Стоматологічне страхування охоплює всіх застрахованих віком понад 20 років, діти і молодь до 20 років безкоштовно отримують послуги стоматологів. Дорослі виплачують 60 % витрат за такі послуги, якщо вони не перевищують 3000 крон за проведення одного курсу лікування, і 25 % витрат понад цю суму. Решту коштів лікар отримує з місцевої контори соціального страхування.

Допомога по хворобі в цій країні з 1989 р. досягає 90 % доходів найманих працівників та оподатковується. Вона не виплачується при наявності доходу, що перевищує 7,5 % базової суми. Перебування в лікарні скорочує величину допомоги на 40 %, або до 1/3 її розміру. У Канаді в середині 90-х років XX ст. кожен житель щорічно витрачав на охорону здоров'я майже 2500 дол. на рік, приблизно такими самими були загальні витрати на душу населення, причому за рахунок підприємців покривалась третина цих витрат. У Франції на соціальне страхування вираховується майже 14 % від загальної суми заробітної плати працівника, з яких підприємець покриває приблизно 13 %. Водночас із заробітної плати ще понад 6 % відраховують на суспільний внесок. Загалом француз на медичні витрати щорічно відраховує нині 2,5 тис. дол. На відміну від цього у США в 2003 р. на одну сім'ю припадало 9 тис. дол. на медичне страхування, тому понад 40 млн американців взагалі не мають медичного страхування, а на лікування щороку витрачається 4600 дол. на кожного жителя США.

У колишньому СРСР медична допомога для більшості населення була безкоштовною, але не дуже якісною, та після 1991 р. навіть такі здобутки (насамперед внаслідок глибокої економічної кризи) було втрачено. Типовим для більшості населення України стало отримання не надто якісних медичних послуг, але здебільшого за власні кошти. У лікарнях бракує ліків, шприців, харчування. Такий стан медичного обслуговування пояснюється, зокрема тим, що у 2003 р. фінансування медицини становило до 2,5 % від величини ВВП (що фактично означає руйнування системи охорони здоров'я), тоді як в країнах ЄС — понад 6 %.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. В Україні законодавчу основу програми захисту населення закладено у Законі України "Про зайнятість населення" і Державній програмі зайнятості, в якій передбачено комплекс заходів, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з неперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня робочої сили тощо. Проте цей закон, як і всі інші закони, щодо соціального захисту населення в Україні практично не діє.

Одним з елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладання колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо. Так, у Швеції відпустки досягають 45 днів.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати МОП рекомендує враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.). За базу мінімального рівня заробітної плати приймають набір основних товарів і послуг, які задовольняють головні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або різних типових сімей (з однією дитиною, двома тощо). У різних країнах набір комплектують по-різному. У США, наприклад, до нього входить оплата наймання житла, до 20 видів м'ясопродуктів, купівля один раз у п'ять років уживаного автомобіля та ін. Розмір мінімальної заробітної плати у розвинутих країнах Заходу становить від ЗО до 50 % розміру середньої заробітної плати. У США цей показник нині становить 5,15 дол. за годину. Окремий мінімум встановлено для молоді.

В Україні наприкінці 1996 р. мінімальний розмір заробітної плати становив 15 грн. на місяць, у 2003 р. — 185 грн. на місяць, що становить майже 60 % прожиткового мінімуму, у 2004 р. до листопада — 205 грн., а відтак —-237 грн. (незважаючи на прийняття Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік", підписаного Президентом, про виплату 237 грн. з 1 грудня 2003 року).

Загальними показниками бідності є безробіття та інфляція, рівень яких характеризує ступінь бідності. Сумарну величину цих показників у США називають індексом злиденності. Так, якщо індекс безробіття становить 2 %, а індекс інфляції— 1000 %, то індекс злиденності — 1002 %. Основним критерієм бідності є рівень доходів, що припадає на одну людину, загальним — структура споживання сімей, зокрема частка витрат на харчування. У США, наприклад, до числа бідних наприкінці 90-х років XX ст. належали сім'ї, які витрачали на харчування третю частину сімейного бюджету, а загалом витрати на харчування становили 11 % бюджету. В Україні, як зазначалось, витрати на харчування переважної більшості сімей становили у 2003 р. до 80 % доходу. В Україні, згідно з результатами проведених МОП досліджень, панують бідність і соціальна незахищеність громадян. Свідченням цього є те, що середня місячна заробітна плата була менша 100 грн., понад 40 % населення невчасно отримували її, а доходи більшої його частини є нижчими від встановленого прожиткового мінімуму. Наведені дані, узгоджені з Державним комітетом статистики України, різко контрастують із заявами найвищого керівництва країни про зростання заробітної плати в 2000—2003 рр. у 2,6 рази.

Загальний рівень бідності у країні визначають показником частки бідних людей у загальній кількості населення від 15 років і старших. Бідність вимірюють за допомогою прожиткового мінімуму, який існує у вигляді життєвого (або фізіологічного) і соціального мінімумів. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб і основних послуг, другий ще і мінімальні духовні і соціальні запити. Для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму найточнішим є метод споживчого кошика. В Україні у 1996 р. понад 72 % населення проживало за межею бідності (у 2002 р. до 80 %), поширилась масова пауперизація населення.

Важливою ланкою соціального захисту населення є захист прав споживачів. Згідно з прийнятим в Україні Законом "Про захист прав споживачів" держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та інших видів обслуговування, безпеку продукції, достовірність, інформацію про кількість, якість та асортимент продукції, відшкодування збитків, заподіяних продукцією невідповідної якості, звернення до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав. Проте цей закон діє лише частково внаслідок відсутності відповідного механізму його реалізації, недостатнього фінансового забезпечення та інших причин. Яскравим свідченням беззахисності споживачів є те, що внаслідок вживання підроблених спиртних напоїв у 2001 р. померло 9,5 тис. осіб, а у 2002 р. — 10,5 тис, у 2003 — понад 11 тис. осіб. Лише після цього був виданий Указ Президента про посилення контролю над виготовленням спиртних напоїв.

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.

13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.

14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.