а) досягнення економії від масштабів при передаванні продукту по суміжних виробничих стадіях технологічного ланцюга;

б) уникнення значних викривлень у розподілі факторів виробництва на монополізованих ринках;

в) уникнення невизначеності у пропозиції комплектуючих товарів, поєднаної з необхідністю отримання відповідної інформації фірмами, які діють на наступних виробничих стадіях;

г) перерозподіл ризиків з одного сектору економіки в інший;

ґ) використання вертикальної інтеграції як організаційної комбінації з метою ухилення від сплати податків на напівфабрикати або як механізму одержання через розумне використання трансфертних цін переваг з різниці у податкових ставках.

Правові та економічні аспекти вертикальної інтеграції упродовж тривалого часу були центром наукових дискусій. Можна виокремити дві стадії розвитку цієї полеміки. Основним на ранній стадії (в період панування уявлень про домінуючу роль факторів монополії) було питання: чи є вертикальна інтеграція передусім інструментом цінової дискримінації, стримування послідовної маржиналізації господарської діяльності, чи метою її є створення вхідних бар'єрів. Надалі вчені розділилися на прихильників монополістичних і ефективнісних трактувань вертикальної інтеграції. Незважаючи на опір прихильників технологічної інтерпретації господарських процесів та презумпції монополії, поступово завойовувала популярність концепція вертикальної інтеграції, що виходила з критеріїв ефективності.

За відсутності фізичного чи технологічного аспекту, внаслідок якого технологічні фактори економії витрат асоціювалися з вертикальною інтеграцією, обмеження конкуренції вважалося основним її мотивом. Тому правильним був висновок, що втручання держави потрібне завжди, коли вертикальна інтеграція приводить, на думку Дж.-Дж. Стіглера, до "відчутного ступеня контролю над ринком хоча би на одній стадії виробничого процесу". Зокрема, вчений підкреслював, що коли фірма контролює не менше 20 % загальногалу-зевого виробництва, придбання нею більше 5 % виробничого потенціалу фірм, яким вона постачає свою продукцію або у яких вона купує компоненти, може розцінюватися як порушення антимонопольного законодавства. Під впливом таких поглядів укладалися "Правила вертикальних злиттів" (1968, США), які встановили гранично допустимі частки ринку для фірм, що підлягають купівлі або продажу, відповідно в 10 % і 6 %. "Правила" відображали традиції цієї наукової школи. За домінування трактування фірми як виробничої функції раціональність вертикальної інтеграції, що не мала достатніх технологічних причин, не було визнано очевидною. Оскільки вважалося, що вертикальна інтеграція жодним чином не пов'язана з економією трансакційних витрат, навіть незначний ступінь монопольної влади розцінювався як наслідок рішення про інтеграцію. Граничний рівень ринкової частки для суджень про те, що фірма, яка купує інші компанії, прагне до встановлення чи посилення монопольної влади, був визначений Дж.-Дж. Стіглером у 20 %, а потім знижений до 10 % у "Правилах".

Як оригінальну ідею регулювання можна охарактеризувати теорію Стіглера. Регульована галузь промисловості може мати вигоди від такого регулювання через "захоплення" регулюючого органу. Це може відбуватися внаслідок політичного впливу; спеціальних технічних знань, що ставлять регулюючий орган у залежність від певної галузі; добору в цей орган працівників з регульованої галузі або можливості для представників регулюючого органу в майбутньому отримати посаду в галузі; потреби органу у визнанні й неофіційній співпраці з галуззю.

У 50—60-ті роки XX ст. передусім у США, а згодом і в інших західних країнах почала розвиватися і поширюватися теорія ефективної конкуренції. Найвидатнішим представником її був Дж.-Дж. Стіглер, прихильниками — американські економісти Дж.-Б. Клерк, Е. Мейзон, К. Едвардс та інші.

Теорія ефективної конкуренції претендує на створення оптимального з точки зору реалізації динамічних економічних функцій, насамперед технічного прогресу, економічного механізму. Водночас метою теорії є пошук оптимального господарського механізму і знаходження його не за досконалої конкуренції, а за панування монополій.

Автори передбачали, що економічний механізм повинні утворювати кілька основних функцій, як правило, п'ять: розподіл ресурсів, тобто забезпечення максимуму виробництва при певному обсязі ресурсів і незмінній техніці; регулювання структури пропозиції; розподіл доходу; пристосування виробничих потужностей до зміни зовнішніх факторів; регулювання технічного прогресу.

Створення теорії ефективної конкуренції призвело до серйозної переоцінки цінностей в усій західній економічній теорії. Ідеали вільної конкуренції стали сумнівними. Це викликало гостру полеміку серед економістів. Особливо протестували неоліберали, економічний ідеал яких внаслідок появи нової теорії дуже постраждав.

Найважливішою зміною, спричиненою появою теорії промислової організації, є те, що економічна система ринкового господарства як оптимальний механізм тепер не недосяжний ідеал досконалої конкуренції, а цілком реальна ринкова форма олігополії. Панування монополій сприймається як об'єктивна реальність.

Стіглер є одним з теоретиків олігополії, найважливішими ознаками якої є:—

незначна кількість компаній-олігополістів;—

великі масштаби виробництва (відносно всього обсягу ринку);—

наявність перешкод для вторгнення на ринок потенційних нових конкурентів.

Учений визнав негативні властивості олігополії, зокрема, прагнення фірм-олігополістів до змови один з одним про ціни чи обсяг виробництва, наявність хронічного недовантаження виробничих потужностей, надмірні затрати на рекламу тощо. Але він трактував олігополію як позитивне явище сучасної економіки, оскільки олігополісти шляхом таємних угод прагнуть забезпечити якомога більші прибутки своїх учасників. Хоча Дж.-Дж. Стіглер і визнає, що фірми, які домовляються, повинні досягати згоди про ціни, але увагу він концентрує на проблемі виконання таких негласних угод. При цьому його модель олігополії передбачає існування складної структури цін. Водночас вчений припускає, що така структура відображає неоднорідність продуктів і покупців, а також бере до уваги ризик залучення потенційних конкурентів у галузь, яка вивчається.

Дж.-Дж. Стіглер дійшов висновку, що звичайним способом виявлення негласних знижок можуть бути методи статистичного аналізу. Зокрема, основною ознакою надання фірмою таємних знижок є укладення нею таких угод, які за реального розподілу сил вона б не здійснила.

Статистичні методи дослідження проблеми олігополії дають змогу вченому робити такі висновки:

1) таємні угоди фірм ефективніші на тих ринках, де покупці точно повідомляють про заплачені ними ціни, зокрема при урядових закупівлях;

2) можливості таємних угод обмежені, якщо покупці постійно змінюються (наприклад, у будівництві);

3) ефективність таємних угод перебуває у зворотній залежності від величини, що характеризує розрив між величиною фірм-продавців.

Для ефективного регулювання повсякденної діяльності корпорацій, прогнозування раціонального вкладення грошей у майбутньому висновки Стіглера мали велике значення. Його твердження, що укладення таємних угод між картелями на вільному ринку часто призводить до провалу операції, згодом підтвердилося. (Зокрема, у випадку з Організацією країн-експортерів нафти (ОПЕК) у 80-ті роки, коли їй довелося зіткнутися після нафтового буму з новою ситуацією зменшення попиту на нафту і коли втратили силу всі нав'язані цією організацією угоди про тверді ціни на реалізацію сировини.)

У 1970 р. Дж.-Дж. Стіглер спільно з Дж. Кіндалом написав книгу "Поведінка промислових цін". Вони встановили, що уявна стабільність цін на не-конкурентних ринках є фікцією. Адже прейскурантні ціни насправді виявляються настільки нееластичними, незмінними і стабільними, що більшість угод укладається за реально існуючими на ринку цінами.Висновок вчених підтвердив, що в США монополістична конкуренція призвела до створення розгалуженої системи таємних цінових знижок, а "адмініструючих цін" не існує. "Єдина ціна є міфом. Майже універсальною є множинність цін продажів і цін покупок".

У своїх дослідженнях Дж.-Дж. Стіглер значну увагу приділив динамізації теорії фірми. Він прагнув вивчити внутрівиробничі і міжзаводські взаємозв'язки не тільки в умовах статики, а й динаміки. У такий спосіб він зумів наблизити свою концепцію промислової організації до реальних умов великого бізнесу.

За 150 років американська економіка зазнала багатьох значних організаційних змін та нововведень. Теорія промислової організації є ключовою для розуміння їх природи. Стіглер зумів застосувати загальнотеоретичні положення теорії до аналізу конкретних проблем, насамперед проблеми вертикальної інтеграції і теорії фірм та ринків. Учений запропонував логічне обґрунтування одного з типів поведінки фірми.

Вивчивши наслідки регулювання галузей господарства, зокрема електроенергетики, Дж.-Дж. Стіглер дійшов висновку про його надзвичайну неефективність — його застосування не відображається на цінах на продукцію галузі. Часто регулювання допомагає окремим підприємствам чи професійним групам, а не загалом суспільству. Але якщо регулювання не досягає поставленої мети, то постає питання про виправданість існування органів управління. Деякі його ідеї стосовно зменшення і відмови від державного регулювання в промисловості США, розвинуті у працях "Громадяни і держава: нариси про регулювання" (1975) та "Приємні та больові відчуття сучасного капіталізму" (1982) реалізували адміністрації Дж, Картера і Р. Рейгана. Сам він залишився незалежним ученим, заявивши, що "не належить до шкоди рейганоміки... тільки прагне послабити надмірний урядовий тиск на виробництво".

Теорія промислової організації не лише продуктивно застосовується для дослідження різних економічних явищ (змін механізмів управління на ринках напівфабрикатів, ринках праці, методів корпоративного управління і державного регулювання), а й допомагає зрозуміти мікроаналітичні деталі та деякі загальні тенденції вертикальної інтеграції. Дж.-Дж. Стіглер першим підтримав широке впровадження знань про промислові організації у формальну мікроекономічну теорію, зокрема застосував класичні моделі конкуренції і монополії для оцінки реальних ринкових процесів. У 1951 р. він встановив, що розміри фірми залежать від транспортних затрат і щільності населення. Стіглеру належить запровадження в теорію промислової організації поняття "виживання" — мінімальної величини фірми (обсягу виробництва і кількості працівників), яка необхідна для її існування за