Особливі проблеми виникли навколо Чорноморського флоту. Як стратегічну силу Росія намагалася залишити флот під командуванням ОЗС СНД, а фактично під своєю юрисдикцією. Так, 8 січня 1992 року Б. Єльцин зазначав, що Чорноморський флот "перебуває під єдиним командуванням держав-членів СНД", а у виступі на Ульяновському авіазаводі заявив, що "Чорноморський флот був, є і буде російським" [7, с. 36].

Безсумнівно, віхове значення мало набуття чинності трьох базових угод щодо Чорноморського флоту, які забезпечували правові засади перебування ЧФ РФ на території України (підписані 28—31 травня 1997 року, набули чинності 16 липня 1999 року).

Негативно на українсько-російські відносини впливала також проблема ядерної зброї, розташованої в Україні. Погодившись на оперативне підпорядкування її Об'єднаного командування стратегічним силам СНД, уряд нашої країни передав адміністративне управління всією ядерною зброєю на території держави її Міноборони що не суперечило забезпеченню єдиного контролю. Ці заходи розцінювалися в Росії як прагнення України володіти ядерною зброєю. Наприклад, висловлювалися думки про те, що зміна існуючого режиму в Україні може призвести до відмови від проголошеного нею прагнення домагатися неядерного статусу та готовності вивезти всю ядерну зброю до Росії.

У відносинах з Україною РФ використовує іноді методи, далекі від загальноприйнятих у цивілізованому світі. Шляхом політичного тиску, використання економічних важелів її керівництво хотіло, щоб Україна поступилася в питаннях, пов'язаних з Чорноморським флотом, боргами й активами колишнього Союзу, ядерною зброєю, стала лояльнішою і щодо СНД тощо.

Віддаючи перевагу розвиткові відносин з РФ, Україна зацікавлена в збереженні та розвитку тісних взаємин з усіма державами-суб'єктами колишнього Союзу.

Спорідненістю культур, відсутністю територіальних претензій, спільним кордоном зумовлюються тісні взаємозв'язки між Україною і Білоруссю. Дипломатичні відносини між ними встановлені 27 грудня 1991 року, двосторонні відносини регулюються Договором від 29 грудня 1990 року, понад 50 угодами і домовленостями. У 1995 році зовнішньоторговельний обіг між країнами становив 741 млн. дол. США, а у першій половині 1997 року — 601 млн. дол. США, тобто існує тенденція до збільшення всього обсягу торговельних відносин. Останні домовленості під час зустрічей Президентів Л. Кучми і О. Лукашенка можуть активізувати двосторонні зв'язки.

Україна для Білорусі є також і надійним інвестором: за її участю в Білорусі діють ряд підприємств (500 тис. дол. США становлять інвестиції), а в Україні функціонують 40 білоруських підприємств (інвестиції — 17 млн. дол. США). Серед спільних українсько-білоруських підприємств можна назвати СП Київський завод "Арсенал" і Мінський завод годинників "Луч", які виробляють годинники з комплектуючих деталей білоруського заводу. Україна закуповувала в Білорусі кормозбиральні комбайни тощо.

У 1994 році торговельно-економічне співробітництво двох сусідніх держав зменшилось через недопостачання білоруській стороні цукру й олії, а Україні з боку Білорусі — нафтопродуктів, мінеральних добрив, скла і тракторів.

З квітня 1996 року працює спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва. Широко розвивається співробітництво прикордонних регіонів: створено транскордонне об'єднання Єврорегіон "Буг", розробляється угода про співробітництво прикордонних областей. Активізується багатостороння співпраця України і Білорусі в рамках СНД у галузі виробничої кооперації підприємств і галузей країн-учасниць СНД (23 грудня 1993 року), передбачено максимальну лібералізацію взаємних поставок продукції без митних зборів, ПДВ та акцизів. Обидві країни співпрацюють у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що відбувається за програмами "Сасакава — Чорнобиль" та "АЙФІКА". До того ж українська сторона надає білоруській допомогу в дезактивації забруднених територій, оздоровленні у Криму постраждалих дітей та ін.

Негативним фактором, що впливає на двосторонні зв'язки, є незадовільна розробка законодавчої бази торговельно-економічного співробітництва, зумовленого приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу між Росією, Казахстаном і Киргизстаном, створенням Співтовариства РБ та РФ, орієнтацією Білорусі на Росію. Цим пояснюється стримана позиція Білорусі щодо рішення України про роззброєння, намагання уникнути оцінок зазіхань Росії на територіальну цілісність України тощо.

У 1995 році було підписано Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво між Україною і РБ, який ратифіковано парламентом Білорусі у квітні 1996 року. Влітку 1996 року проблеми регіонального співробітництва у рамках програми Єврорегіон "Буг" обговорювались на зустрічі Президентів України, Білорусі та Республіки Польща.

Непросто складаються відносини України з Республікою Молдова. Україна і Молдова є стратегічними партнерами і мають сталі двосторонні зв'язки. Це зумовлено спільним кордоном, взаємодоповненістю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові (понад 600 тис. осіб) і понад 260 тис. молдаван в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській, Чернівецькій областях.

Декларація про незалежність Республіки Молдова була проголошена парламентом 27 серпня 1991 року, тобто в рік утворення незалежних держав на просторі колишнього СРСР. Молдова вирішує подібні до українських проблеми. Так, відбувається подолання економічної кризи, інфляція знизилась з 20 % у 1992 році до 1,1 % у 1995 році, молдовський лей став конвертованим і стабільним. Міжнародні фінансові структури надали Молдові фінансову (у розмірі 600 млн. дол. США), а також технічну допомогу. Країни СНД традиційно посідають переважно перші місця у торговельно-економічному обігу Молдови, на частку країн Співдружності припадає понад 67 % цього обігу.

Значні преференції Молдові в економічній співпраці надала сусідня Румунія. З цією країною жваво розвивається торговельний обмін, який зростає щорічно майже вдвічі. Але Румунія не поступалася своєю позицією щодо тексту базового договору між країнами і наполягала на збереженні в цьому документі положення про пакт "Ріббентропа-Молотова" щодо Бессарабії, Буковини, повіту Герца. Це, на думку молдовської сторони, поставило б під сумнів існування РМ, засвідчило б штучність створення Республіки Молдова.

Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Молдова були встановлені 10 березня 1992 року. Посольства розпочали свою роботу у 1993 році, що сприяло налагодженню тісних контактів, розвитку добросусідських зв'язків, партнерства та взаємодопомоги. Базовий договір про добросусідство, дружбу та співробітництво підписано 23 жовтня 1992 року президентами обох держав, договірно-правову базу двосторонніх відносин становлять близько ЗО документів (угод і протоколів). Молдова експортує в Україну товарів на суму 70 млн. дол. США, а імпортує з України на суму 232 млн. дол. США. У 1994 році розпочалося створення українсько-молдовської спільної комісії торговельно-економічного співробітництва.

Проблемами, що потребують найшвидшого розв'язання, є оформлення державного кордону між Україною і Молдовою (до чого прикордонні комітети приступили наприкінці 1996 року), будівництво порту на р. Дунай поблизу с. Джурджулешти.

Найскладнішою є проблема кордонів, і це зрозуміло: Молдова — сусідка Румунії, яка донедавна зазіхала на територіальну цілісність нашої держави. Молдовський порт має частково займати територію України. Останнє питання можна вирішити в робочому порядку, віддаючи цю територію в оренду або розпочати будівництво на спільних паях обох держав. Слід також вирішити долю 259 об'єктів (за підрахунками молдовської сторони), що знаходяться на території України і є власністю Молдови. Україна не має своїх об'єктів на території Молдови. Загальна вартість молдовських об'єктів становить 453,8 млн карбованців у цінах 1991 року Це — санаторії, пансіонати, бази відпочинку і підприємства в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. Крім того, необхідно визначитися з проблемою залізниці: 7 ділянок молдовської залізниці, яка була утворена у колишньому СРСР лише у 1979 році, проходить через територію України, на них розташовані 12 залізничних станцій та ряд інших об'єктів, які охороняються молдовською поліцією. Це ще більше ускладнює вирішення питання.

З обранням нового Президента Молдови, яким став П. Лучинський, у країні намітилися позитивні тенденції її подальшого виходу з економічної кризи, співробітництва з сусідами, зокрема і з Україною.

Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Казахстан були встановлені 23 липня 1992 року. В обох країнах діють посольства. 20 лютого 1991 року було укладено міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між тодішніми УРСР і КРСР. За час існування незалежних держав укладено 46 угод і протоколів про співробітництво. Казахстан виявляє інтерес до вироблення спільних з Україною позицій з багатьох питань міжнародної політики.

Співпраця між Україною і Казахстаном у торговельно-економічній сфері має значні резерви. У 1994 році товарообіг між ними становив майже 300 млн. дол. США, у 1995 році — 312 млн. дол. США, а за шість місяців 1997 року — 249 млн. дол. США. Це було спричинено зменшенням постачання енергоносіїв з Казахстану до України. Зрозуміло, що такий рівень торговельних зв'язків не влаштовує обидві сторони.

Становище, що склалося, поступово змінюється: ряд областей і регіонів обох країн зацікавлені у поновленні і розвитку економічних зв'язків. Так, пропозиції про співробітництво з підприємствами Казахстану вже надійшли від Донецької, Запорізької, Харківської, Луганської, Кіровоградської та інших областей України.

Об'єднуючу роль у поновленні розірваних зв'язків можуть відігравати і торговельні місії та представництва, як, наприклад, Запорізького автомобільного, Дніпропетровського і Новокраматорського машинобудівних заводів, об'єднання "Мотор-Січ" та ін. Крім цього, Україна передбачає участь у проектах пошуку нафти і газу, видобуванні покладів у шельфі Каспійського моря, у будівництві