Сутність і структура економічного суверенітету

План

1. Сутність та основні типи суверенітету. 

2. Зміст категорії "економічний суверенітет". 

3. Структура економічного суверенітету. 

4. Література

Сутність та основні типи суверенітету.

З'ясування суті економічного суверенітету потребує попереднього визначення змісту більш загальних понять "суверенітет" і "суверенний". Перше з них походить від німецького слова souveranitat та французького souverainete, що означає повну незалежність держави від інших держав у її внутрішніх справах і зовнішніх відносинах. Слово "суверенний" французького походження означає "здійснюючий верховну владу".

Похідним від понять "суверенітет" і "суверенний" у теорії конституціоналізму є термін "державний суверенітет", "народний суверенітет" і "національний суверенітет". Державний суверенітет, суб'єктом якого є держава, охоплює дві найважливіші складові. Зміст першої розкривається у верховенстві держави на власній території — влада держави є вищою верховною владою, правочинна встановлювати у суспільстві єдиний правопорядок, рішення влади обов'язкові для виконання всіма її органами, посадовими особами, організаціями та населенням (у тому числі іноземцями), а в руках держави зосереджуються всі засоби владного примусу (суд, армія, міліція та ін.). Цей тип суверенітету формується і наповнюється реальним змістом при здійсненні таких найважливіших суверенних прав, як право самостійно приймати власну конституцію, право законодавчої діяльності, право територіального верховенства, право створювати власну армію і здійснювати оборону країни, право мати своє громадянство, право на проведення самостійної політики держави, право здійснювати зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин.

Зміст другої складової державного суверенітету розкривається в незалежності держави у сфері міжнародного спілкування, праві формувати і проводити зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин, у непідкоренні держави владі інших держав. Така характеристика сутності суверенітету стосується переважно політико-правового аспекту цього поняття.

У сфері зовнішніх відносин кожна держава повинна враховувати суверенітет других держав, тому міжнародне спілкування здійснюється у формі взаємних угод, узгоджених між ними правил. З моменту укладання такі угоди стають обов'язковими і виступають нормами міжнародного права. Суверенітет реалізується також у функціонуванні і розвитку представницьких, виконавчих, судових тощо органів влади.

У межах державного суверенітету залежно від структури надбудовних відносин можна також виокремити правовий, культурний та ідеологічний суверенітет.

Народний суверенітет, суб'єктом якого є народ, означає повновладдя народу на своїй території. Національний суверенітет, суб'єктом якого є нація, означає повновладдя нації на власній території, право і реальні можливості вирішувати свою долю. У разі проживання багатьох націй і народностей на території суверенної держави національний суверенітет передбачає їх право вирішувати свою долю разом з основною нацією. Різноманітні процеси у межах світового господарства не повинні заперечувати або обмежувати національну культуру, мову, духовні традиції. У мононаціональних державах поняття "народний суверенітет" і "національний суверенітет" мають однаковий зміст.

Поняття "суверенітет" і "суверенний", як і похідна від них категорія "державний суверенітет", постійно поповнюються елементами нового змісту. Внаслідок інтернаціоналізації продуктивних сил, технологічного, суспільного і економічного способів виробництва, соціальних, правових, політичних, культурних відносин тощо відбувається боротьба двох суперечливих тенденцій: а одного боку, утворення моноетнічних держав, які не хочуть поступатися своїм суверенітетом, особливо державною цілісністю, яка означає неприпустимість відчуження від держави частини її території, непорушність кордонів, право територіального верховенства, з іншого — це тенденція переростання світовими інтеграційними процесами меж державних, народних і національних суверенітетів. На сучасному етапі ця тенденція виявляється в утворенні регіональних систем кількох або багатьох держав, у передачі окремими національними країнами все більшої кількості повноважень наднаціональним органам і реальної перспективи виникнення федеральних утворень типу Сполучених Штатів Європи, а в межах світового господарства — всесвітньої конфедерації держав. Переважаючою у межах світового господарства є друга тенденція, якщо це не суперечить інтересам тієї чи іншої країни. Але з кількісного боку у повоєнний період домінує і домінуватиме надалі перша тенденція (до утворення моноетнічних держав) — за 50 років існування ООН до її складу увійшло близько 130 новостворених держав, а, за даними Міжнародної спілки географів, до 100-річчя ООН у її складі буде ще 100 нових держав.

З якісного боку домінує тенденція до формування конфедеративних утворень. Це підтверджує той факт, що виникли і розвиваються майже 25 інтеграційних угруповань у різних регіонах світового господарства, а нові держави певною мірою належать до них. Членами ЄС у 2003 р. були не лише 15 країн Західної Європи, а й приблизно 50 асоційованих країн, а 2004 р. до ЄС приєдналось ще 10 країн Європи. Якісний аспект дії такої тенденції виявляється і у входженні більшості країн до міжнародних фінансово-кредитних організацій та воєнних блоків.

Очевидно, що абсолютного суверенітету нині не має жодна країна світу. Вступаючи в ті чи інші міжнародні організації, країни делегують їм частину своїх суверенних прав. Тому теза деяких науковців — "суверенітет або є, або його немає" — метафізична і відповідає не реаліям сьогодення, а періоду становлення національних держав за відсутності інтеграційних процесів.

Теоретичним виразом першої тенденції є теза багатьох вчених про повну абсолютність суверенітету і можливість відчуження, обмеження лише окремих суверенних прав. Другу тенденцію її прихильники намагаються обґрунтувати положеннями про обмеженість державного суверенітету і необхідність його поділу між існуючими національними державами та масштабнішими регіональними федеративними та конфедеративними утвореннями. Бажання народу, нації, етнічної групи створити незалежну державу посилюється або послаблюється залежно від ступеня інтегрованості економіки, політики, права тощо у межах тих чи інших міжнародних організацій, від активізації дії інтеграційних факторів, від того, чи відбувається у визначений момент утворення, зміцнення чи розпад імперій, поліетнічних держав та інших факторів. Взаємодія цих двох тенденцій визначає особливості розвитку та функціонування економічного суверенітету.

Зміст категорії "економічний суверенітет".

Економісти 90-х років XX ст. найважливішою ознакою цієї категорії називали самостійне управління економікою. Але така ознака другорядна або похідна від наявності у руках суверенної держави, нації або народу (залежно від існування відповідних форм суверенітету) власності на все національне багатство, в тому числі природні ресурси, землю тощо. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язується з верховенством держави над своєю територією.

У середині 90-х років у Росії з'явилось багато наукових робіт, призначених з'ясуванню сутності економічної безпеки. Це поняття близьке за змістом до категорії "економічний суверенітет", тому варто стисло проаналізувати погляди вчених на їх сутність. Так, у "Великому економічному словнику" економічний суверенітет визначено як "вищий ступінь самостійності держави або окремого регіону у сфері господарської діяльності"1. В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна його охарактеризовано як економічну незалежність держави2. У "Сучасному економічному словнику" зазначено, що "економічний суверенітет — це економічна незалежність держави, регіону від інших держав і регіонів"3. Ці диференціації є надто абстрактними, підводять одне невідоме (економічний суверенітет) під інше невідоме (економічна незалежність), зводять зміст категорії лише до незалежності у господарській діяльності, а отже, збіднюють зміст категорії "економіка".

При визначенні економічної безпеки виокремлюються три основні підходи.

1. Підхід з урахуванням різних видів інтересів країни — національних, суспільних та ін. При цьому категорію розглядають як "...стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів влади, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів"4.

2. Визначення через використання поняття "стійкість". Так, В. Паньков стверджує, що " національна економічна безпека — це стан національної економіки, що характеризується стійкістю, "імунітетом" щодо впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, які порушують нормальне функціонування суспільного відтворення, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напругу в суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави"5.

3. Визначення через поняття "незалежність". Л. Абалкін характеризує економічну безпеку Росії як "сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного оновлення і самовдосконалення " 6.

З'ясування сутності економічного суверенітету через інтереси слід розглядати як форму вияву такого суверенітету, а отже, як відсутність визначення на рівні сутності. До того ж національні інтереси країни не обмежені сферою економіки, а соціальна політика (хоча й тісно пов'язана з економічною) є окремим видом політики.

Визначення економічного суверенітету через незалежність потребує попереднього розкриття сутності незалежності. Трактування продуктивних сил і економіки як складових економічного суверенітету є науково некоректним (економіка без продуктивних сил не існує), логічніше говорити про економічну систему, а замість стійкості економіки — про розширене відтворення такої системи, що передбачає її стабільність навіть в умовах глобалізації. Тому економічний суверенітет доцільно визначати як можливість розширеного відтворення національної економічної системи і передусім прогресу продуктивних сил в інтересах людини, своєчасної адаптації до можливих несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, особливо до умов глобалізації.

Суттєвим недоліком усіх визначень є абстрагування від відносин економічної власності, а отже, від політекономічного аспекту проблеми. Усунувши недоліки і врахувавши вимоги діалектичного методу дослідження можна визначити це поняття.

Економічний суверенітет України (в політекономічному аспекті) — власність українського народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи самостійно здійснюють регулювання