Розвиток нобеліантами неокласичного напряму. Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера—Уліна)
Розвиток сучасних продуктивних сил та глобальних тенденцій інтернаціоналізації виробництва й капіталу посилили інтерес учених до проблем міжнародних економічних відносин. У загальному вигляді теорію міжнародної торгівлі сформулював Д. Рікардо. Надалі її уточнювали і вдосконалювали. Основи неокласичної теорії міжнародного руху капіталу в межах ширшої теорії міжнародної торгівлі були започатковані представниками шведської економічної школи Е. ХекшероМ'і Б.-Г. Уліном наприкінці 20-х — на початку 30-х років ХХст.
Улін Бертіль-Готтхард (1899—1979) народився в с. Кліппані (Швеція). У Лондонському університеті вивчав математику, статистику, економічні науки, навчався у Стокгольмській школі економічних наук і ділової адміністрації, закінчив аспірантуру Стокгольмського університету з спеціалізації "економіка". У1924 р. захистив докторський ступінь і став професором Копенгагенського університету. У Вищій школі економічних наук і ділової адміністрації м. Стокгольма працював професором до 1965 р.
Один з активних фундаторів "шведської (стокгольмської) школи макроекономіки". У1938 р. був обраний до Шведського парламенту, працював міністром торгівлі і був головою Народної партії (1944—1967). У 1949—1960 pp. і 1969—1970 pp. Б.-Г. Улін представляв свою країну в Європейській раді у Північній раді Європи, був головою комітету Нобелівських премій в галузі економіки Шведської академії наук. Почесний професор Вищої школи економічних наук і ділової адміністрації в Стокгольмі, кавалер багатьох орденів.
Автор праць "Теорія торгівлі", "Світова економічна депресія", "Іноземна торгівля і торговельна політика", "Ринок капіталу і політика відсотків", "Проблема стабілізації зайнятості", "Міжнародний розподіл економічної діяльності" та ів.
Б.-Г. Улін, використовуючи більш ранні дослідження Е. Хекшера про вплив торгівлі на розподіл доходу, спробував створити основану на маржина-лістській концепції цінностей теорію міжнародної торгівлі ("Міжрегіональна і міжнародна торгівля", 1933). Улін не погоджувався з Хекшером щодо ролі, яку в цьому процесі відіграють рухи товарів і факторів та доопрацював знамениту теорію порівняльних витрат. Спільна наукова ідея вчених отримала назву "теорія співвідношення факторів виробництва" і надовго стала предметом гострих дискусій вчених.
Теорія Хекшера—Уліна починається розділом, у якому досліджено безпосередньо не пов'язані із зовнішньою торгівлею причини міжнародних відмінностей у цінах, зокрема: історичні, кліматичні, традиційні, що породжують вищий попит на певний товар (наприклад, на вино). Відмінності в цінах можуть бути зумовлені особливостями використовуваних лише у національних межах технологій виробництва товару. Але Е. Хекшер і Б.-Г. Улін вважали, що ці та інші національні особливості не пояснюють у повному обсязі міжнародні відмінності у цінах, а джерелом різного рівня порівняльних витрат є співвідношення факторів виробництва.
Нерівномірність оснащення факторами виробництва зумовлює необхідність у міжнародній торгівлі. Кожна країна вивозитиме на світовий ринок саме ті товари, виробництво яких базується на використанні найчисленнішого і дешевого фактора: трудомісткі (численна і дешева праця), капіталомісткі (численний і дешевий капітал) або матеріаломісткі товари (численні і дешеві природні ресурси). Збільшення виробництва товарів, що базується на використанні певного численного фактора, забезпечить зростання попиту на нього, яке призведе і до підвищення його ціни. Навпаки, оснований на численному факторі попит на інші фактори в зв'язку з поглибленням спеціалізації виробництва скорочуватиметься, отже, знижуватимуться і їх ціни. Підвищення ціни на численний фактор виробництва неминуче зумовить подальше збільшення його пропозиції, а зниження цін на інші фактори—скорочення їх пропозицій. Наслідком буде, з одного боку, тенденція до вирівнювання цін факторів всередині країн-контрагентів, оскільки в кожній ціна дешевшого фактора зростатиме, а дорогого — знижуватиметься. З іншого боку — зросте нерівномірність в наділеності факторами, оскільки в кожній країні збільшується пропозиція найбільш численного фактора. Наслідком стане поглиблевня міжнародного поділу виробництва (праці) і збільшення обсягу міжнародної торгівлі.
У підсумку сформується найдоцільніший міжнародний поділ праці. Зокрема, країни-контрагенти вироблятимуть найвигідніші товари з мінімальними витратами і відмовлятимуться від виробництва тих, для яких немає несприятливих умов. На ринку сформується вигідна як для виробників, так і для споживачів структура цін.
Цей процес зумовлює нівелювання відмінностей в наділеності факторами та міжнародного поділу виробництва (праці), зменшення обсягу міжнародної торгівлі, оскільки в країнах, де численна і дешева праця, поступово скорочується виробництво трудомістких товарів і збільшується виробництво капіталомістких, а в країнах, де численний і дешевий капітал, відбувається протилежний процес.
У такій формі теорія співвідношення факторів виробництва існувала з незначними модифікаціями до кінця 50-х — початку 60-х років XX ст. як базова економічна теорія зовнішньої торгівлі. Деякі розходження між західними економістами стосувалися таких питань, як визнання мобільності або, навпаки, іммобільності окремих факторів; умов, за яких відбувається вирівнювання факторних цін, ступеня наділеності тими чи іншими факторами окремих країн, тобто були загалом абстрактно-академічними.
У 50—60-ті роки В. Леонтьєв, Б. Мінхас, деякі дослідники в Японії, Канаді, Індії піддали теорію Хекшера—Уліна емпіричним перевіркам, які мали велике значення, показали конкретний характер експорту в багатьох країнах. З'ясувалося, що важко, навіть неможливо точно статистично визначити такі центральні для теорії поняття, як "фактор виробництва", "достаток фактора", "факторомісткість" і, отже, неможливо її точно статистично перевірити.
Деякі сучасні західні економісти висловлювали інші критичні оцінки теорії Хекшера—Уліна. Так, Нобелівський лауреат Г.-К. Мюрдаль заперечував, що міжнародна торгівля вирівнює цінові фактори, тому що розподіл доходів між країнами "імущими" і "неімущими" стає все більш нерівномірним. Теорію Хекшера—Уліна критикував також відомий англійський економіст Р. Харрод. Він доводив, що теорема про вирівнювання цінових факторів недійсна. Підтримуючи Г.-К. Мюрдаля і Р. Харрода, американський професор М.-О. Клемент також заперечував висновки теореми Хекшера—Уліна, наголошував на несумісності цієї теорії з фактами, що свідчить про наявні величезні відмінності в комбінації факторів виробництва у різних галузях.
Теорія Хекшера—Уліна отримала певне визнання і використовувалася при формуванні зовнішньоторгової стратегії. Щоб посилити факторні переваги, уряди багатьох держав використовували спрямовані на підтримку і стимулювання експорту заходи: девальвацію національної валюти, надання різних пільг, субсидій підприємствам на модернізацію виробництва та оновлення експортної продукції. Тому розвиток неокласичної теорії зовнішньої торгівлі йшов у руслі вдосконалення наукової ідеї Хекшера—Уліна. Закономірно, що в 1977 р. Б.-Г. Уліну (спільно з Дж. Мідом) за вклад у теорію міжнародної торгівлі і міжнародного руху капіталу присудили Нобелівську премію.
Нобелівські лауреати П.-Е. Самуельсон, Я. Тінберген та інші вчені розвивали теорію співвідношення факторів виробництва. Зокрема, П.-Е. Самуельсон виявив математичні умови, за яких твердження Хекшера та Уліна стають дійсними для господарської практики, розробивши у 1953 р. теорему про вирівнювання цін факторів. Вона дає змогу сформулювати висунуте Уліном положення про те, що торгівля товарами замінює переміщення факторів виробництва між країнами. Визнаючи його заслуги, модель часто називають моделлю Хекшера—Уліна—Самуельсона.
Друге положення, розроблене в межах підходу Столпером і Самуельсо-ном, — пояснення того, як зміни цін товарів впливають на реальну винагороду власників факторів. З цього положення випливає, що протекціонізм обов'язково підвищує реальний дохід рідкісного фактора. І третє положення було висунуте Т. Рибчинським на основі аналізу зовнішньоторговельної моделі загальної рівноваги, подібної до моделі, про яку писали два вищезгадані вчені. Суть його в тому, що коли в теорії Хекшера—Уліна один з двох факторів зростає, то для підтримки постійних цін на товари і фактори необхідно збільшити обсяг виробництва продукції в тій галузі, де цей фактор використовується порівняно інтенсивніше, та скоротити виробництво продукції в галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно.
Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера—Уліна) визнає, що міжнародна торгівля базується на різниці порівняльних витрат і є спробою пояснення факторів, що створюють таку різницю. Припускається, що у виробничих функціях для різних благ фактори виробництва використовуються у різних пропорціях, але ці функції для одного блага аналогічні у всіх країнах. За такого припущення різниці порівняльних витрат у різних державах можуть визначатися забезпеченістю факторами виробництва.
Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили
Теоретичні положення і висновки неокласиків, інших західних шкіл, як правило, не враховують умови та специфіку країн, що розвиваються. їхні проблеми (і труднощі) не тотожні проблемам, які в минулому вирішували країни Європи і Північної Америки. Потрібне було не тільки уточнення, а й формулювання нового категорійного апарату, створення нової методології. У розробленні відповідних концепцій, моделей і методів постійно беруть участь як представники традиційної економічної науки, так і вчені країн третього світу, найвідоміші з них Нобелівські лауреати А.-В. Льюїс, Г.-К. Мюрдаль, Т.-В. Шульц, Я. Тінберген.
Вест-індійський економіст А.-В. Льюїс, аналізуючи проблеми економічного зростання, глибше дослідив причини економічного розриву між розвинутими і слаборозвинутими країнами, які щойно завоювали політичну незалежність. Більшість учених у 50-ті роки XX ст. вважали, що для прискореного економічного зростання країнам, які розвиваються, найдоцільніше вкладати прибутки від експорту традиційних продуктів і товарів у промисловість. Ця думка базувалася на успішному досвіді реалізації плану Маршалла для відродження економіки країн Європи в повоєнний період, коли масовані капіталовкладення і швидке запровадження нових технологій забезпечили прискорене відновлення європейського господарства.
Льюїс АртурВільям (1915—1991) народився в м. Кастрі (Британська Вест-Індія). У Лондонській школі економіки вивчав курс господарського