в перетворенні вільної конкуренції на регульовану.
На вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішана форми власності. Об'єктами конкуренції стають державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а її новими суб'єктами — міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального, глобального). Конкурентна боротьба йде насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями однієї і різних країн, всередині них, між державними монополістичними компаніями, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні. її центр переміщується зі сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого — на міжгалузевий, з національного — на інтернаціональний рівні тощо.
На нижчій стадії капіталізму закон конкуренції капіталістичного способу виробництва в межах національних країн діє у формі вільної конкуренції, на вищій стадії капіталізму — у формах монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції, у змішаних формах, а також у формах конкуренції "природних монополій" зі змішаними. На інтернаціональній основі закон конкуренції діє у формі транснаціональної конкуренції, що передбачає боротьбу, передусім між транснаціональними корпораціями та відносини субординації між транснаціональною конкуренцією і формами конкуренції на національній основі. Окремі форми конкуренції на вищій стадії капіталізму пригнічують, послаблюють досконалі форми конкуренції, які є найпотужнішими з погляду рушійних сил розвитку економічної системи. Тому державне регулювання (як основний суб'єкт сучасного господарського механізму) і держава (як найважливіший інститут такої системи) та наднаціональні органи запроваджують комплекс заходів, спрямованих на недопущення критичних форм руйнування конкурентних сил, як правило, формуючи антимонопольне законодавство.
Концентрація виробництва.
Конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який на певному етапі призводить до виникнення монополій.
Концентрація виробництва — процес зростаючого зосередження працівників, засобів виробництва, наукових досліджень, Інформаційних систем тощо на великих підприємствах, а отже, складніших техніко-економічних відносин.
Дія законів капіталізму змушує підприємців капіталізувати частину прибутків, що в умовах міжгалузевої та внутрігалузевої конкуренції (на національному та інтернаціональному рівнях) зумовлює зростання масштабів окремих підприємств, фірм, компаній, обсягів концентрації виробництва. Концентрація виробництва посилюється внаслідок зростаючої концентрації та централізації капіталу і є матеріальною основою цих процесів. Концентрація виробництва здійснюється у межах технологічного способу виробництва (продуктивних сил і техніко-економічних відносин). Для визначення рівня цього процесу використовують такі техніко-економічні вартісні показники: кількість зайнятих на підприємствах, компаніях тощо; вартість виробничих фондів; загальний обсяг випущеної продукції; частка витрат на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та ін., найдостовірнішим з яких є обсяг виробленої продукції, оскільки з переходом від технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, до технологічного, основою якого є автоматизована праця, кількість зайнятих на підприємстві переважно скорочується.
Розміри найбільш економічно ефективних підприємств неоднакові в різних галузях народного господарства і на різних етапах НТП, що є виявом дії закону концентрації виробництва.
Закон концентрації виробництва — внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (відповідних законів), унаслідок дії яких відбувається поступове зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах.
Так, якщо на початку 70-х років XX ст. рентабельним вважали завод, на якому виплавляли щонайменше 4 млн т сталі на рік, то через 10 років цей показник становив 700 тис. В автомобільній промисловості найвигіднішими е 1 підприємства з мінімальним обсягом виробництва 500—600 тис. легкових і 130—150 тис. вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільшої ефективності досягають підприємства, що виробляють 5—5,5 млн пар взуття на рік. Оптимальні розміри підприємств залежать від рівня техніки, технології, розвитку транспорту, віддаленості паливно-енергетичних ресурсів та інших факторів. Формами вияву закону концентрації є різноманітні види конкуренції (внутрігалузева та міжгалузева, конкуренція на національному рівні та міжнародна), її форми (вільна, монополістична, олігополістична та ін.), методи (цінова, нецінова, чесна, нечесна тощо). Комплекс зв'язків, що розкривають сутність і форми вияву цього закону, перетворюють його на важливий рушій економічного прогресу.
На великих підприємствах здійснюється основна маса науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (у США на 100 наймогутніших промислових монополіях зосереджено 80 % загальних витрат на наукові дослідження). Водночас НТР позитивно впливає на технічне оснащення малого і середнього бізнесу. На малі й середні японські фірми припадає до 60 % замовлень на верстати з числовим програмним управлінням і промислові роботи.
Концентрація виробництва як техніко-економічне явище здійснюється в певних суспільно-економічних формах власності, а за капіталізму — у формах капіталу: монополістичного (у тому числі олігополістичного), державного, індивідуального тощо.
Двома відносно відокремленими формами вияву закону є зосередження на гігантських підприємствах речових і особистісних факторів виробництва.
Переваги зосередження на великих підприємствах особистісного фактора найповніше виявилися під час кооперації праці (простої і складної) і зростання на цій основі синергічного ефекту. Ця особливість зумовлена зростанням технічної будови капіталу, коливанням кон'юнктури, цін та ін.
Спонукальними причинами дії закону концентрації виробництва є зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності, зростання продуктивності праці.
Закон концентрації виробництва має специфічні форми свого вияву за умов різних технологічних способів виробництва. За технологічного способу виробництва, що ґрунтується на ручній праці, зосередження на гігантських підприємствах речових факторів виробництва здійснювалося паралельно або дещо випереджало зосередження особистісного фактора. Після промислового перевороту наприкінці ХУЛІ — на початку XIX ст. закон концентрації виробництва діє інтенсивніше і випереджає процес концентрації речових факторів виробництва.
На нижчій стадії розвитку капіталізму закон концентрації виробництва діяв у формі концентрації речових і особистісних факторів виробництва у межах окремих заводів або фабрик. З розвитком одиничного поділу праці окремі підрозділи фабрик і заводів зростають і перетворюються на спеціалізовані фабрики й заводи окремого підприємства.
За технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, концентрація особистісних і речових факторів виробництва дещо модифікується, тобто концентрація факторів виробництва уповільнюється і навіть дещо зменшується. Так, у США частка підприємств з кількістю зайнятих понад 1 тис. осіб в обробній промисловості скоротилася у 1967 р. з 38 % до 34,2 %, у 1977 р. частка 100 наймогутніших корпорацій в умовно чистій продукції за цей період залишилися незмінною (33 % ). Проте паралельно збільшувалась величина активів (що приблизно відповідає вартісній оцінці речових факторів виробництва) на кожній із корпорацій. З 1950 по 1980 рік вони виросли з 951 тис. до 2810 тис. дол. на кожну, тобто втричі. Це свідчить про посилення концентрації капіталу. Аналогічні процеси відбувались і у 80-ті роки. В обробній промисловості США на 0,1% наймогутніших корпорацій припадало до 65 % сукупного капіталу. Водночас сповільнюється і навіть припиняється концентрація зайнятих на великих підприємствах. Так, з 1980 по 1990 рік корпорації США скоротили кількість зайнятих на 3 млн осіб. Основними причинами цього є:—
наявність оптимальної величини економічно ефективних підприємств, після досягнення якої вона (ефективність) вступає у суперечність з вимогами основного економічного закону (привласненням максимального прибутку);—
тенденція до зниження розмірів економічно ефективних підприємств;—
прискорене зростання загальних витрат виробництва порівняно з виробничими;—
зниження матеріаломісткості та фондомісткості продукції;—
дія антитрестівського законодавства" яке в окремих країнах обмежувало внутрігалузеву конкуренцію і стимулювало міжгалузеву.
Ці та інші фактори можна розглядати як контртенденції до дії закону концентрації виробництва, які уповільнили, але не зупинили його.
Основними формами дії закону концентрації виробництва є вертикальна інтеграція (об'єднання у межах однієї корпорації послідовних взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості), горизонтальна інтеграція (об'єднання підприємств, які випускають однорідну продукцію), а також виникнення та розвиток конгломератів (монополістичних об'єднань різногалузевих підприємств). Вони водночас є формою централізації капіталу.
Дія закону конкуренції на певному етапі розвитку капіталізму призводить до виникнення монополій.
Для реалізації закону концентрації в Україні необхідний реальний плюралізм типів і форм економічної власності, часткова демонополізація виробництва, формування структури та інфраструктури ринку, перехід від адміністративно-командних до економічних важелів управління економікою, досягнення оптимального співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковими важелями саморегулювання, розвиток підприємництва, науково обґрунтоване антимонопольне законодавство та механізм його реалізації тощо.
Література
1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.
2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.
3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.
4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.
5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.
7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.
8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.
9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.
10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.
11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.
12. Милль Дж. С. Основы политической экономии