В. Сміт у 1974 р. передбачив виникнення нової мікроекономічної теорії, яка вивчатиме економічні основи організацій та інститутів, а це вимагатиме розроблення економічної теорії інформації та глибшого трактування технології здійснення трансакцій.

Наукові розробки В. Сміта сприяли визнанню сучасних експериментальних методів. Експерименти охоплювали економічну діяльність багатьох реальних установ. Сміт зі своїми колегами розробляли ринкову модель для функціонування фондової біржі в Арізоні і електронного ринку води в Каліфорнії. Його метод, зокрема, допоміг спрогнозувати на лабораторному рівні наслідки дерегулювання ринку електроенергії до реалізації його на практиці.

Було систематизовано використання методів лабораторних досліджень для вирішення політичних проблем; виявлені властивості конвергенції власності на різних ринках; експериментально досліджено таємні угоди, контроль цін та інші види втручань у ринок; вивчалися нові різновиди ринку, зокрема методи прийняття рішень щодо програм для громадського радіо. Всі ці дослідження було ініційовано відкриттями В. Сміта. Учений довів важливість наявності альтернативних ринкових інструментів, встановивши, наприклад, залежність очікуваного прибутку від обраного методу реалізації товару.

Протягом 50-ти років В. Сміт провів тисячі лабораторних експериментів з різними категоріями населення: від школярів до промислових магнатів та конгресменів. Результати експериментальних робіт публікуються кожного року, а кількість експериментальних лабораторій зростає у всьому світі. Міждисциплінарний центр експериментальних наук в університеті Джорджа Мейсона у Ферфаксі (ICES) (створений за ініціативою В. Сміта) слугує зразком для лабораторій подібного наукового спрямування.

Завдяки В. Сміту, а також А. Розу, Дж. Кагелу та іншим ученим експериментальна економіка остаточно оформилася як самостійна область економічних досліджень зі своїми методами, принципами і традиціями. Будучи економічною теорією, економічний експеримент слугує передусім для тестування конкретних моделей в теоретично недвозначних обставинах, а також для нагромадження нової інформації про характеристики відомих економічних інституцій. Багато передумов економічних моделей (досконала чи недосконала конкуренція, неповна інформація) можна відтворити в аудиторії або комп'ютерній локальній мережі. Економічний експеримент став загальноприйнятим, якщо не єдиним, способом перевірки найширшого класу поведінкових економічних теорій: від індивідуальної поведінки до теорії громадського вибору, від теорії ігор до теорії фінансових ринків.

Економіка добробуту (соціально-економічний аспект забезпеченості продовольством)

Великий вклад у розроблення теорії бідності, нерівності та пов'язаних з ними соціальних проблем зробив А.-К. Сен. Його трактування соціального аспекту забезпеченості продовольством сприяло з'ясуванню іноді невидимих причин, які зумовлюють погіршення рівня життя.

Сен Аматья-Кума народився у 1933 р. в м. Сантінікетані (Індія). Навчався у Президенс-коледжі м. Калькутти. У Кембриджському університеті в 1959 р. захистив докторську дисертацію.

У1956 р. викладав економіку у Джадавпурському університеті в Калькутті, працював професором економіки в Школі економіки при Делійському університеті, у Лондонській школі економіки, у 1977 р. — професором Оксфордського університету. У 1994 р. обраний президентом Американської економічної асоціації. З 1998 р. очолює коледж Трійці при Кембриджському університеті.

Автор книг "Вибір технік" (1960), "Розвиток економіки" (1960), "Колективний вибір і соціальний добробут" (1970), "В економічній нерівності" (1973), "Зайнятість, технологія і розвиток" (1975), "Бідність і голод" (1981), "Вибір. Добробут і вимір" (1982) і т. д.

Почесний іноземний член Американської академії мистецтв і наук, Лондонської школи економіки, член Британської королівської академії наук. Американського філософського товариства. Йому присвоєні почесні вчені ступені багатьох університетів.

А.-К. Сен вважає, що найважливішою передумовою належної реакції світової спільноти на голод є вироблення відповідного розуміння економіки продовольчої проблеми. Голод — не просто питання "продовольства і сільського господарства"; дослідження потребує ширше коло проблем, ніж традиційно належне до компетенції Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), зокрема:

1. Голод і економічна незалежність. А.-К. Сен стверджує, що недоїдання, голод і голодна смерть — наслідок функціонування всієї економіки, а не тільки виробництва продовольства та сільськогосподарської діяльності. Основної уваги потребують взаємозалежності, що зумовлюють виникнення голоду у су* чесному світі. Так, людину може приректи на голодну смерть безробіття у поєднанні з відсутністю системи соціального забезпечення (зокрема, страхування від безробіття), навіть коли економіка загалом забезпечена максимальною кількістю продуктів харчування (наприклад, голод у Бангладеш у 1974).

2. Перший крок: продовольча безпека і право на отримання продовольства. Приреченість людини на голод залежить, на думку Сена, від її "права на продовольство" (обсяг продовольства, який вона може придбати, яким вона може володіти та користуватися), а не від загальної наявності продовольчих товарів у країні чи в регіоні. Але це лише один з багатьох факторів впливу. Неможливо досягти продовольчої забезпеченості, просто гарантуючи виробництво та поставку відповідних товарів. Насправді виробництва достатнього обсягу продовольства недостатньо для продовольчого забезпечення, але цього і не треба. Країна може закуповувати продовольство за кордоном, якщо в неї є кошти (наприклад, від промислового виробництва).

3. Розподіл продовольства серед населевня. Державна політика може передбачати певний розподіл обов'язків між державною підтримкою у формуванні доходів і створенні зайнятості, з одного боку, та діяльністю приватних ринків продовольства і праці — з іншого (держава є лише одним із факторів, але не єдиним і не головним).

4. Другий крок: від продовольчого забезпечення — до забезпечення повноцінності харчування, яка залежить від багатьох умов, включаючи стан єні* деміології та здоров'я. Епідеміологічні умови і можливості державної охорони здоров'я мають важливе значення для ліквідації голоду в сучасному світі. Сен зазначав, що і за умов масового голоду більшість смертельних випадків спричинена звичайними хворобами, а рівень смертності від голоду можна помітно знизити, запобігаючи розповсюдженню інфекційних захворювань.

Для того щоб покінчити з голодом у сучасному світі, необхідна інтеграція ФАО із суміжними сферами, зокрема, тими, якими займаються Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Конференція ООН з торгівлі й розвитку та інші міжнародні організації. Вчений визнає, що тут виникає проблема розподілу "території" між різними міжнародними організаціями, однак наводить переконливі докази на користь того, що ФАО покликана сприймати себе як основну рушійну силу у вирішенні цієї проблеми, а не як організацію, що діє поодинці.

5. Виробництво продовольства та регіональний розподіл. Оскільки виробництво продовольства — один із основних факторів, що зумовлює право всіх людей на продовольче забезпечення і його реалізацію, то це може стати істотним позитивним вкладом у вирішення завдання ліквідувати голод.

Своєрідно коментує Сен твердження, що світовому виробництву продовольства натепер загрожує відставання від темпів зростання населення, тому йому необхідна пріоритетна увага. Досліджуючи індекси виробництва продовольчих товарів на душу населення у світі загалом, а також за деякими важливими регіонами у вигляді середніх показників, узятих за три роки (з тим, щоб уникнути викривлень, зумовлених річними коливаннями; причому ці показники за 1979—1981 рр. взяті як базові (100); значення індексів дано до 1993—1995 рр.), вчений відзначає зростання світового виробництва продовольчих товарів на душу населення, причому найбільший приріст припадає на найбільш густозаселені території третього світу (особливо Китай, Індію та іншу частину Азії). Разом з тим в Африці виробництво продовольства впало, і хоча це зниження не більше, ніж у Північній та Центральній Америці, переважання бідності в Африці зумовлює загалом гіршу ситуацію в цій країні.

в. Зниження цін на продовольство й економічні стимули. Виробництво продовольства зросло, вважає А.-К. Сен, всупереч тенденції різкого падіння світових цін на продовольчі продукти. Це свідчить про зниження економічних стимулів у багатьох сферах комерційного виробництва значної кількості продовольчих товарів у всьому світі, в тому числі у Швнічній Америці. Найбільший приріст відбувається у регіонах, де внутрішні ринки продовольства відносно ізольовані від світових (наприклад, у Китаї та Індії). Якщо справді протягом кількох років знову піднялися світові ціни на продовольчі товари, то цей приріст набагато нижчий, ніж стрімке довготривале падіння.

Міжнародний інститут з досліджень продовольчої політики прогнозує, що з 1990 по 2020 рік можуть істотно впасти реальні світові ціни на продовольство. Зокрема, на пшеницю приблизно на 15 %, рис — 22, кукурудзу — 23 і фуражне зерно — 25 %. Незалежно від того, падатимуть чи ні реальні ціни на продовольство, наявний дестимулюючий ефект, який уже зумовлював зниження світових цін на продовольство. Показово, що світове виробництво продовольства продовжувало збільшуватися, випереджуючи зростання народонаселення.

Натепер світовому виробництву продовольства властиві відсутність попиту і падіння цін, що, у свою чергу* відображає злидні деяких найбідніших категорій населення. Різноманітні технічні дослідження можуть забезпечити швидке нарощування виробництва