Відносини економічної власності виникають також у процесі надання одними комерційними банками кредитів іншим банкам та плати за них, вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб, надання центральним банком кредитів комерційним банкам через кредитні аукціони, шляхом переобліку векселів на умовах двосторонніх договорів, ломбардних операцій; шляхом придбання комерційними банками державних цінних паперів та привласнення різних форм доходів тощо. Так, у процесі роздержавлення власності в Чехії більше 70 % ваучерів громадян зосередились у приватизаційних інвестиційних фондах, а найбільші з них через інвестиційні компанії контролюють головні комерційні банки, які загалом контролюють економіку країни.

Матеріально-речовим змістом державного кредиту є позики центральним та місцевим органам державної влади, а також такі засоби реалізації, як векселі, облігації, скарбничі зобов'язання. Суспільною формою державного кредиту стають відносини економічної власності між фізичними та юридичними особами, з одного боку, і державою — з іншого, з приводу надання такої позики та плати за неї. Фізичними особами можуть бути резиденти. До юридичних осіб, наприклад у США, належать державний сектор (у тому числі Федеральна резервна система), фінансові інститути й корпорації, штатні та місцеві органи влади. Формами економічної реалізації відносин державного кредиту є стабільне привласнення фізичними та юридичними особами відносно високих відсотків (у США в другій половині 90-х років XX ст. вони становили 7—8 %, в Україні — до 80 % ), значні знижки з номінальної вартості облігацій, звільнення одержаних доходів від оподаткування, викуп державою облігацій за завищеними цінами та ін.

Матеріально-речовий зміст споживчого кредиту становлять позики на придбання товарів в особисту власність довго-, середньо- та короткотермінового використання. Суспільною формою споживчого кредиту є відносини економічної власності між кредиторами (банками, небанківськими кредитними установами, торговельними організаціями й товаровиробниками) і споживачами (фізичними особами) з приводу надання позик та їх оплати. Формами економічної реалізації відносин споживчого кредиту є привласнення кредиторами доходів, утворених за рахунок завищених цін на товари, що продаються в кредит, відсотків за купівлю товарів на виплат, продаж неконкурентоспроможних товарів тощо.

Якщо відсотки надмірні, кредитні відносини набувають експлуататорського характеру. Наприклад, в Україні розмір відсотків, які встановлює товаровиробник, залежать від ставок за фінансові кредити банку, який його обслуговує, а самі ставки необгрунтовано високі. Наслідком є багатократна оплата (залежно від терміну надання кредиту) товарів, що знижує платоспроможний попит населення.

Матеріально-речовий зміст іпотечного кредиту становлять позики під заставу нерухомого майна, закладні листи, іпотечні облігації, які у разі несплати позики теж стають елементом матеріально-речового змісту такого кредиту. Суспільною формою іпотечного кредиту є відносини економічної власності щодо надання позик на довготерміновій основі та плати за них між іпотечними банками, спеціалізованими іпотечними компаніями, універсальними комерційними банками, з одного боку, і позичальниками (фізичними та юридичними особами) — з іншого. Формують матеріально-речовий зміст кредитних відносив такого кредиту також такі об'єкти кредитування, як виробничі споруди, будинки, земельні ділянки, устаткування тощо. Формами економічної реалізації відносин іпотечного кредиту є привласнення відсотків за наданий кредит, заставлене майно (у разі несплати позики та заниженої оцінки майна), спекуляції із закладними листами, продаж іпотечних облігацій промисловими й торговельними корпораціями, які е їхніми емітентами.

Окремі форми кредиту тісно взаємопов'язані: видом грошового споживчого кредиту є довготермінові інвестиційні позики надані комерційними банками на будівництво житла, садових будинків тощо під заставу нерухомості шляхом відкриття кредитної лінії, що наближає цей вид кредиту до іпотечного; внаслідок проведення операцій з векселями комерційний кредит перетворюється в банківський тощо. Функціонування та розвиток основних форм і видів кредиту формує цілісну систему кредитних відносин, які розвиваються як за спільними для всієї економічної системи законами, так і за притаманними тільки цій сфері законами та внутрішніми суперечностями.

Важливою ланкою кредитних відносин є відносини економічної власності, що виникають у процесі надання короткотермінових та довготермінових кредитів центральним банком комерційним банкам через механізм кредитних аукціонів, ломбардних операцій (під забезпечення державних цінних паперів), шляхом переобліку векселів на умовах двосторонніх договорів. Так, НБУ надає короткотермінові кредити безпосередньо або через свої регіональні управління в межах коштів та проведення первинної кредитної емісії, тобто випуску в обіг платіжних засобів при умові наявності гарантій повернення таких кредитів і дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком щодо діяльності комерційних банків.

У1997 р. для рефінансування комерційних банків (одержання ними позик з метою надання кредитів власним клієнтам) НБУ випустив в обіг понад 38 % платіжних засобів через аукціони за обліковою ставкою 21,7 % (у 1996 р. — 52,6 %), шляхом ломбардного кредитування — більше 37 % за обліковою ставкою 31,4 % (у 1996 р. — 64,3 %, у 1998 р. — 54,4 %), операцій РЕПО — більше 16 % за обліковою ставкою 21,8 % (у 1998 р. — 54,1%), за допомогою інших засобів більш 8 % за обліковою ставкою 19,7 % (у 1998 р. — 47,8 %).

За затвердженими НБУ правилами кредитних аукціонів комерційні банки на підставі свідоцтв про купівлю кредитів укладають з відповідними регіональними управліннями кредитну угоду, після чого центральний банк перераховує певну суму на кореспондентський рахунок банку покупця. Укладення кредитного договору є юридичним аспектом відносин власності, після чого відбувається процес купівлі-продажу кредитів, а отже, встановлюються відносини економічної власності, формою реалізації яких є привласнення певної величини відсотка НБУ.

На величину відсотка, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, впливає розмір відсотка за кредити центрального банку, надані комерційним банкам та іншим кредитним установам. Так, у США величина відсотка за кредити ФРС — облікова ставка — є нижньою межею ефективності надання кредитів. Відсоток, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, називають комерційним. Різниця між ними у США в другій половині 90-х років становила до 2 %, тоді як в Україні відсоткові ставки комерційних банків у національній валюті становили в 1997 р. 49,1 %, що на 27 % вище за облікову ставку (відсоткові ставки за депозитами становили в цьому році 18,2 %). Це було однією з важливих причин високої прибутковості банківської діяльності на фоні деградації сфери матеріального виробництва.

Кредити комерційним банкам за допомогою механізму ломбардних операцій надаються шляхом передання комерційними банками в тимчасове користування НБУ цінних паперів, зокрема ОВДП, причому величина одержаних кредитів залежить від вартості і термінів погашення таких паперів. Юридичною формою відносин економічної власності при цьому є право власності НБУ на значну частину пакетів державних цінних паперів, право володіння з боку комерційних банків-дилерів у формі виписок з їхніх рахунків у НБУ, а для інших осіб — у формі виписок з їхніх рахунків у банках-дилерах, документально засвідчених підписом посадової особи та печаткою відповідної банківської установи.

Сутність кредиту повніше в такому контексті розкривають виконувані ним функції:—

перерозподільна, яка передбачає перетворення на позичковий капітал вільних грошових коштів і капіталів, їх перерозподіл між сферами, галузями і підприємствами, вирівнювання галузевих норм прибутку, а опосередковано регулювання пропорцій у народному господарстві;—

економії витрат обігу, що здійснюється у процесі заміни повноцінних грошей як найдинамічнішої форми власності такими видами кредитних грошей, як векселі, банкноти і чеки, а на вищій стадії капіталізму — шляхом використання депозитних сертифікатів, кредитних карток, електронних рахунків та інших безготівкових розрахунків;—

прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки цьому розширюються межі нагромадження приватного (в тому числі індивідуального), колективного, державного та інтернаціонального капіталу, здійснюється трансформація менш розвинутих типів і форм капіталістичної власності у розвинутіші.

В останні десятиріччя кредит у деяких розвинутих країнах служить одним із засобів формування та розширеного відтворення народних підприємств. Так, у США 11 тис. працівників компанії "Евіс" викупили акціонерний капітал у колишнього власника. Необхідна сума (750 млн дол.) була зібрана спеціальним трестом, який переважну частину грошей отримав від фінансових інститутів у формі позички на 25 років, яка щорічно повинна погашатися з отриманого прибутку за пільговими податковими ставками. Після виплати боргу кожен працівник стане співвласником компанії залежно від отримуваної заробітної плати;—

регулююча, яка виконується у разі перебування кредиту в руках держави, наднаціональних органів, національних і транснаціональних банків. Найважливішим суб'єктом регулювання в цій сфері є також держава, що здійснює регламентацію кредитної системи, ринку позичкових капіталів, порядку проведення безготівкових розрахунків тощо; створює фонд позичкового капіталу, регулює доступ позичальників на ринок позичкового капіталу, здійснює диференціацію відсоткових ставок, надає пільги і гарантії тощо. У такий спосіб відбувається антициклічне та антикризове регулювання економіки.—

політична, коли за допомогою кредиту (умов і обсягів його надання) наднаціональні економічні організації (наприклад, МВФ) впливають на внутрішню і зовнішню економічну політику багатьох країн, зокрема України. Так, умовами надання зовнішніх кредитів у нашій державі є лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, посилення доларизації української економіки, тотальна приватизація економіки.

Література

1. Шегда А. В. Менеджмент: Навчальний посібник. — К.: Знания, 2002. —