Конференція міністрів (чи Генеральна рада) призначає Генерального директора СОТ. З 1999 року до вересня 2002 року ним був Майк Мур, екс-прем'єр-міністр Нової Зеландії. Однак термін повноважень Генерального директора скорочено до трьох років і у вересні 2002 року його замінив Супачай Паничпакді, віце-прем'єр Таїланду. Під керівництвом Генеральної ради працюють Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами і Рада з ТРІПС, а також інші органи. У межах цих Рад засновані Комітети з Угод і переговорні групи, членство в яких відкрито для всіх учасників СОТ. Також функціонують інші спеціалізовані органи.

У СОТ практикується прийняття рішень на підставі консенсусу, хоча де-юре передбачено голосування. Тлумачення положень угод щодо товарів, послуг, ТРІПС, звільнення від прийнятих зобов'язань приймаються 3/4 голосів. Поправки, що не стосуються прав і зобов'язань учасників, а також прийняття нових членів вимагають 2/3 голосів (на практиці, як правило, консенсусом). Відповідно до Угоди про створення СОТ, країнами-засновниками організації стали всі договірні сторони-учасники ГАТТ (128 держав), що надали списки зобов'язань щодо товарів і послуг та ратифікували пакет угод Уругвайського раунду.

Нині повноправними учасниками СОТ є 146 держав, причому тільки 17 з них стали новими членами — Еквадор, Болгарія (1996), Монголія, Панама (1997), Киргизстан (1998), Латвія, Естонія (1999), Йорданія, Грузія, Албанія, Оман, Хорватія (2000), Литва, Молдова (2001), Китай (грудень 2001), Тайвань (січень 2002), Македонія (жовтень 2002). Крім цього, понад 60 міжнародних організацій мають статус спостерігача в різних структурах СОТ, у тому числі ООН, ЮНКТАД, МВФ, МБРР, регіональні угруповання, товарні асоціації. Під егідою ЮНКТАД/СОТ діє Міжнародний торговий центр (МТЦ), що сприяє країнам, що розвиваються, у сфері світової торгівлі.

Процедура приєднання до Світової організації торгівлі, вироблена за час існування ГАТТ/СОТ, багатопланова і складається з декількох етапів.

На першому етапі в межах спеціальних робочих груп докладно аналізується економічний механізм і торговельно-політичний режим країни, що приєднується, щодо їхньої відповідності нормам і правилам СОТ. Після цього починаються консультації і переговори про умови членства в цій організації, які, як правило, проводяться на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами-членами.

Країна, яка приєднується, переважно отримує права, якими володіють і всі інші члени СОТ, що практично буде означати припинення її дискримінації на зовнішніх ринках. У випадку протиправних дій з боку будь-якого члена організації кожна країна зможе звертатися з відповідною скаргою до Органу з урегулювання суперечок (ОВС), рішення якого обов'язкові для безумовного виконання на національному рівні кожним учасником СОТ.

Відповідно до встановленої процедури, результати всіх проведених переговорів щодо лібералізації доступу до ринків і умови приєднання оформляються такими офіційними документами:

* Доповіддю Робочої групи, в якій повністю викладено права і зобов'язання, які країна-здобувач матиме за підсумками переговорів.

* Списком зобов'язань за тарифними знижками у ділянці товарів і за рівнем підтримки сільського господарства.

Переліком специфічних зобов'язань щодо послуг і Списку вилучень із РНС.

* Протоколом про приєднання, що юридично оформляє досягнуті домовленості на дво- і багатосторонньому рівнях.

Однією з основних умов приєднання нових країн до СОТ є приведення їх національного законодавства і практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до положень пакету угод Уругвайського раунду.

На завершальному етапі приєднання відбувається ратифікація національним законодавчим органом країни-здобувача всього пакета документів, погодженого в межах Робочої групи і затвердженого Генеральною радою. Після цього зазначені зобов'язання стають частиною документів СОТ і національного законодавства, а краї-на-кандидат одержує статус члена СОТ.

Згідно з матеріалами Міністерства економіки України вступ України до СОТ е одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики президента та уряду України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного транспарентного середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України.

Протягом 2001 — першої половини 2003 років Україна суттєво активізувала переговорний процес з вступу до СОТ. У цей період відбулося 5 засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ (три офіційні та дві моніторингові) та 10 раундів двосторонніх переговорів з країнами-членами Робочої групи з доступу до ринків товарів та послуг. Останній раунд двосторонніх переговорів пройшов 18—26 лютого 2003 року.

Десяте офіційне засідання Робочої групи відбулося 25 лютого 2003 року. За результатами проведеного засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ більшістю країн-членів Робочої групи було прийнято рішення про перехід до підготовки Звіту Робочої групи та Протоколу про вступ України до СОТ. У засіданні брали участь близько 40 країн-членів СОТ, а також низка країн зі статусом спостерігача та деякі міжнародні організації.

Учасники відзначили суттєвий прогрес на шляху України до СОТ, підкресливши останні досягнення у двосторонніх переговорах з доступу до ринків товарів та послуг та у прийнятті відповідного законодавства, спрямованого на покращення торговельного режиму країни. Основну увагу учасники засідання приділили приведенню національного законодавства України у зовнішньоторговельній сфері у відповідність до норм угод Світової організації торгівлі. Іншим важливим питанням, яке було винесене на розгляд країн-членів СОТ під час засідання, стали темпи переговорного процесу щодо вступу до СОТ. Наголошувалось на суттєвому прискоренні цього процесу з метою якнайшвидшого набуття Україною членства у СОТ.

Незважаючи на те, що залишаються неврегульованими деякі питання у переговорах з окремим країнами, всі країни без винятку заявили про готовність вирішувати ці проблеми одночасно із підготовкою Звіту Робочої групи та Протоколу про вступ України до СОТ, які є підсумком діяльності Робочої групи. Звіт Робочої групи містить опис торговельного режиму та зобов'язань держави з його реформування практично у всіх сферах (митні процедури, санітарні та фітосанітарні заходи, технічні бар'єри у торгівлі, режим захисту прав інтелектуальної власності, режим торгівлі окремими видами товарів тощо).

Загалом процес вступу України до СОТ передбачає дві основні складові:—

завершення двосторонніх переговорів щодо доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ;—

гармонізацію законодавства України відповідно до вимог угод СОТ.

У двосторонньому переговорному процесі досягнуто суттєвого прогресу. Україна підписала 14 двосторонніх протоколів з доступу до ринків товарів та послуг: з Мексикою, Уругваєм, Новою Зеландією, Канадою, Південною Кореєю, Словенією, Латвією, Грузією, Індією, Угорщиною, ЄС, Чехією, Словаччиною та Болгарією. Завершено двосторонні переговори з Еквадором та Бразилією. Окремі неузгодження залишилися у переговорах з Польщею, Австралією, Кубою, Туреччиною. Продовжено переговори з Аргентиною, США, Японією, Норвегією, Швейцарією, Молдовою, Киргизстаном та Литвою. Розпочато двосторонні переговори з делегацією Естонії та Таїланду.

У межах підготовки до дев'ятого засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ до Секретаріату СОТ було надіслано оновлену всеохоплюючу тарифну пропозицію. Зараз середньоарифметична ставка ввізного мита у всій товарній номенклатурі становить 10,55 %, а середньозважена — 7,02 %. Відповідно до Консолідованої тарифної пропозиції, середньоарифметична зв'язана ставка у 2005 році становитиме 6,72 % та, відповідно" середньозважена — 5,68 %.

Формування зобов'язань з доступу до ринку послуг України знаходиться на завершальній стадії. В частині послуг завершено переговори з Бразилією, Еквадором, Кубою, Туреччиною. У переговорах з іншими країнами окремі проблемні питання потребують лише чіткого пояснення українською стороною, інші — додаткового розгляду з метою прийняття зобов'язань. Зокрема, проблемним залишається формування зобов'язань з доступу до ринку страхових послуг.

Графік специфічних зобов'язань України з доступу до ринку послуг включає 144 сектори (з 155 визначених класифікатором послуг СОТ).

Україна, формуючи позицію на переговори з доступу до ринку послуг, пішла шляхом використання інвестиційної моделі зобов'язань, зважено підійшла до лібералізації доступу до ринку послуг, створивши тим самим умови для розвитку ринку та підвищення конкуренції. Зобов'язання України в основному стосуються "якісних" обмежень, зокрема підтвердження професійної кваліфікації (наявність необхідної професійної підготовки, знання мови тощо) у секторах медичних та освітніх послуг, вимоги акредитації (зокрема, реєстрація юридичної особи в Україні) у секторах професійних, фінансових, транспортних послуг, обмеження на здійснення деяких видів послуг (сектор фінансових, юридичних, аудіовізуальних, транспортних, рекреаційних та культурних послуг). Наприклад, у секторі банківських послуг немає обмежень на здійснення основної банківської діяльності, але існують обмеження у підсекторах, зокрема, щодо торгівлі деривативами, емісії цінних паперів та операцій з управління активами.

Такі обмеження, з одного боку, мають забезпечити приплив іноземних інвестицій, з іншого — досить ефективно захистити ті сектори ринку послуг, які є чутливими для України.

З метою гармонізації національного законодавства з вимогами угод системи ГАТТ/СОТ було розроблено та скеровано країнам-членам Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ "Графік введення в дію пріоритетних законопроектів", до якого ввійшли 20 проектів законодавчих актів з питань страхових послуг, інтелектуальної власності, імпорту сільськогосподарської продукції, оподаткування тощо. Прийнято 15 з 20 законопроектів графіка.

Щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, то законодавство зазнало великих позитивних змін. Протягом 2001—2003 років Верховною Радою України було прийнято 8 законів у сфері інтелектуальної власності, в тому