доходів (в сім'ї колгоспника відповідно 4,7 і 1,7 %). Унаслідок глибокої економічної кризи в структурі видатків сімей трудящих відбулися глибокі зміни. Основна частина (понад 80 %) доходів робітників, службовців, селян витрачається на харчування. Значно зросли витрати на оплату комунальних послуг. Подохідний податок та інші обов'язкові платежі становили у 2001 р. 13,7 %, на придбання іноземної валюти у цьому ж році населення витрачало 3,4 % грошових доходів. За роки незалежності серед громадян України відбулося глибоке майнове розшарування.

Отже, структура доходів у країнах постійно змінюється. Але якщо уряди розвинутих країн працюють над її поліпшенням з метою задоволення потреб різних верств населення, то в Україні становище дуже складне і розподіл доходів потребує радикальних змін.

Література

1. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: "Прогресс", 1968. Сен А. Об этике и экономике. — М.: Наука, 1996.

2. Сисмонди С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселению. — М.. 1936. — Т. I.

3. Словарь современной экономической теории Макмиллана: Пер. с англ. / Под общ. ред. Д. У. Пирса. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 607 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов.: Пер. с англ. — М., 1962. Современная экономика: Многоуровневое учебное пособие / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, 1998.

5. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997.

6. Соколовська А. Податкова система України: теорія та практика, становления. — К., 2001. Сорос Д. Алхимия финансов. Рынок, как читать его мысли. — М.: ИНФРА-М, 1966. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар: Пер. з англ. — К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. Стоун Р. Метод затраты — выпуск и национальные счета. — М.: Статистика, 1964. Суслов И. П. Методология экономического исследования. — М.: Мысль, 1974. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г. П. Журавлевой, Н. Н. Мильчаковой. — М.: ЮНИТИ. 1997. — 485 с.

7. Тойиби А. Д. Постижение истории. — М.: "Прогресс", 1991. *

8. Трансформація моделі економіки України / За ред. В. М. Гейця. — К.. 1999.

9. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — СПб.. 1911.

10. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наукова думка. 1994.