Сутність та основні форми кредиту в контексті економічної власності

У сучасній економічній літературі є спроби, по-перше, визначити кредит через різні види відносин чи просто відносин. У "Великому економічному словнику" кредит характеризується як "...економічні відносини між кредитором і позичальником". Як "економічні відносини між різними партнерами, що виникають при передачі майна або грошей іншій особі у тимчасове користування..." визначають кредит автори "Короткої економічної енциклопедії". У підручнику "Економічна теорія" за редакцією В. Камаєва визначення кредиту немає, а під "...кредитними відносинами розуміються всі види грошових відносин, що виникають на основі терміновості, платності та зворотності". Інший колектив російських вчених зазначає, що кредит — це "...відносини, які складаються між кредитором і боржником щодо руху позичкового фонду, угода, що передбачає оборот капіталу на чужому підприємстві".

По-друге, кредит у низці праць охарактеризовано без будь-якої констатації щодо економічних відносин та відносин загалом. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна кредит розглядається "...як різновид економічної угоди, коли один партнер надає іншому гроші або майно на умовах терміновості, зворотності...". У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана", укладеному англійськими вченими, кредит визначено як "...термін, що широко вживається щодо операцій або станів, пов'язаних із позичанням грошей, як правило, на короткий строк". Крім того, трапляються визначення кредиту як форми руху позичкового капіталу7, як зворотної платної форми позик та ін. Помітно відрізняється визначення Р. Барра: це — "...обмін у часі, шляхом якого одна особа добровільно поступається іншій особі правом економічно розпоряджатися своїм майном за певну плату в майбутньому". Українська економічна література теж по-різному трактує сутність кредиту.

У жодній із наведених точок зору кредитні відносини не пов'язано з відносинами економічної власності. Частково це властиво лише визначенню кредиту як форми позичкового капіталу, оскільки категорії "капітал" і "капіталістична власність" переважно синонімічні.

У межах характеристики кредиту як економічних відносин економісти, як правило, не виокремлюють відносини економічної власності. Певним наближенням до визначення кредитних відносин у контексті економічної власності є визначення їх як сукупності усіх видів грошових відносин. Крім того, в наведених визначеннях немає чіткої класифікації кредиту та характерних відносин з боку об'єктів та суб'єктів, а також не дотримано вимоги системно-структурного аналізу. Доцільність аналізу кредиту і кредитних відносин у контексті економічної власності зумовлена евристичною цінністю цієї категорії.

Кредитні відносини — система економічних відносин між рівними економічними суб'єктами у процесі організації механізму кредитування, проведення певних маркетингових досліджень, передусім відносин економічної власності, які виникають з наданням коштів у позику і отриманням плати за неї.

Із трьох підсистем економічних відносин (техніко-економічних, організаційно-економічних та відносин економічної власності) кредитні відносини охоплюють окремі аспекти другої та третьої підсистем. Так, із організаційно-економічної підсистеми до кредитних відносин належить проведення специфічних маркетингових досліджень (зокрема, вивчення фінансового становища і кредитоспроможності позичальника), відносини менеджменту в діяльності банківських установ, управління різними видами операцій, вивчення та запозичення передового досвіду роботи банків в інших країнах тощо.

Із відносин економічної власності до кредитних відносин належать відносини між різними економічними суб'єктами (підприємствами, компаніями і банками з приводу надання комерційного та банківського кредиту; фізичними і юридичними особами та банками з приводу формування кредитних ресурсів банку та надання їх у позику за певну плату в умовах комерційного кредиту; між державою та фізичними і юридичними особами щодо надання позики державі та за умов державного кредитування; між юридичними особами країн у процесі здійснення міжнародних кредитних операцій тощо) щодо надання коштів у позику та плати за неї у формі відсотка як форми економічної реалізації власності. В узагальненій формі такими суб'єктами є кредитор і позичальник, а об'єктами — певна частина активів кредитних установ, залучені на депозити вклади фізичних та юридичних осіб тощо. Серед об'єктів вирізняють ті, які пов'язані з цільовою спрямованістю кредитів, наприклад, об'єкти кредитування за оборотом (позика надається для оплати матеріальних цінностей, які надходять до покупця, та здійснюваних ним витрат) і за залишком (позики надаються на покриття тимчасових залишків товарно-матеріальних цінностей та невідшкодованих витрат).

За капіталістичного способу виробництва з погляду відносин економічної власності кредитні відносини є підсистемою виробничих відносин, яка формується в процесі розвитку та функціонування позичкового капіталу. Внаслідок дії закономірностей кругообороту капіталу позичковий капітал відокремлюється від промислового (як і торговельний капітал) і розвивається відповідно до спільних для всіх форм капіталу законів капіталу, до притаманних лише йому економічних законів та внутрішніх суперечностей у процесі його відтворення.

Оскільки капіталістичні виробничі відносини є специфічними (одна із сторін капіталістичного суспільного способу виробництва), а їхня еволюція здійснюється в межах товарно-грошових відносин (таких, що розвиваються в кількох суспільно-економічних формаціях — в умовах рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного способів виробництва), то кредитні відносини за капіталізму тісно взаємодіють з відповідними елементами товарно-грошових відносин. Тому двома основними підсистемами капіталістичних кредитних відносин є кредитно-грошові й кредитно-товарні, а отже, в кредит (форма руху кредитних відносин) можуть надаватись як гроші, так і товари.

Так, перетворення певної грошової суми на позичковий капітал означає, що за капіталістичного способу виробництва гроші використовують не лише як купівельний та платіжний засіб, а й як капітал. Водночас грошовий капітал перетворюється у специфічну форму капіталу — позичковий капітал, але не зникає, залишаючись однією з функціональних форм промислового капіталу. Наприклад, грошовий капітал використовується функціонуючим промисловим капіталом як гроші, тобто засіб для купівлі засобів праці, предметів праці тощо, і виконує функцію еквівалента вартості. Форми капіталу грошовий капітал набуває лише в межах усього процесу капіталістичного відтворення, будучи капіталом як гроші, а отже, однією з передумов капіталістичного процесу виробництва.

Позичковий капітал виступає як вартість, що приносить додаткову вартість, тобто капітал (найпростіше його визначення). Гроші стають особливим товаром, набувають особливої споживчої вартості, здатної приносити додаткову вартість у формі відсотка, який є середнім прибутком (за наявності середніх умов виробництва). Вартість грошей як носія позичкового капіталу виражається у відсотку, що стає однією із специфічних форм додаткової вартості. Тому, надаючи гроші в позику, позичковий капіталіст відчужує вартість грошей як капіталу (а не товару або грошей), внаслідок чого вона перетворюється в капітал-власність. Його особливістю є те, що він не продається, а лише передається в позику з метою повернення його і певної частини додаткової вартості у формі відсотка (плати за тимчасове користування).

Кредитні відносини за капіталістичного способу виробництва розгортаються в цілісну систему в процесі розвитку різноманітних форм кредиту. Ця система охоплює лише сфери обміну і розподілу (в тому числі перерозподілу), впливаючи водночас на сфери безпосереднього виробництва й споживання, причому межі безпосереднього поширення кредитних відносин та їхнього опосередкованого впливу на інші сфери залежать від конкретних форм кредиту, кожна з яких має свій матеріально-речовий зміст і суспільно-економічну або суспільну форму. Матеріально-речовим змістом кредитних відносин за капіталізму є передусім вартість у товарній та грошовій формах, а суспільною формою — відносини економічної власності між різними суб'єктами щодо надання таких форм вартості в позику та плати за них.

Основними формами кредиту є комерційний, банківський, державний, міжнародний, іпотечний, споживчий. Так, матеріально-речовим змістом комерційної форми капіталістичного кредиту є товарний капітал у вигляді реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг; грошовий капітал — у вигляді векселів. Суспільною формою такого кредиту є відносини економічної власності з приводу надання товарного та грошового капіталу одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим, а також між головною компанією та її філіалами, дочірніми підприємствами, між великим і дрібним бізнесом (що передбачає франчайзинг) та одержання за це прибутку у формі відсотка й інших видів доходів. У розвинутих країнах більше 60 % кредитного обороту здійснюється у формі комерційного кредиту. В суспільній формі водночас названі суб'єкти комерційного кредиту. Засобом реалізації таких відносин комерційного кредиту є вексель. Натепер таке кредитування може відбуватись і без оформлення векселя — шляхом кредитування за відкритим рахунком (тобто за допомогою простих записів вартості проданих у кредит товарів за відкритим рахунком) та шляхом міжкорпораційних, міжфірмових розрахунків тощо.

Матеріально-речовим змістом банківського кредиту є власні кошти банків, залучені на депозитні вклади кошти юридичних і фізичних осіб, залишки по розрахунках, на поточних рахунках, отримані від випуску цінних паперів кошти та міжбанківські кредити. Суспільною формою комерційного кредиту є відносини економічної власності між комерційними банками" з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, в процесі виконання активних та пасивних операцій, а також між акціонерами всередині самих банків (якщо вони є банками акціонерного типу) щодо надання в позику названих активів (зазначених у матеріально-речовому змісті) та привласнення на цій основі частини прибутку у формі відсотка. Суспільною формою діяльності банку як акціонерної компанії є відносини економічної власності між власниками й дрібними акціонерами в процесі купівлі-продажу акцій та привласнення на ці