Оскільки домінуючою тенденцією у сучасному світовому господарстві є процес переростання продуктивними силами меж національних держав, то одним з важливих факторів досягнення економічного суверенітету України є необхідність подолання зазначених негативних сторін (низька конкурентоспроможність промисловості та сільського господарства України тощо — за цим показником наша країна займає 132 місце у світі), зростання ступеня відкритості економіки шляхом активної участі у міжнародному поділі праці. Для цього необхідно здійснити комплекс тактичних і стратегічних заходів. У стратегічному напрямі потрібна поступова переорієнтація економіки України на ринки країн — не членів СНД, для чого, за оцінками західних експертів, треба не менше півтора десятка років (без урахування глибокої економічної кризи, яка відкинула економіку майже на 20 років). Така переорієнтація передбачає інтенсивну структурну перебудову економіки, істотне вдосконалення економічної власності, активне стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств, створення спільних підприємств тощо. Тому справедливий економічний союз з деякими країнами колишнього СРСР (Росією, Білоруссю та Казахстаном) доцільний, оскільки може сприяти подоланню кризових явищ в економіці, прискоренню розвитку продуктивних сил і забезпеченню матеріальних передумов для входження в ЄС. З огляду на світові інтеграційні процеси Україні слід делегувати частину прав, які формують її суверенітет, органам, що проводитимуть політику узгодження інтересів України (насамперед економічних) з інтересами інших країн. Це доречно у тому разі, коли наднаціональні органи прийматимуть рішення, закони лише у межах добровільно переданих їм національними державами функцій. За цих умов закони України та наднаціональних утворень не протистоятимуть. Саме така ситуація в основному складалась у країнах ЄС.

Для досягнення тактичних цілей державі слід розробити заходи щодо сприяння експорту, введення ефективного митного контролю, формування ефективної банківської системи та ін. їх відсутність наносить економіці України значні збитки.

Третьою складовою економічного суверенітету є незалежність країни у розвитку організаційно-економічних відносин — відносин менеджменту, міжнародного маркетингу (вивчення ринку) та ін. При цьому необхідно створювати свої моделі управління економікою та моделі реформ з урахуванням критичного переосмислення позитивного досвіду інших країн щодо національних умов.

Незалежність у формуванні та розвитку відносин економічної власності є необхідною і надзвичайно важливою складовою економічного суверенітету. Оскільки власність як економічна категорія є діалектичною єдністю матеріально-речового змісту і суспільної форми, то й економічний суверенітет у цій сфері суспільного способу виробництва має два виміри. З боку матеріально-речового змісту власність означає певну сукупність матеріальних благ, грошей, цінних паперів, певні об'єкти привласнення (засоби праці, предмети праці, предмети споживання, землю, послуги, а також патенти, ліцензії як об'єкти інтелектуальної власності), до яких належать і робоча сила — специфічний об'єкт привласнення. Об'єктами власності є і природні ресурси, територія, створений національний доход, інформація та ін. Тому економічний суверенітет України передбачає встановлення повної, або абсолютної, власності народу на всі об'єкти привласнення, а також на повітряний басейн над її територією.

З боку суспільної форми власність як економічна категорія означає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності у всіх сферах суспільного відтворення. Тому економічний суверенітет України означає у цьому разі повну незалежність при створенні та розвитку системи відносин економічної власності. Теоретичним вираженням відносин власності (у діалектичній взаємодії матеріально-речового змісту та суспільної форми) є вся система економічних категорій (вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, гроші, товар і т. д.). Тому економічний суверенітет України у сфері відносин економічної власності означає незалежність держави (уряду, підприємств, об'єднань тощо) у ціноутворенні, перерозподілі прибутків, встановленні заробітної плати тощо. З точки зору економічної політики економічний суверенітет передбачає проведення незалежної грошової, кредитної, фінансової, податкової та інших форм економічної політики. Найважливішими елементами суверенітету в межах економічної власності е фінансова незалежність і незалежність в управлінні власністю.

У зв'язку з інтенсивними світовими інтеграційними процесами, зокрема при вступі України у наднаціональні організації конфедеративного чи федеративного типу, вона може поступатися частиною прав при здійсненні наднаціональними органами узгодженої з республікою цінової, кредитної, фінансової політики. Інакше Ті економіка розвиватиметься всупереч тенденціям і закономірностям світового господарства, світової цивілізації, що негативно позначиться на ході соціально-економічного прогресу, життєвому рівні населення.

У межах суспільного способу виробництва і відповідних складових економічного суверенітету Україна, як і кожна країна, частково обмежуватиме свою незалежність при формуванні та розвитку системи продуктивних сил, відносин економічної власності, а також базисних елементів господарського механізму. Це економічно неминучі кроки у ході інтенсивної інтернаціоналізації продуктивних сил, усього процесу суспільного відтворення в органічній єдності безпосереднього виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Важливою ланкою економічного суверенітету є незалежність держави у зовнішньоекономічній діяльності, насамперед у сфері зовнішньої торгівлі.

Економічний суверенітет України у формуванні та розвитку господарського механізму передбачає можливість законодавчих органів і уряду України застосовувати всю сукупність правових, адміністративних та економічних важелів для регулювання всіх інших підсистем економічної системи.

На нинішньому етапі становлення економічного суверенітету Україні необхідно сформувати свій незалежний господарський механізм, оволодіти всім арсеналом державного регулювання та програмування економіки, запозичати передовий досвід країн Заходу у регулюванні цін, грошового обігу, здійсненні структурної політики. За участі України у федеративних або конфедеративних утвореннях виникне потреба в узгодженні національного господарського механізму з відповідним механізмом інших країн, у передачі частини економічних, адміністративних та юридичних важелів регулювання економікою наднаціональним органам. Така передача повинна супроводжуватись розширеним стабільним відтворенням економічної системи, соціально-економічним і політичним прогресом.

Література

1. Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа. 2000. —Т. 1.

2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с.

3. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с.

5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.

6. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9.

7. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с.

8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.

9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.

10. Дзюбик С, Ривак о. Основи економічної теорії. — К.: Основи. 1994.

11. Дмитриченко Л. И. История экономических учений. — Донецк: -Китис"; Дон. ГУ, 1999. — 452 С

12. Довбанко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Но* белівської премії). — Київ, 2000.